Читати книгу - "На межі , Джесі Скарлет"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вузька кімната терапевтичного кабінету була наповнена приглушеним світлом лампи з м’яким абажуром, що створювало затишну атмосферу, комфортну й безпечну. Стелі були пофарбовані у теплий кремовий колір, а на стінах висіли картини із природними пейзажами — безкраї луки, ніжні лавандові поля і спокійні береги океану.
Джесі й Джордан сиділи поруч на зручному м’якому дивані, розташованому навпроти крісла терапевта — жінки середніх років із доброзичливим виразом обличчя та теплими, уважними очима. Вона акуратно записувала нотатки, але більшість часу просто слухала, даючи їм можливість відкритися.
— Розкажіть мені, — почала терапевтка ніжним голосом, — що ви відчуваєте, коли перебуваєте разом? Які думки найчастіше приходять до вас, коли ви дивитесь один на одного?
Джесі, стиснувши долоню Джордана, вдихнула глибше і почала:
— Іноді мені здається, що я заслуговую щастя, — злегка посміхаючись, сказала вона, — але минуле все ще тягне мене назад. Іноді страх, що все може знову розвалитися, переслідує мене навіть у найспокійніші моменти.
Джордан кивнув, підхопивши її думку:
— Я бачу її боротьбу. І це змушує мене бути сильнішим. Але іноді я теж боюся — що мої власні демони зруйнують те, що ми будуємо. Іноді мені складно відкриватися, бо боюся здатися слабким.
Терапевтка уважно слухала, а потім м’яко промовила:
— Ваші страхи — це природна частина процесу. Відкритість і довіра не виникають миттєво. Важливо дати собі час, бути терплячими і дозволяти собі помилятися.
Вона зробила паузу і додала:
— Джесі, Джордан, що для вас означає підтримка один одного?
Джесі глянула на Джордана, і в її очах блищали сльози — вже не від болю, а від полегшення.
— Для мене — це коли ти поруч, навіть коли слова зайві. Коли відчуваєш, що тебе не залишать наодинці з труднощами, — сказала вона.
— А для мене — це означає приймати її такою, якою вона є, — відповів Джордан. — І не боятися бути вразливим поруч із нею.
Терапевтка посміхнулася:
— Це вже великий крок. Ви не самі. Ваші стосунки — це не лише кохання, а й взаємна підтримка і розуміння. Іноді слова, які ми не вимовляємо вголос, говорять більше за будь-які речення.
Кімната наповнилася теплою тишею, у якій обидва відчули, що цей сеанс став для них важливим рубежем — початком нового етапу їхнього спільного шляху.
Після сеансу терапевта Джесі і Джордан повільно вийшли з кабінету, і тепле світло коридору зустріло їх ніжним відблиском. Вони мовчки йшли поруч, як ніби слова поки що зайві — кожен відчував, що проговорили найголовніше.
Надворі вечір вже починав поступово осідати, і прохолодний вітер ніжно грав її волоссям, розвіваючи пасма. Джордан поклав руку їй на талію, і вона піднесла голову, щоб зустріти його погляд.
— Ти відчуваєш це? — тихо спитав він. — Це як новий початок.
Вона посміхнулася, відчуваючи, як напруга, що довго жила в її грудях, потроху відпускає.
— Так, — відповіла вона. — Можливо, цей страх більше не такий гострий, як раніше.
Вони зробили кілька кроків до маленького кафе, де любили сидіти разом. Замовивши чай і пиріг, сіли за улюблений столик біля вікна. Кавові пари повільно піднімалися, змішуючись з ароматом ванілі й кориці, створюючи відчуття домашнього тепла.
— Сьогодні було складно, — зізналася Джесі, загортаючи руки навколо чашки. — Але я відчуваю, що з кожним кроком стає легше. З тобою — легше.
— І мені теж, — відповів Джордан. — Терапія не дає миттєвих відповідей, але вона допомагає розібратися в собі. І це дуже важливо.
Вона задумливо подивилася у вікно, де вулиця повільно занурювалася у нічні тіні.
— Я мрію про той день, коли минуле перестане мене переслідувати, — пошепки сказала вона. — Коли я зможу бути справжньою, без страху і без масок.
— Ти вже дуже близько до цього, — заспокоїв її Джордан. — І я буду поруч, поки ти йтимеш цим шляхом.
Вони дивилися один одному в очі, і в цій мить ніщо не могло зруйнувати ту тендітну крихкість довіри, що між ними зростала.
Раптом до кафе зайшла жінка з маленькою дитиною — це був момент, який нагадував про інші світи, інші життєві історії. Джесі на мить відволіклася, і її думки понеслися у вир спогадів і надій.
Вона тихо шепотіла собі:
— Все буде добре. Ми зможемо.
Після кількох хвилин спільної тиші у кафе, коли аромат чаю й солодкого пирога наповнював простір між ними, Джордан повільно підняв погляд і заглянув у очі Джесі. У його погляді була таїна — м’яка, але наполеглива, як промінь світла крізь туман.
— Знаєш, — тихо промовив він, — мені дуже подобається цей день. І кожен момент із тобою здається особливим.
Джесі відчула, як у грудях зашарілася тепла хвиля. Вона посміхнулася, дивлячись на нього з ніжністю.
— Мені теж, — прошепотіла вона.
Він зробив паузу, ніби обдумуючи слова, які хотів сказати.
— Я думав... — почав Джордан, — а що, як ми продовжимо цей день завтра? Я хотів би запросити тебе на побачення — просто ми двоє, без поспіху, без турбот.
Джесі трохи розгубилася, але її серце билося швидше.
— Мені б це дуже хотілося, — відповіла вона, і в її голосі прозвучала щира радість.
Вони обмінялися ніжними усмішками, і в повітрі між ними застигло тихе, але міцне відчуття початку чогось нового — справжнього, живого.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На межі , Джесі Скарлет», після закриття браузера.