Читати книгу - "Робінзон Крузо"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Дуже скоро я збагнув, що обрав не найкращу місцину для житла: земля була низька й заболочена, ще й море зовсім поруч; до всього, за питною водою теж доводилося ходити далеко. Я вирішив пошукати кращого місця.
Отож, треба було знайти куточок сухий і з питною водою поблизу. По-друге, непогано б мати захист від палючого сонця. По-третє, місце має бути укріплене на випадок нападу хижаків — звірів чи людей, усе одно. По-четверте, я хотів обов'язково бачити море: якщо Бог пошле мені на порятунок корабель, я не маю права втратити нагоду ще здалеку побачити його! Навіть тепер надія на спасіння не полишала мене.
Пошуки привели мене в чудове місце: невелика рівнина впиралась у пагорб. Схил його був таким крутим, що згори на рівнину ніхто б не зміг спуститися. В пагорбі ж я побачив невелике заглиблення, начетам був вхід до печери. Але згодом виявилося, що печери все-таки немає.
Саме тут, на порослій травою рівнині перед заглибленням у скелястому горбі, я вирішив ставити намет. Рівнина була невеличка — не більше сотні ярдів завширшки — і помалу спускалася в море. Розташована вона була на північному заході острова, тож пагорб добре захищав мене від палючого сонця: мого житла сягали тільки призахідні промені.
Перш ніж ставити намет, я окреслив перед заглибленням у скелі півколо радіусом у десять ярдів і по всьому півколу у два ряди забив у землю міцні загострені палі. Вони здіймалися на п'ять із половиною футів над землею. Поміж рядами не було й шістьох дюймів.
У це міжряддя до самого верху я напхав канатів, які притягнув із корабля, а зсередини добре підпер огорожу. Тепер ніхто не зміг би ні подолати міцний паркан, ні перелізти через нього. Мені довелося добряче попрацювати, особливо коли я рубав і загострював палі, а потім забивав їх у землю.
Всередину я не заходив через двері, а залазив драбиною, і коли я опинявся за огорожею, то прибирав драбину. Отак я цілковито захистився від світу, хоча згодом виявилося, що не було потреби аж для таких застережних заходів — вороги не чигали на мене на острові.
З великими труднощами я переніс усі свої пожитки за загорожу, а всередині поставив намет. Щоб захиститися від злив, які лютують тут у сезон дощів, намет я зробив подвійним — маленький всередині, а над ним більший. Дах я накрив просмоленою парусиною, яку врятував із корабля з іншими вітрилами.
Тепер я уже міг спати не на сінниках, які переніс на берег, а гойдатися в гамаку— колись він належав старпому.
У наметі я заховав харчі і все, що могло змокнути під дощем. Після цього почав довбати печеру в пагорбі. Землю та каміння я перетягнув попід огорожу й облаштував собі терасу, яка здіймалася на півтора фути над землею. Печера в пагорбі слугувала мені коморою.
Не один і не два дні я витратив на облаштування житла, і за цей час відбулися ще деякі події. Коли я саме планував будівництво, насунулася гроза, вперіщив шалений дощ. Гримнув грім і зблиснула блискавка. І зразу я сіпнувся від жахливої думки: порох! Серце мені стислося від жаху: якщо блискавка влучить у порох, як я полюватиму на дичину?! Я так перелякався за порох, що цілком забув про небезпеку, яка могла чигати на мене.
Щойно гроза вщухла, я закинув будівництво, а натомість почав шити мішки та майструвати невеличкі скрині, щоб розділити порох і не зберігати його весь гамузом. Так він хоч не весь одразу згорить! На це в мене пішло зо два тижні, і кінець кінцем я розділив порох (близько ста сорока фунтів вагою) на сотню пакунків. Що ж до діжки з підмоклим порохом, то нею я поки що не переймався, а помістив у печеру, яку пишно називав кухнею. Решту пороху я поховав у ямах поміж каміння, щоб він не змок, і добре означив місця, де я його прикопав.
Тим часом майже щодня я виходив із рушницею на полювання, щоб трохи відволіктися від роботи і, можливо, підстрелити поживну дичину. Хотілось і краще вивчити околиці. У першу ж вилазку я виявив, що на острові водяться кози. Це відкриття надзвичайно мене втішило. Проте кози були зовсім дикі, вони лякалися кожного руху й звуку, і підкрастися до них було майже неможливо. Та я не впадав у відчай, а натомість вирішив початувати на них. Я помітив, що коли кози стрибали поміж скель, а я стояв у долині, вони, щойно помітивши мене, починали перелякано втікати. Коли ж я блукав поміж скель, а вони паслися в долині, то зовсім не звертали на мене уваги. З цього я зробив висновок, що вони здебільшого дивляться вниз і не помічають того, що розташоване вище їхнього поля зору. Отож згодом я завжди чатував на них поміж скель і час од часу міг підстрелити на обід чудову дичину.
За першим разом я підстрелив козу з молочним козеням. Я одразу пожалкував, що вчинив так необачно. Коли коза впала від мого пострілу, козеня лишалося коло матері, допоки я не підійшов і не завдав тушу собі на плечі. І навіть після цього воно причепилося до мене й пострибало навздогін. Біля хижі я поклав козу на землю, взяв на руки козеня й переніс через паркан. Там я сподівався нагодувати його і згодом приручити, але воно не схотіло їсти, тож зрештою я змушений був забити його на харч. М'яса двох кіз мені вистало надовго, бо їв я небагато, а особливо беріг хліб.
Коли я облаштував житло, треба було подбати про місце, де я міг би розводити ватру, і про дрова. Отож і про це, і про те, як я розширив печеру, і про інші зручності я розповім згодом, а зараз хотів би поділитися думками, які обсідали мене весь це час.
Я опинився на безлюдному острові далеко від морських шляхів, тож мав усі підстави вважати, що небеса покарали мене і решту життя я маю збавити у цьому пустельному куточку світу. Розмислюючи про майбутнє, я не міг стримати сліз, бо за таких обставин не здатен був навіть подякувати Господу за своє врятоване життя. Та одного дня, коли я з рушницею блукав узбережжям, інші думки зринули в моїй голові. «Пригадай собі,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Робінзон Крузо», після закриття браузера.