Читати книгу - "Король Буків, або таємниця смарагдової книги"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Некепсько… — присвиснув Шмигун, що разом із Петякою теж надійшов на гам суперечки.
— Ущипніть мене, мабуть, я сплю, — збентежено промовила Джульєтта й винувато прикрила рота лапою.
Усі були ошелешені новими можливостями Джульєтти: вони й не помітили, що на березі річки вони вже не самі.
— Ані руш!!! — почувся чийсь наказ. — Вас оточено! Опиратися безглуздо!
Справді, усю компанію щільним півколом притисли до води незнайомі дракони. їх було пащек із вісім.
Звісно, наші мандрівники могли б кинутися Джульєтті на спину й спробувати втекти, але ж… Кожен дракон був набагато кремезнішим за Джульєтту й мав крила більш дужі, ніж її. Та й навіщо було втікати? Вони ж самі шукали драконів.
— Підіймайтеся за нами в повітря, — наказав один дракон, вочевидь ватажок. — І не надумайте втікати: все одно нічого у вас не вийде. Гадаю, в долині ви розкажете кому треба про свої шпигунські витівки… Дракони, в небо!
Бука й Шмигун залізли Джульєтті на спину — і вона злетіла. За нею пурхнули Понтій з Петякою.
Чужі дракони оточили полонених і вирушили в долину, що розкинулася за Курячим вулканом.
Спарт
На Долину драконів спадав вечір. Сонце поволі котилося до горизонту, вкриваючи буйні вогне— неві трави щедрою, густою позолотою. Подекуди, дедалі рідше, чулося стомлене сюрчання бичечків, хтозна-звідки виникав ще поки прозорий туман, на траві вибруньковувалися перші сизі росинки. Долина драконів передчувала ніч…
Якоїсь миті в уже посірілому небі з’явилася вервечка драконів. Вони один за одним сіли в густу траву, збивши з неї прозорі краплинки роси.
Сонце востаннє зблиснуло гладеньким округлим боком і закотилося за край землі.
Хранитель драконів Спарт готувався до відпочинку, вечеряючи у своєму курені. В голові дракона роїлися думки та спогади. Годину тому один з патрулів-дозорців прибув у Долину з досить підозрілою компанією полонених. Спарт наказав очей з них не зводити й відклав зустріч з непроханими гостями до ранку.
Невже це шпигуни Нарита? Що їм тут потрібно?
Багато років тому Спарт, зранений і безсилий, потрапив у ці краї. По тому він дуже часто шкодував, що не загинув разом із Кривом під час останнього бою з Наритовим військом або не помер від ран. Спарт утратив усе, що мав: домівку, друзів, родину й навіть вогнедишність. Він зазнав поразки у війні проти чаклуна Нарита й змушений був тікати з Міста до відлетенців.
У Долині Спарта зустріли дракони, які відмовилися від участі у війні. Вони виходили його й знову обрали своїм ватажком.
Попервах Спарт ще плекав надію повернутися до Міста й знищити Нарита, проте з плином часу почуття ненависті притупилося, розважене мирне життя, як грузьке болото, засмоктало Хранителя драконів на саме дно бездіяльності. Дракони-відлетенці, позбавлені грізної зброї — вогнедишності, дуже швидко освоїли премудрощі хліборобства й майже весь час проводили не на полюванні, як то було раніше, а на полі — з плугом чи сапкою. Якщо деколи Спарт і згадував про свої плани месника, то одразу ж відкидав ці думки як безглузді. На думку дракона, він нічого не міг протиставити Наритовій могутності: в нього не було армії. Переконати ж когось із відлетенців відновити війну годі було й сподіватися. Він про це навіть і заїкнутися не наважився б. Спарт змирився з участю бути Хранителем драконів— хліборобів, драконів без вогню.
Сьогоднішні ж події змусили Спарта знову поринути в минуле, де він був сильним, відчайдушним, упертим і безстрашним — справжнім Хранителем справжніх драконів…
Зранку до куреня Спарта привели полонених. Він був дуже здивований, коли побачив серед прибульців симпатичну молоду драконицю.
— Хто ви такі й що шукаєте в Долині Драконів? — грізно запитав Спарт.
— Я Гаврик, — виступив наперед бука, — добувач і постачальник магічної смоли до Наритового замку.
— Я так і знав, що ви його слуги, — зблиснув очима дракон. — Чого йому треба від нас? Ми вже давно нічим не загрожуємо Наритовій владі.
— Ви ніколи й не загрожували! — обурено вигукнула Джульєтта. — Адже зрадили Спарта ще на початку війни й утекли сюди! Через вас, можливо, загинуло багато драконів… і Спарт…
— Цить! — Спарт не витримав такої зухвалості від зовсім юної дракониці. — Спарт не загинув! Я Спарт!..
— Ти?! — отетеріла Джульєтта.
— Так, це справді Спарт, — сказав Шмигун. — Я впізнаю його…
— Ти знаєш мене, лепрехуне? — вже не таким войовничим, а навіть якимось пониклим голосом спитав Хранитель, здивовано звівши брови. Було видно, що Джульєттині слова вразили його дуже глибоко. І, може, не тільки слова. — Я не пам’ятаю лепрехунів серед Наритових шпигунів…
— Ми не шпигуни. А знаю я тебе ще з дитинства, — відповів Шмигун. — Ти був улюбленцем багатьох хлопчаків Міста. Якби ти не знепритомнів на березі Чорного озера триста років тому, то бачив би, як Крив передав мені свого щоденника.
— У тебе щоденник Крива?! — вражено вигукнув Спарт.
— Не в мене, — заперечив Шмигун, — у нього, — він кивнув на Гаврика. — Крив звелів передати зошит йому через триста років.
— Розв’яжіть їх! — наказав товаришам Спарт.
Полонених звільнили.
— Ви вже прочитали щоденник?
— Ні, ще не весь, — відповів Гаврик. — Не встигли, бо вирушили якнайшвидше шукати вас.
— Хранителю, — раптом промовив один із товаришів Спарта, — ми ж не можемо просто повірити їм на слово.
— Ось, прочитайте це. — Гаврик дістав із наплічника лист Крива й віддав Спартові.
— Так, це почерк Крива, — схвильовано сказав Хранитель драконів, читаючи записку. — Я вірю вам. Може, ви повірите й мені, що я тоді нічого не міг удіяти. Коли я прийшов до тями, короля буків поруч уже не було, моя армію було зневогнено й розбито, а Смарагдова Книга спочивала на дні Чорного озера.
— Я так і знав, що вона там! — вигукнув Понтій. — Але…
— Але краще дочитати щоденник, — перервав його Гаврик, — і знайти там підтвердження слів Спарта.
Бука розгорнув зошит Крива в самому кінці, в частині, написаній таким же нерівним почерком, що й записка, й одразу ж букви-вивертні заворушилися, звиваючись завитками, мов змії, утворюючи з цілковитої абракадабри усім зрозумілі слова.
Втрата Книги
30042 рік після замулення Джерел. Вогнень. День 7-й.
Драконів переможено. Навіть Спарт, мій безстрашний вірний Спарт, мабуть, уже збирається полинути за край неба. Там, у грізній дружині бога драконів Вігора, він знайде гідне своєї величі місце.
А поки що Спарт лежить тут, неподалік від мене, на березі Чорного озера, й стікає кров’ю. Я не можу нічим зарадити, бо й сам навряд чи підведу. І, головне, я втратив Книгу, відтак і магічну силу.
Після останнього, жахливого нападу відьмаків тридцять два вцілілі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Король Буків, або таємниця смарагдової книги», після закриття браузера.