Читати книгу - "Заплотний лицар"

Яйк теревенив на протязі усього сніданку: про того лицаря чи сього, як вони билися раніше і як битимуться сьогодні. «А малий таки не жартував, коли казав, що знає усіх лицарів Семицарства, які чогось варті.» Ловити кожне слово сироти-голодранця було принизливо, та знання Яйка могли врятувати його в бою з кимось із славетних лицарів.

Лука була щільно забита вируючим натовпом. Люди намагалися проштовхатися ліктями, аби краще бачити. Дунк умів штовхатися не гірше від інших, а до того ж мав перевагу зросту. Зрештою йому вдалося пропхатися на горбок за якогось сажня від огорожі. Коли Яйк пожалівся, що нічого не бачить, окрім людських сідниць, Дунк підсадив його на плечі. На тому кінці поля поміст заповнився високородними панами та панями, найбагатшими тутешніми міщанами і двома десятками лицарів, які сьогодні не мали битися. Принца Маекара він не побачив, зате упізнав принца Баелора біля господаря Ясенброду. Сліпуче сяйво відбивалося від золотої застібки його делії та тонкого вінця на скронях, а в іншому він був одягнений значно простіше за решту панства. До речі, завдяки темному волоссю він зовсім не скидався на Таргарієна. Дунк сказав про це Яйкові.

— Кажуть, він удався в матір, — відповів малий. — Вона була з дорнійського великокняжого роду.

П’ятеро поборників поставили свої шатра на північному кінці поля. Відразу за ними текла річка. Два найменші шатра були жовтогарячі, а щити коло них несли на собі білі сонця та кутники, бо належали синам пана ясенбродського — Андрошеві та Робертові, братам красної діви. Дунк не чув, щоб інші лицарі хвалили їхню вправність зі зброєю. Мабуть, вони злетять з коней першими.

Наступним за жовтогарячими наметами стояло набагато більше від них шатро темно-зеленого кольору. Над ним майорів прапор із золотою трояндою Вирію, і той самий знак виднівся на великому зеленому щиті перед входом.

— Це Лео Тирел, князь Вирію, — повідомив Яйк.

— Без тебе знаю, — роздратувався Дунк. — Ми зі старим служили у Вирії, коли ти ще з яйця не вилупився.

Він сам майже не пам’ятав того року, але пан Арлан, бува, розповідав про Лео Довгого Шпичака, як його часто кликали — неперевершеного, хоча вже й сивочолого, бійця списом.

— Ото, мабуть, сам князь Лео біля шатра. Стрункий, сива борода, зелене з золотом вбрання.

— Саме він, — відповів Яйк. — Колись я бачив його у Король-Березі. Не варто вам його викликати, пане.

— Знаєш що, хлопчисько… от не спитався твоєї ради, кого мені викликати.

Четверте шатро було пошите з червоних та білих клітин. Дунк цих кольорів не знав, тому знову слухав Яйка. Кольори належали лицареві з Долини Арин на ім’я Гамфрей Гардинг.

— Торік він виграв великий бугурт у Дівоставі, а ще кінним боєм скинув з сідла пана Донела з Сутіндолу та князів Арина і Ройса.

Останнє шатро, шите з чорного шовку, облямоване уздовж даху рядком схожих на довгі язики полум’я червоних прапорців, належало принцеві Валару. Біля шатра стояв чорний блискучий щит з триголовим драконом дому Таргарієн, коло якого вартував один із лицарів Королегвардії, сліпучо сяючи білим обладунком на тлі чорного шатра. Побачивши його там, Дунк засумнівався, чи стане комусь із лицарів зухвальства торкнутися щита з драконом. Все-таки Валар був онуком короля і сином Баелора Списолама.

Та його сумніви швидко розвіялися. Щойно заревли роги, заохочуючи суперників, як усі п’ятеро поборників діви були хутко викликані на її захист. Дунк чув захоплене мурмотіння натовпу, коли один за одним на південному кінці поля з’являлися супротивники п’яти поборників. Герольди вигукували ім’я кожного лицаря по черзі. Ті спершу зупинялися перед помостом, схиляли списи перед паном Ясенброду, принцом Баелором та красною дівою, а тоді їхали навкруги до північного кінця поля вибирати суперників. Сивий Лев з Кастерлі-на-Скелі вдарив щита князя Тирела, а його золотоволосий спадкоємець, пан Тибольт Ланістер, викликав старшого сина господаря Ясенброду. Князь Таллі з Водоплину стукнув у клітчастий візерунок на щиті пана Гамфрея Гардинга, пан Абеляр Вишестраж вдарив по щиті принца, а молодшому паничеві ясенбродському дістався у суперники пан Лионель Баратеон, якого прозивали Шторм-Реготун.

Суперники потрусили ристю до південного кінця бойовища чекати на поборників діви: пан Абеляр у срібно-димчастих кольорах, з високою кам’яною, увінчаною вогнем, вартовою вежею на щиті; двоє Ланістерів у кармазині з золотими левами Кастерлі-на-Скелі; Шторм-Реготун у блискучій золотій парчі, з чорним оленем на грудях і на щиті, з купиною сталевих оленячих рогів на шоломі; князь Таллі у смугастому лазурово-червоному корзні, схопленому срібними пстругами на кожному плечі. Лицарі підняли свої п’ятиаршинні списи до неба, і прапорці на них затріпотіли від поривів вітру.

На північному краї поля зброєносці притримали яскраво споряджених коней, щоб поборники сіли у сідла. Поборники вдягли шоломи, взяли до рук списи та щити, не поступаючись розкошами своїм супротивникам: струменіли жовтогарячі шовки Ясенбродів, мерехтіли червоно-білі клітини пана Гамфрея, сяяв золотими трояндами на зеленому одамашковому чабраці білий кінь під князем Лео. Певна річ, не пас задніх і Валар Таргарієн. Молодий кронпринц сидів на чорному, як ніч, огирі у колір свого риштунку, списа, щита і чабраку. На шоломі в нього простирав крила червоний триголовий полив’яний дракон, близнюк якого вишкірявся на чорному блискучому щиті. Кожний з поборників діви мав на собі знак її прихильності: пасмо жовтогарячого шовку, обв’язане навколо руки.

Поки поборники стали на свої місця, Ясенбродська лука майже затихла. Тоді заревів ріг, і за один удар серця тиша змінилася на гармидер. Десять пар визолочених острог стиснули боки десятьох великих бойових коней, тисячі голосів заверещали та затюгукали, сорок підкованих копит загриміли полем, вириваючи траву, десять списів нахилилися і завмерли. Брязнула криця, захряскотіло дерево, здригнулася сама земля: це поборники та їхні супротивники стрілися на середині. За одну мить вершники проминули один одного і наготувалися для нової сутички. Князь Таллі похилився у сідлі, та втримався. Коли натовп побачив, що лицарі зламали усі десять списів, то схвально заревів. Це було чудове знамення для турніру, а до того ж свідчення вправності учасників.

Зброєносці подали бійцям нові списи навзамін поламаних, відкинутих убік. І знову остроги уп’ялися у конячі боки. Дунк відчував, як під ногами тремтить земля. На плечах у нього Яйк радісно волав і розмахував