Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Третя карта 📚 - Українською

Читати книгу - "Третя карта"

222
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Третя карта" автора Юліан Семенов. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 77
Перейти на сторінку:
Не я кликала тебе до вінця.

— Через те я стільки років і тягну, Олено. Тільки через те.

— А я всі оці роки відчуваю, що ти нещасний через нас. У кожному твоєму слові, погляді, жесті — скарга на мене, на дітей, на всіх нас, кого тобі доводиться тягти.

— А ти ще поганяєш. Ти навіть не помічаєш, яка буваєш жорстока, Олено. Ти кажеш мені — «кинь усе»! А що їстимеш, коли я все кину?! Чим ти годуватимеш дітей?

— Не треба докоряти.

— Я тільки я одкриваю правду, ти кажеш — «не треба докоряти».

— Буніни живуть у злиднях, але вони живуть чисто.

— Ти зможеш жити, як Буніни? Ти ж звикла годувати дітей продуктами з базару!

— Коли ти влаштовуєш прийоми для своїх бандитів, то що ж я маю робити, позбавляти дітей того, що ви собі можете дозволити?! Я всю твою банду терплю тільки через те, що можу завдяки цьому годувати дітей з базару!

— Господи, ну як ми можемо жити вкупі, Олено? Я мрію тільки про те, щоб забитися н пору та й писати! А ти ж, мабуть, думаєш: «Коли б же хоч писати міг…»

— Не говори за мене.

— Ти завжди за мене говорила. Ти вигадувала за мене моїх коханок. Ти завжди соромилась того, що я пишу. Ти хотіла, щоб я був тільки видавцем. Ти соромилась мене в домі своїх батьків: навіть із-за столу виходила, коли я починав читати вірші…

— Це неправда.

«Про що вони, господи? — здивовано подумав Штірліц. — Адже як хворі говорять, як тяжкохворі… Світ тріщить, війна починається страшна, на смерть або на життя, а вони отаку нісенітницю верзуть!»

— На самому початку, — далі провадив тим часом Омельченко, — коли я збаламутив тебе, коли ти ще не побачила мене у мене вдома, у нашій з тобою першій конурі, поки ти не зрозуміла, як мені доводиться заробляти, ти слухала мене, навіть милувалася мною — не думай, у мене теж пам'ять є, а от потім, коли ми самі залишились і коли я став у твоїх очах тим, хто я є, отоді…

— А навіщо ти говориш за мене?

— Нічого я не говорю… Не життя у нас, а баговиння зелене…

— Ото б у ньому і втопитися.

— Ось не лякай. Хочеш топитися — топись. Я занадто втомився, щоб боятися, Олено. Я тільки хочу дочекатися та й сісти писати. Тоді я зможу забезпечити вас, а мені, крім хліба — і ти це знаєш, — нічого не треба. Масло та ковбаса потрібні вам.

— Мені? — (Штірліц відчув презирливу посмішку жінки.) — Мені хліба не треба. А ковбаса, ти маєш рацію, потрібна. Твоїм дітям.

— Який жах слухати нас збоку, — зітхнувши, сказав Омельченко. — Ось-ось станеться те, про що я мріяв ці роки, чому оддавав себе, а тут…

— Не я в цьому винна.

— А хто, я?

— Звичайно.

— Безсовісна ти людина, Олено.

— Ні, це ти безсовісна людина! Через тебе я навчилася брехати, поринула в болото, щоб не божеволіти через любов до тебе — клин клином вибивають, через тебе я ненавиджу себе!

— Це тому, що турбот при мені не знала.

— Красненько дякуємо вам! Рятівник-батечко! Я народила твоїх дітей, і ти зобов'язаний їх утримувати! Як кожний порядний чоловік.

— А ти зобов'язана приймати мене таким, який я є — в ім'я того, щоб я утримував їх так, як утримую! І не базікати про те, щоб я «все кинув»! Якщо я кину свої справи, ти перша заспіваєш через півроку! «Кидати» можна дантистові — він нічим не ризикує, та й золота приховано! А я — політик!

— Політик, — з утомленим презирством повторила Олена. — Остогидли мені ваші з'ясування стосунків гірше гіркої редьки!

«Хворе самолюбство — найстрашніша форма деспотизму, — подумав Штірліц. — Цей «політик» з дружиною шмагають себе двома батогами. Один — відчуття власної мізерності, другий — бажання стати могутнім. Він хоче стати великим політиком і поетом, вона — справжньою матроною, господинею, яка задає тон домові. Знайшла кого ревнувати! А я помилився: вона видалась мені розумненькою. Вона ж його справді ревнує! Ревнощі — це лиходійство у формі страждання. Тільки такий лиходій особливо нещасний, оскільки живе в полоні власних гарячкових уявлень. А «політик» мучить себе удаваним усвідомленням провини, бо, коли б він зміг піднятися до розуміння справжньої провини, він звільнився б, геть усе кинув би та й сів писати, якщо йому справді є про що писати. Але він малий і слабкий, щоб зрозуміти вищу провину… Та й, взагалі, чи може нацист зрозуміти провину? Вони дужі тільки тим, що виключили поняття провини з практики взаємовідносин, А ми все одно розіб'ємо їх. Мої тутешні господарі торочать про примат раси. В цьому їхня приреченість. Ми говоримо про примат ідеї. Ідеї рівності усіх з усіма. Вони патякають про майбутнє панування. Підуть за Гітлером п'ятдесят мільйонів німців? Ні. Підуть ті, хто може носити автомати. А це десять мільйонів. За ним не підуть мудрі німці; не підуть поляки, чехи, французи, серби, норвежці, бо вони «неповноцінні люди», вони окуповані. За нами підуть усі ті, кого принизили. Отже, кількісна перевага за нами. Але у веденні війни Гітлер може показати клас. Чи втримаємося? Найголовніше — витримати, виграти час, бо він працює на правду більше, ніж на неправду. На віддалі часу люди точніше розрізняють, хто був ворог, а хто — друг. Це треба перенести й на суспільства, що живуть за людськими законами — добрими чи лихими. Але людині нормальній огидне зло, кожен мріє про добро. Та й час, зрештою, служить добру — цього не заперечиш. Почали ж із вандалізму, як не крути, з вандалізму, і вважали його за єдино можливий і найкращий засіб спілкування. А все-таки навчилися відрізняти чорне од білого. Щоправда, прикро, що на це довелося витратити п'ять тисяч років… Стривай. Добраніч, Штірліц, пора спати. Завтра на мене чекає не філософія, а практика — ОУН».

ЕКСКУРС № 1: «ОУН»

… Досліджуючи те, з чим йому доведеться зіткнутися віч-на-віч, Штірліц виходив із матеріалів, що їх він зібрав за ці червневі дні.

Політика, вважав він, починається з карти.

Коли розглядати Австро-Угорщину як певну історичну «окостенілість», то кабінетний учений міг би скласти хронологічну таблицю злетів і падінь, причому загальна «крива», навіть у моменти найбільшого піднесення імперії, була б явно спрямована вниз, до занепаду. Конгломерат національностей, зв'язаних лише честолюбними амбіціями Габсбурзької монархії, не міг, звичайно, розвиватися, оскільки розвиток передбачає єдність інтересів значної частини суспільства.

А коли Австро-Угорщину розглядати як таємничі

1 ... 12 13 14 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Третя карта», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Третя карта"