Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Vita Nostra 📚 - Українською

Читати книгу - "Vita Nostra"

289
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Vita Nostra" автора Марина та Сергій Дяченко. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 111
Перейти на сторінку:
покороблений від дощів і сліз, але ретельно відпрасований. Мама пробігла його очима. Знову глянула на Сашку.

— Слухай-но, тут дата — червень… Звідки воно в тебе?

— Поштою надійшло.

— Коли?

Сашка затримала подих. Брехати мамі ось так, в обличчя — справа нелегка, без звички не впораєшся.

— Днів зо два тому.

— Сашко, ти брешеш.

— Мамо, це справжній документ! Я вступила! До інституту! І я там навчатимусь! — У Сашки тремтів голос. — Так треба, розумієш?

— Ну звісно. — Мама обіперлася на край столу. — Я розумію. Ти ревнуєш. Ти — доросла дівчина — поводишся, як… як розбещена, кепська дитина. Відтоді, як… Не можеш мені пробачити, так? Не можеш пробачити і влаштовуєш демонстрації?

— Ні! — Сашка захлинулася. — Він тут ні до чого! Це просто… Ну… так вийшло, що я вступила. Я поїду в Торпу, і…

— Нікуди ти не поїдеш. — У голосі мами був лютневий лід. — Ти навчатимешся в нормальних умовах, у нормальному вузі. Мені дуже шкода, що я виховала егоїстку, але більше ніякого екстриму я не допущу. Дякую за приємну розмову.

І вона знову відвернулася до дзеркала.

* * *

За два дні холодних, скутих стосунків мама прийшла додому незвично весела, з рожевими «яблучками» на щоках. Виявилося, в університеті відкрито добір на вечірнє відділення, і Сашку з її балами, можливо, приймуть.

— А працюватимеш у нас на фірмі, — щебетала мама, вправно розставляючи тарілки, розкладаючи печеню. — Я домовилася. Вдень на роботі, увечері пари. Потім можна буде перейти на денне. Напевно можна. На другому курсі або на третьому…

Сашка мовчала.

— Завтра зранку треба буде підійти на кафедру. Кімната тридцять два. Ти чуєш?

— Я поїду в Торпу, — промовила Сашка ледь чутно. Над столом зависла мертва тиша.

— Сашко, — докірливо сказав Валентин, — ну навіщо ти так?

Рятуючись, Сашка встала з-за столу. Залишила неторкнутою свою порцію, пішла в кімнату, залізла під ковдру й удала, що спить. Мама й Валентин говорили голосно, крізь стіни й ковдри до Сашки долинали уривки фраз.

— Заспокойся, — казав Валентин. — Та заспокойся ти! Самостійність…

— Вона неповнолітня!

— Вони дорослішають… Їм хочеться… Зрештою, це ж не край землі…

Голоси дедалі стишувалися — запал спадав. Сашка заплющила очі. Все складається якнайкраще: мамі з Валентином зручно буде тут удвох. Зараз вони поговорять-поговорять, та й відпустять Сашку в невідому Торпу, де на неї казна-що чекає…

Її роздирало навпіл. Якщо мама погодиться легко — Сашка образиться навіки. Якщо ж стане на смерть… А так воно, схоже, й буде…

Ні, не буде. Он уже сміються на кухні. Домовилися. П’ють чай. Вирішили: у дівчинки своя доля, вона самостійна, нехай вирушає хоч до чорта в зуби! Задоволені. Ач які ми прогресивні. А що? Безліч школярів ось так їдуть собі з дому за літо по випуску. Назустріч дорослому життю… В общагу…

Сашка стягла з обличчя ковдру. За вікном, за щільно запнутими шторами, ще було світло. Восьма. Пів на дев’яту. Серпень. До початку занять залишилося три тижні.

У двері Сашчиної кімнати неголосно постукали.

— Це я, — сказав Валентин. — Давай поговоримо?

* * *

Вони знайшли місто Торпу в атласі автомобільних доріг. Прозоре кружальце на карті, саме в тому місці, де аркуш трішки потерся на згині.

— Місто, — гмикнув Валентин. — Швидше, селище міського типу. Ну й що там може бути за інститут?

Сашка продемонструвала йому рудий папірець. Він довго розглядав його, крутив у руках, супився.

— Ти що, подавала туди документи?

— Ні… Тобто так.

— Але ж твої документи лежали в університеті!

— Туди можна копії… І потім, в універ мене ж усе одно не взяли.

— Інститут спеціальних технологій, — знову прочитав Валентин. — Що це за технології? Спеціальність твоя майбутня як називається?

— Спеціальний технолог, — сказала Сашка.

Валентин насупився.

— Ти що, знущаєшся?

— Ні. — Сашці було дуже ніяково. — Спеціальність там вибирають на третьому курсі. Або на четвертому. Я не надто добре знаю.

— Не знаєш, а готова їхати?

— Якщо мені не сподобається, я повернуся, — сказала Сашка зовсім тихо. — Слово честі. Якщо виявиться, що це поганий інститут, — я приїду назад. Тільки скажіть мамі, нехай вона не хвилюється. Мені треба туди поїхати. Дуже треба. Річ не в тому, що… Зовсім не в цьому. Мені просто треба.

Вона повторювала те саме на різні лади, а Валентин сидів перед нею, стривожений, незвично розгублений, і вперше в житті Сашці раптом здалося, що він їй не чужий.

* * *

— Вставайте, дівчино. Торпа за півгодини.

— Що? — Сашка підскочила й ударилася головою об багажну полицю.

Ніч минула в напівдрімоті, їй вдалося заснути зовсім недавно. Вагон був старий, його жахливо трусило, десь на столі дзенькала ложка в порожній склянці. Пропливали тіні та вогні, пронизували наскрізь плацкартний простір, у якому стікали потом розпалені напівоголені тіла. Звисали з полиць кутики простирадл. Хтось хропів, хтось вовтузився з поліетиленовим пакетом, а Сашка лежала на спині на верхній полиці й умовляла себе: за тиждень повернуся. Умова — бути до початку занять. Про те, щоб дожити в цій Торпі до випуску, не йшлося.

Валентин хотів їхати з нею. Наполягав. Сам купив два квитки в залізничній касі — собі та Сашці. Він збирався перевірити акредитацію вузу, умови в гуртожитку, словом, довідатися й розвідати все, й Сашка в глибині душі була йому вдячна. До того ж темний чоловік, який назвався Фаритом Коженниковим, не вимагав, щоб Сашка з’явилася в Торпу сама.

Напередодні від’їзду Валентинові подзвонили з Москви — його син від першого шлюбу потрапив під машину, і, хоча легко відбувся, присутність Валентина з його знайомствами в медичній сфері була необхідна. Валентин забув про Сашчині проблеми, метнувся в Москву. Сашці довелося здавати його квиток перед відходом поїзда та ще переконувати маму, що вона й так упорається.

Мама проводжала її. Довго стояла біля вагона, дивилася крізь скло, махала рукою, давала поради. Сашка мріяла, щоб потяг швидше рушив. Але коли тепловоз смикнув уперше — в неї душа провалилася в п’яти, вона ладна була вистрибнути у вікно, в мамині обійми.

Вона вперше їхала поїздом сама. Раз у раз поглядала на багажну полицю, де лежала її валіза. Намацувала торбинку з монетами на дні сумки. Перевіряла документи у внутрішній кишені — паспорт, атестат, медична довідка, довідка про зарахування та ще якісь папери, все це в щільному поліетиленовому пакеті. Їй було нестерпно самотньо, постійно пригадувалося, як у такому самому вагоні вони їхали з мамою до моря, за вікном цвіли маки, було гарно, спокійно, затишно…

Вона плакала, приховуючи сльози від попутників. І страшенно каралася тим, що

1 ... 12 13 14 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Vita Nostra», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Vita Nostra"