Читати книгу - "У чому ж таємниця?"

Він був певен, що не прогнівив Жакліни. Бо ж її «Я ненавиджу вас!» пролунало ніби «Я зовсім не гніваюсь на тебе». А може, він помиляється? Що його думати… Невже він усе зіпсував? Правда, вона дала йому ляпаса. Та ні, коли вона його кохала, то за одне слово не розлюбить. Але що там його емоції, коли їй, може, справді загрожує небезпека!

Ці зачинені двері, ці віконниці, цей мертвий дім… Охоплений недобрими передчуттями, він силував себе думати розважливо. Та раптом йому вчулися чиїсь легкі кроки, він схопився. Ні, нікого. Це хтось ходить там, у садку Гепра. А, ось знову, вже гучніше… Справді, хтось човгає ногами за лівим рогом будинку. Жан-Луї схопився й кинувся туди.

Попід вікнами кімнати пані Перрен назустріч йому шкандибав садком якийсь кумедний чоловічок. Згорблений, він дибав, спираючись на стару облуплену чорну палицю з наконечником із слонової кості. Завеликий поношений чорний сурдут звисав йому нижче колін, вузькі манжети довжелезних штанів, теж чорних, прикривали чорні черевики, що давно вийшли з моди, їхні гострі носки санками задиралися вгору. Волохата руда борода, вже сивувата, злившись з вусами, прикривала більшу частину землистого обличчя й закінчувалася кумедним клинцем на великому вузлі чорної краватки-банта. Якого кольору, гадаєте, був м'який капелюх з широкими крисами, що звисали вниз, ховаючи обличчя в тіні? Звичайно, чорного, як і все решта. Цього ансамблю аж ніяк не порушувала пов'язка, накладена на праве око, як жалобна стрічка. Кольору її не слід уже й називати.

Жан-Луї застиг на місці й мовчки чекав, поки підійде це опудало. За інших обставин таке видовище вельми потішило б його. Незнайомець затиснув під лівою пахвою велику картонну зелену папку для малюнків — єдина кольорова деталь у всій постаті.

Справжнісіньке тобі опудало з конопель! Якийсь старий художник-невдаха? Волоцюга? Чи просто причинний? Рука, що спиралася на палицю, піднялася, і з довгого рукава з'явилася рукавичка — звісно, теж чорна, — вказівний палець ліг дивакові на губи, і він владно сичав: «Тихо!» Потім той самий палець встромився в груди Жанові-Луї.

— Ви Мар-рршан?

— Так.

І знову чорний палець ліг на губи:

— Тс-с-с!

Тоді дивак, похитуючись, неквапливо поклав папку додолу, розв'язав поворозочки й розгорнув її. Між газетами та аркушиками білого паперу розшукав конверта й простяг Жанові-Луї.

Поки Маршан розпечатував конверт, на якому стояло його прізвище, написане рукою Жакліни, химерний листоноша, не зав'язуючи поворозочок, таким же нерівним кроком поплентався назад.

«Ви повелися негідно. Не намагайтеся зустрітися зі мною, коли не хочете стати не тільки ненависним, а й смішним. Париж чекає на вас нетерпляче, щасливої подорожі.

І хай це буде вам уроком на майбутнє. Прощавайте!

Жакліна Каз»

Жан-Луї напустив на себе байдужість — цілком даремно, бо опудало вже повернулося до нього спиною й відходило. Юнак спершу хотів був наздогнати його, але повернувсь і пішов до хвіртки. Що тут іще питати? Ненависний і смішний…

Шкрябаючи нігтем край наліпки на щоці, він дійшов до травничка… і раптом зупинився, йолоп! Він крутнувся й кинувся навздогін за химерною постаттю, що прямувала до сарайчика в садку. А наздогнавши, схопив за руку, що спиралася на палицю, й різко смикнув її до себе. Зелена папка ляпнулась на землю. Жан-Луї обхопив опудало й міцно пригорнув його до себе.

— Пустіть мене, прошу вас!

— Нарешті я обіймаю воскреслого з мертвих дідуся!

— Ідіть за мною.

Задні двері вже були відчинені навстіж. Вони ввійшли до будинку.

— Мені було цікаво, чи ви витримаєте до кінця, — говорила Жакліна.

— Чи піймаюсь на гачок? Авжеж, я піймався.

— Жане-Луї, через свою провину ви втратили почуття самовладання. Не повірила б, якби прочитала про це в книжці.

— Хвилювався, Жакліно.

— Ви готові були на будь-який вчинок. Але що у вас із щокою?

— Сліди ваших пальців.

— Зніміть наліпку, я подивлюся.

— Ні, спершу ви скиньте бороду, вуса й пов'язку з ока.

Вони увійшли до вітальні, дівчина скинула з обличчя всю бутафорію.

— Взагалі не осуджуйте мене. Що я мала діяти? Адже ви образили мене.

— Здаюся! — підвів руки вгору.

— Нумо, поглянемо на цю рану.

— Через неї інспектор Делор став мене підозрювати. Я вам розповім усе.

— Ще одна брехня на вашому рахунку, тут нема ніякого сліду.

— Все ж латочка бороди лишилася, — всміхнувся він. — Хотів, щоб не було ніякого брудного контакту між учорашньою вашою долонею й сьогоднішніми устами. Навіть моя бритва зберегла це місце.

— Який-бо ви самовпевнений! Та ще й романтик на додачу… Ну, ось! А тепер вдоволені?

— Ні, ні, вимагаю тільки поцілунку.

— Не дочекатися вам його. Я вам дала ляпаса.

— Хай це вас не стримує.

— Нахаба!

— Ну?

— Що я можу вдіяти, коли мій ляпас не відбив у вас охоти?

Він теж поцілував її у відповідь.

— Ось ми й розрахувалися. Обоє ми, Жакліно, вчинили так, як той казав, коли тебе ляснуть в одну щоку, то підстав і другу. Правда ж? Початок добрий. Наше спільне життя починається в щасливу годину. Я кохаю вас, Жакліно.

— Я вас теж, Жане-Луї.

Він не ховався із своєю радістю. Поцілував її, і вони закружляли у вальсі. Чорний сурдут розвівався широким колесом навколо них. Потім Жакліна побігла до своєї кімнати, щоб скинути з себе свій маскувальний одяг, а Жан-Луї повідчиняв віконниці на першому поверсі. Дівчина повернулася з електробритвою, якимсь флаконом і вагою.

— Ось вам бритва мого тата, зітріть останні сліди з щоки, тільки спершу протріть ватою з ефіром, щоб зникли рештки пластирю.

Жакліна встромила штепсель у розетку, Жан-Луї. став голитися. Коли скінчив, промовив:

— Де ми зможемо спокійно поговорити? Те, що я маю вам розповісти, займе багато часу.

— У татовому кабінеті.

Кабінет покійного Каза був умебльований скромно. Великий темний стіл стояв посеред кімнати, за ним під стіною між двома вікнами тулилося крісло. Ще двоє шкіряних крісел, книжкова шафа й етажерки попід стіною, невеличкий круглий столик на одній ніжці та кілька стільців доповнювали вмеблювання кабінету.

— Як ви змогли вигадати такого злого листа? — спитав Жан-Луї, сідаючи в крісло, навпроти Жакліни.

— Я його не вигадувала, як ви сказали. Вчора ввечері, повернувшись додому, я написала його одним духом. Сьогодні вранці хотіла була порвати, але потім передумала, бо мені спав на думку план цієї комедії. Те дрантя лежало в нас на горищі. Я колись уже на одному святі виступала в ньому на сцені. В мені