Читати книгу - "У чому ж таємниця?"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Гаразд, — бурмотів Делор, — за кілька хвилин я буду у вас.
А чого ж, робота як робота… За такою роботою людина може забути про все. Навіть про те, що вона людина.
Жан-Луї відвів очі, побоюючись, щоб погляд не зрадив його думок.
— Домовилися, я зараз приведу його до вас. — говорив інспектор.
— Кого ж бо це?
Жан-Луї підвівся. Скінчивши розмову, інспектор поклав трубку, встав, обернувся, схопив шкіряну теку, що лежала на етажерці, поклав у неї якісь папірці. Підійшов до вішалки, надів капелюха. І аж тоді ступив до Жана-Луї, що стояв посеред кабінету, стежачи за ним.
— Любий мій пане Маршане, вибачте, будь ласка, мені треба йти, бо на мене чекають. Ще раз спасибі за ваші довідки, — і відчинив двері. — Прошу, проходьте, — він вийшов за Маршаном і замкнув двері на ключ. Несподівано змінив тон: — Що це з вами, у вас поранене обличчя?
Жан-Луї підніс руку до пластиря, наліпленого на лівій щоці.
— Звичайний чиряк.
— Береженого Бог береже, — мовив інспектор з доброго дива.
Коли вийшли з будинку, Делор попрощався:
— До побачення, добродію, я поспішаю.
— Може, підвезти вас, коли не погребуєте заднім сидінням? — кивнув головою Маршан на свого моторолера.
— Дякую, я завжди ходжу пішки. Коли потрібно, заходьте до мене, буду радий погомоніти з вами. Дозвольте дати вам невеличку пораду: цікавість — це вада.
— Це не порада, а повчання.
— Скажімо краще: застереження.
Жанові-Луї забаглося копнути глибше.
— А хіба цікавість — не основа поступу людських знань? Ученим завжди властива цікавість.
Цього разу інспектор відрубав трохи сердито й нетерпляче:
— Любий мій, по-перше, то не цікавість, а допитливість, по-друге, наскільки мені відомо, ви не вчений, а юрист, до того ж розумний, набагато розумніший, аніж ви хотіли б видатися мені. Я зараз поставлю всі крапки над «і». Тож слухайте. Ви принесли мені документи, які я й без вас міг би дістати в Парижі. Але я вам вдячний, що ви потурбувалися про мою доньку. Вона напише вам, можливо, навіть сама зайде до вас. Це одна справа. А зовсім інша — моя робота. Не суньте туди носа, то не ваше діло. Заради власної вигоди поважайте й наші інтереси. Я не хочу знати, чого ви насправді приїхали в Персак, але…
— Я одружуюся з панною Каз. («Пробач, Жакліно!»)
— В такому разі, прийміть мої поздоровлення й побажання, на вас чекає заслужене щастя. Та однаково я наполягатиму на своїй пораді — задля вашого ж добра. Додам, я радий, що довідався про справжню — хочеться вірити — мету вашого приїзду в Персак. До речі, ви, напевне, помітили, що досі я не намагався дізнатися, що привело вас сюди. Можливо, мене це просто не цікавило. Я вас ні про що не питаю. Припустімо, що це дало нам нагоду поновити знайомство з панною Жакліною.
Жан-Луї відчув, як у нього запалали щоки. Завжди вклепаєшся, коли недооціниш чужих знань. Та загалом розмова вийшла на добре: інспектор заговорив відверто, і навіть коли він про щось змовчав, це промовляло багато.
— Я збираюся з нареченою поїхати до Піренеїв. На тиждень, — несподівано для самого себе вигадав Жан-Луї новий план.
— Чудово! В такому разі, щасливої подорожі, любий друже.
Вони потисли один одному руки. Інспектор віддалився широкими кроками. Жан-Луї сів на моторолера. Тепер він був переконаний, що коли б не той телефонний дзвінок…
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ
Коли б не той телефонний дзвінок комісара Лароза, чи Лашоза, Маршан, напевне, дізнався б більше. Можливо, й про братів Рето. Добре, що він відразу зателефонував Аленові.
Автострада, що перетинає Персак, так і манила до подорожі. Вона звивалася вужем поміж пагорбами, які то височіли стрімкими сірими скелями, закриваючи все від людського ока, то відкривали щоразу нові й нові краєвиди цього розмаїтого краю. Перетявши зелену долину, поміж двома схилами, вона збігала на куполувату гору, а тоді знову котилася вниз, — ген-ген аж за обрій. З вершини тієї гори виднілась Трумань, що її річище перетинало скелястий кряж. А далі автострада, вибігши з лісу, вливалася у Верденський бульвар. Там, за садибою Гепра, голубів паркан, за ним була Жакліна.
Насамперед треба дані лад думкам. Безперечно, він дізнався про дещо нове. В ту подорож, що він вигадав допіру, розмовляючи з Делором, тепер конче доведеться поїхати. Як Жакліна (його наречена!) сприйме сьогодні все це?.. Треба десь роздобути портрет Рето. Але де? І як? Та все одно десь же мусить існувати такий портрет.
Жакліна йому допоможе. Що жде їх у майбутньому? Вона продовжить навчання, а він працюватиме над своєю докторською. Чи одержуватиме вона стипендію? Коли можна буде, вони поки що оселяться в них, разом з батьком і матір'ю.
Звертаючи моторолера на Верденський бульвар, Жан-Луї роздумував, де можна буде знайти й окреме помешкання, хоча б тимчасове. Він загальмував перед голубим парканом, що огороджував білий будинок. З переднього боку віконниці були ще позачиняні, хоч сонце вже підбилося височенько. Невже Жакліна ще не прокинулась?.. Але ж пані Перрен…
Хвіртка була причинена. Юнак ступив до двору. Двері були замкнені на ключ. Маршан подзвонив — раз, удруге. Тоді втретє — довго натискуючи на кнопку. Зійшов з ґанку, пішов стежиною, що бралася попід муром, який відділяв садибу Казів од садиби Гепра. Там віконниці також були зачинені. По той бік муру, в садку Гепра, хтось розмовляв. Напевне, Віржінія із садівником: той приходив по п'ятницях.
Позаду будинку теж був невеличкий гайок. Та й там двері замкнені. Не сподіваючись на успіх, Маршан усе ж таки двічі натиснув на кнопку. Потім рушив далі, обійшов навколо будинку, попід вікнами кухні й кімнати пані Перрен, що також були закриті віконницями.
— Пані Перрен! Пані Перрен!
Відповіді не дочекався.
— Пані Перрен!
Що ж, нікуди не дінешся: нема ні душі. Чи Жакліна пішла в місто, а чи взагалі кудись поїхала? Ні, ні, нісенітниця, не могла ж вона так учинити з ним.
Доторкнувся рукою до пластиря на щоці. Спали на гадку слова інспектора, в яких вчувалася прихована погроза — натяк на можливу небезпеку. Тільки не втрачати здорового глузду! Був певен, що вчора ввечері, коли він поцілував Жакліну, вона, вибухнувши гнівом, говорила зовсім не те, що мала на серці. Вона так нагадувала йому закохану, але трохи примхливу дівчину. Тоді що ж могло скоїтися?
Жан-Луї ще раз спробував відчинити парадні двері. Потім
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У чому ж таємниця?», після закриття браузера.