Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Артур і війна двох світів 📚 - Українською

Читати книгу - "Артур і війна двох світів"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Артур і війна двох світів" автора Люк Бессон. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 48
Перейти на сторінку:
потрібне звичайне лезо!

— А що таке диводрюки? — спитав Артур.

— Та це така штукенція, щоб диводрючити дрюком'яки, яких завжди повно в дрючівнику! — відповів Барахлюш таким тоном, ніби Артур все своє свідоме життя тільки те й робив, що диводрючив дрюком'яки в дрючівнику.

— А-а-а-а… — задумливо відповів хлопчик, вдаючи, що все зрозумів.

Та вимагати пояснень нема чого. Дорога в них довга, і він матиме можливість не лише зрозуміти, яким чином діє ця хрюкадрюка, а й самому здрючити якогось брикодряка.

Доки Селенія возиться з ножиком, Артур уважно роздивляється навкруги, щоб зрозуміти, що задумала войовнича принцеса. І він помічає, що до труби, ніби гамак, прикріплено великий білий кокон, схожий на той, в якому спить сторож у залі переходу.

Селенія нарешті відшукала потрібну кнопку. Та з ножичка вискочило не лезо, а вогняний струмінь, який відразу ж і спалив кокона, звідки випав, обліплений тліючим шовком, вже нам знайомий… провідник!

— Хто посмів так будити людей?! — хрипло загукав довгобородий мініпут.

— Перепрошую, мені дуже шкода. Одначе нам ніколи дотримуватися протоколу — у нас термінове завдання! — вигукнула у відповідь принцеса, ніскільки не засоромившись за завдані пошкодження.

Поважний провідник плескав себе по плечах, збиваючи язички полум'я, що ковзаються по його одежі, і кашляв, задихаючись від диму.

— Ох, а я просився перевести мене в цю діру для того, щоб нарешті спокійно виспатися! Щоб не смикали мене кожні п'ять хвилин, як мого брата, який працює в палаці!

Доки він сварився, Селенія вже вилізла на важіль і з допомогою Артура покрутила його вниз. Долинуло булькання: вода, прокинувшись, побігла трубами.

Провідник крекче і відкриває потаємні дверцята, за якими розташовані пристрої, що показують водяний тиск: циферблати, колбочки і кулька, запаяна в прозорий кольоровий циліндр.

Провідник покрутив ручку пристрою — почувся звук, ніби спустили воду в унітазі. Кулька в циліндрі смикнулася і завмерла. Шматок труби відсунувся вбік — і перед очима мандрівників з'явилося приміщення, яке чимось нагадувало барокамеру. Це шлюз, на підлозі якого стояла велика прозора куля.

— Якщо мене й надалі тривожитимуть через кожні п'ять хвилин, попрошуся, щоб перевели звідси! — все ще бурчав провідник, жестами запрошуючи незваних гостей зайняти свої місця. Тобто протиснутися в кулю через шпаринку.

Одначе його слова чомусь зацікавили Селенію.

— Хіба хтось у вас просився пропустити його?

— Та був нещодавно один тип, схожий на крокодила. Благав відправити його подалі. У нього був такий змучений погляд, що я не зміг відмовити, — зізнався провідник.

— І куди ж йому було треба?

— Та нікуди! Сказав, що все одно. Лиш би здиміти…

Здається, Селенія здогадалася, хто цей таємничий утікач.

— На кого він був схожий? Пропустивши пасажирів у кулю, провідник замислився.

— Він був високий, брудний, очиці бігали, обличчя ідіота, а на голові — півнячий гребінь.

Троє друзів завмерли від жаху.

— Темрякос! — одночасно вигукнули вони.

— Саме так! — підтвердив провідник, замазуючи рідким клеєм щілину, яка вже виконала роль дверей.

Барахлюш прилип до прозорої стінки і щосили забарабанив по ній кулаками. Та ззовні його стукоту не чути. І провідник, повністю поглинутий своїми важелями, вже й не глянув у їхній бік.

— Випустіть нас! — волали мандрівники.

Вони могли репетувати скільки завгодно — процес пішов, незабаром їхня куля попливе водогінними чи каналізаційними трубами. Як пощастить…

— Приготувались? — закричав провідник, намагаючись промовляти дуже чітко. Він знає, що запаяні в кулі пасажири нічого не чують, одначе згідно з інструкцією він повинен їх попередити про відплиття.

Наші герої заперечно захитали головами, подаючи знак, що вони відмовляються від подорожі.

— Чудово! — усміхнувся провідник.

Якби він щоразу чекав, коли пасажири добровільно погодяться відплисти, то йому б ніколи не вдалося дійти до ліжка.

Мініпути й справді дуже бояться води, і тільки-но опиняються в кулі, як починають тремтіти від ляку і відмовляються подорожувати.

— Усе буде гаразд! — додав провідник і закрив шлюз за інструкцією.

Куля пірнула в темряву, і Артурові з приємністю згадався переліт у шкаралупі лісового горіха. І цього разу Барахлюш мав рацію: подорожувати в кулі в сто разів гірше, ніж у горіхові.

Нарешті заслінка шлюзу відкрилася — і куля плавно скотилася у воду. Троє наших героїв як можуть тримаються за слизькі округлі стінки.

Спершу куля проплила вздовж труби, потім вода під тиском підхопила її і на повній швидкості помчала вперед. Переконавшись, що ніяк триматися за стінки, Барахлюш прилаштувався на підлозі. Артур, заспокоївшись, сів поруч. Чесно кажучи, така подорож йому вже до вподоби. Куля хитається на хвилях. І через її прозорі стінки хлопчик бачить світ, про існування якого навіть не підозрював…

Вода повільно понесла кулю звивистими трубами. Артур відчуває себе бувалим морським вовком.

— Подорожувати водою значно комфортніше, ніж у повітрі! Принаймні, не ризикуєш наштовхнутися невідомо на кого! — промовив хлопчик.

— Зате ризикуєш опинитися в дірявій кулі! Уявляєш, як це — потонути в океані води? — тремтячим голосом спитав Барахлюш.

— Є речі й гірші, ніж діра, — додала Селенія.

Хлопчики тривожно перезирнулися.

— Куля може потрапити у яму!

— О ні! Тільки не це! — заверещав Барахлюш.

Артурові невтямки, про що йдеться. У великому світі дорослі грають у гру, заганяючи ключками кулі в ямки, і той, хто найбільше закотить кульок, — виграє. Та, можливо, кульці не подобається лежати в ямці…

— Що ж буде, якщо ми потрапимо в яму? — поцікавився Артур.

— А те, про що ліпше мовчати! А що як і справді попадемо? — замахав руками Барахлюш.

Та слово матеріальне… На поворотах, у місцях, зчленування труб, часто трапляються раковини, або, як звикли казати мініпути, ями. А оскільки труби старі, то таких ям удосталь. Потрапивши в яму, куля зупиняється, і потік води мчить мимо, блокуючи її. Тоді куля не може зрушити з місця…

— Ну ось ми й потрапили в яму! — з похмурим задоволенням констатував Барахлюш.

— І довго нам доведеться сидіти? — в голосі Артура вчувалася тривога.

— Не знаю, може, одну, а може, й кілька селенелій! — відповіла принцеса. — Треба дочекатися, поки хтось у домі увімкне воду. Тоді тиск збільшиться — і нас винесе звідси!

Утямивши нарешті, що ж таки сталося, Артур почав згадувати, хто з його родини може скористатися водою в такий ранній час. Маргарита почне готувати сніданок, Арчибальд поливатиме квіти. Батько, певно, голитиметься. А мати може увімкнути воду просто так, про всяк випадок, щоб запобігти пожежі. Варіантів багато — і хлопчик заспокоївся.

— Не хвилюйтеся, вранці всі тільки те й роблять, що відкручують крани. Довго нам тут не стриміти!

РОЗДІЛ 6

Підкорившись автоматичному розподільнику, над фонтанчиком для пиття злетів тоненький струмінь води. Тлустий полісмен схилився над

1 ... 12 13 14 ... 48
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Артур і війна двох світів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Артур і війна двох світів"