Читати книгу - "На межі , Джесі Скарлет"

Ранок розпливався теплим світлом, проникаючи крізь тонкі штори кімнати Джесі, як ніжний обійм. Вона прокинулася з відчуттям тривоги і водночас нетерпіння — сьогоднішній вечір міг змінити все.

Кожен рух здавався їй значущим: дотик до холодної підлоги, дзвінкий звук води, що стікала в раковину, легкий аромат кави, що наповнював кухню. Джесі обережно вибирала сукню — легку, кольору місячного світла, що ніжно підкреслювала контури її фігури, але не була надто яскравою. Вона довго дивилася в дзеркало, відшукуючи в очах відображення не лише краси, а й впевненості.

В думках міксувалися спогади: перша зустріч з Джорданом, їхні повільні прогулянки, слова, що лікували біль, і тихі моменти, які вона берегла ніби найцінніший скарб.

Одночасно, за кілька вулиць, Джордан теж готувався до цієї зустрічі. Він обережно погладжував комір сорочки, перевіряючи кожну деталь. У його погляді було щось нове — тривога і водночас надія. Він не міг дозволити собі помилки.

Він сидів біля вікна, дивлячись на вечірнє місто, що занурювалося у теплі кольори заходу сонця. Серце його билося швидко, але спокійно — ніби він знав, що цей вечір — це не просто побачення, а шанс на нове життя.

В повітрі відчувався запах жасмину і легкий вітерець, що загравав з легкими прядками волосся Джесі. Вона кілька разів глибоко вдихнула, аби вгамувати хвилювання.

Поклавши на стіл ніжний лист із коротким посланням від Джордана, вона почувалася наче на порозі великої таємниці.

Підготовка добігала кінця, і серця двох людей вже билися в унісон, готуючись до зустрічі, яка могла змінити їхні долі.

Вечір повільно опускався на місто, фарбуючи небо у глибокі відтінки синього і пурпурового. Повітря стало прохолоднішим, але Джесі, одягнена в легку сукню, відчувала приємне тепло, що наповнювало її серце.

Вона зібрала останні речі — маленьку сумочку, телефон, ключі — і зробила кілька глибоких вдихів, наче намагаючись зловити цей момент перед початком чогось важливого. Кожен крок до дверей був сповнений очікуванням, а думки плелися навколо нього — Джордана.

В той самий час Джордан виходив із дому, відчуваючи на собі погляд вечірніх вогнів, і посміхався, знаючи, що попереду — зустріч, яка може стати початком нової історії.

Вони домовилися зустрітися у невеликому ресторані на околиці міста — місці з затишною атмосферою, де м’яке світло ламп створювало відчуття безпеки і спокою.

Двері ресторану відчинилися, і Джесі зайшла всередину, відразу відчуваючи запах свіжозвареної кави і тепло каміна. У кутку за столиком сидів Джордан. Їхні погляди зустрілися, і в цю мить світ навколо наче зупинився.

Він підвівся, простягнув їй руку, і вона, трохи нервово, взяла її, відчуваючи, як серце забилося швидше.

— Добрий вечір, — сказав він ніжно, і його голос звучав так, ніби він вимовляв найважливіші слова.

— Добрий вечір, — відповіла Джесі, відчуваючи, що це не просто початок вечора, а початок чогось більшого.

Їхня вечеря почалася — і разом із смачними стравами вони почали відкривати одне одному свої душі.

Світло свічок танцювало на стінах, наповнюючи приміщення теплим відтінком. Повітря було сповнене легких ароматів спецій та вина, їхні голоси плавно лилися між ними, змішуючись із тихим шелестом музики.

Джесі відчувала, як її серце б’ється в унісон із Джорданом, кожне слово, кожен погляд ніби підживлювали їхній зв’язок. Їхня розмова була про все: про страхи, надії, про те, що ще тільки чекає на них попереду. Вона відчувала себе такою живою, якою давно не була.

Раптом Джордан зробив крок до неї, його рука повільно витягнула з кишені блискучий ніж. Тиша обірвала їхній діалог. Джесі відчула, як холод пробігає по її спині, серце зупинилося на мить.

Світ почав розмиватися, контури навколо неї ставали нечіткими, наче вона тоне в густому тумані. Її дихання стало уривчастим, світло згасало, і все навколо розчинялося у темряві.

Раптово вона відкрила очі.

Яскраве світло лікарняної палати різко впало на її обличчя. Звуки — монотонний білий шум, тихі кроки, гул апаратів — все було чужим і одночасно знайомим. Джесі на мить розгубилася, намагаючись збагнути, де вона.

Повільно у її свідомості почала формуватися істина: те, що вона щойно пережила, — це був сон. Чорна безодня, у яку вона нібито впала, і образ Джордана з ножем — все це плод її підсвідомості, страхи і переживання, які довго затаїлися в її душі.

До палати увійшов лікар — той самий Джордан, але в білому халаті, з іншою, більш ніжною усмішкою. Він зупинився біля ліжка і подивився на неї, мов спостерігаючи за тим, як вона повертається до життя.

— Джесі, — сказав він спокійно, — ти була у комі. Ми довго чекали, поки ти прокинешся після аварії. 

Вона кивнула, повільно приймаючи його слова, і в її очах промайнув суміш полегшення і смутку. Тепер вона знала — попереду справжнє життя, справжні випробування, і справжній Джордан.

Їхні погляди зустрілися, і на цей раз в її серці загорівся новий вогник — вогник надії і бажання жити далі.

Кінець