Читати книгу - "Собака Баскервілів"

— Я охоче поїду в Баскервіль-Хол, — відповів я, — і не пошкодую витраченого часу.

— Ви надсилатимете мені детальні звіти, — сказав Холмс. — У найкритичніший момент — а він неминуче настане — я керуватиму вашими діями. Думаю, що від’їзд можна призначити на суботу.

— Вас це влаштовує, докторе Ватсон?

— Цілком.

— Виходить, якщо все буде гаразд, ми виїжджаємо в суботу поїздом о десятій тридцять з Паддінгтонського вокзалу.

Ми підвелися, збираючись відкланятися, аж раптом Баскервіль зойкнув і урочисто витяг з-під шафи, що стояла в кутку, світло-коричневого черевика.

— Ось вона, моя пропажа!

— Нехай інші загадки розв’яжуться так само просто! — сказав Шерлок Холмс.

— Але все-таки це дуже дивно, — відзначив доктор Мортімер. — Я ще перед сніданком обшукав усю кімнату.

— І я також, — сказав Баскервіль. — Обнишпорив усі закутки. Черевика ніде не було.

— Виходить, коридорний поклав його туди, поки ми обідали.

Послали за німцем, але він нічого не зміг сказати, і подальші розпитування не дали результатів. Таким чином, до серії явно безглуздих загадок додалася ще одна. Вже не згадуючи про трагічну смерть сера Чарльза, перед нами простягнувся ланцюг подій, які не мають пояснення, і відбулися тільки за два дні: лист, складений з газетних вирізок, бородатий незнайомець у кебі, зникнення спочатку нового коричневого черевика, потім старого чорного й тепер з’ява коричневого.

Дорогою на Бейкер-Стріт Холмс сидів у кебі мовчки й, судячи з його нахмурених брів та напруженого погляду, як і я намагався привести в єдину систему всі ці дивні й, здавалося б, не пов’язані між собою факти. Весь наступний день і вечір він провів у себе в кабінеті, огорнутий густими клубами тютюнового диму й занурений у розмірковування.

Перед самим обідом нам подали дві телеграми. Перша говорила:

«Щойно повідомив Беррімор будинку Баскервіль».

Друга:

«Обійшов двадцять три готелі жаль порізаної сторінки „Таймс“ не знайшов. Картрайт».

— От і обірвалися дві нитки одразу, Ватсоне. Немає нічого краще за такі справи, де всі немов вступили проти тебе у змову. От тоді й починаєш входити в азарт. Ну що ж, підемо третім слідом.

— У вас у запасі ще є кебмен, який віз цього незнайомця.

— Цілком правильно. Я зробив запит про його прізвище й адресу в Реєстраційній конторі й не здивуюся, якщо зараз ми отримаємо відповідь на моє запитання.

Деренчання дзвінка сповістило про те, що навіть перевершило всі очікування Холмса, адже в дверях кабінету з’явився довготелесий здоровань — очевидно, сам кебмен.

— Мені сказали в конторі, що ось за цією адресою запитували про номер дві тисячі сімсот чотири, — почав він. — Я вже сьомий рік їжджу і ніколи не було жодних нарікань. Дай, думаю, сам зайду, нехай мені в очі скажуть, у чому такому я завинив.

— Ви ні в чому не завинили, шановний, — сказав Холмс. — Навпаки, я заплачу вам півсоверена, тільки прямо відповідайте на мої запитання.

— От не знаєш, де знайдеш, де втратиш! — усміхнувся кебмен. — А що вам потрібно, сер?

— Насамперед ваше прізвище й адресу на випадок, якщо ви мені знову будете потрібні.

— Джон Клейтон, проживаю в Бороу, Тарпі-Стріт, номер три. Кеб стоїть у Шіплі-Ярд, біля вокзалу Ватерлоо.

Шерлок Холмс усе це записав.

— А тепер, Клейтоне, розповідайте мені про вашого пасажира, який стежив за цим будинком сьогодні о десятій ранку, а потім слідкував за двома джентльменами на Ріджент-Стріт.

Кебмен з подивом втупився у Холмса і, вочевидь, трохи оторопів.

— Що ж вам розповісти, якщо ви самі все знаєте не гірше за мене! — відповів він. — Мій пасажир сказав мені, що він детектив, і велів не базікати про це.

— Так от, шановний, тут справа серйозна, і якщо ви приховуватимете щось від мене, то можете опинитися в дуже неприємному становищі. Виходить, він назвався детективом?

— Так, сер.

— А коли він заявив вам про це?

— Коли розплачувався.

— А ще він що-небудь говорив?

— Сказав своє прізвище.

Холмс кинув на мене переможний погляд.

— Своє прізвище? Досить необережно з його боку! Тож як його звуть?

— Його звати, — сказав кебмен, — містер Шерлок Холмс.

Відповідь кебмена буквально вбила мого друга. Я в житті не бачив у нього такого приголомшеного виразу обличчя. Хвилини зо дві він не міг вимовити жодного слова, потім голосно розреготався.

— Удар, Ватсоне! Влучний удар! — сказав він. — Рапіра в руках супротивника, що не поступається мені ні у швидкості, ні в точності. Цього разу він обвів мене навколо пальця. Виходить, його звуть Шерлок Холмс, так?

— Він сам так сказав, сер.

— Блискуче! Тепер розповідайте мені, де ви взяли цього пасажира й що було далі.

— Він гукнув мене о пів на десяту ранку на Трафальгар-Сквер. Каже: «Я детектив», і пообіцяв мені дві гінеї, якщо я точно виконуватиму його накази й ні про що не розпитуватиму. Ну що ж, від таких грошей не відмовляються. Я підвіз його до готелю «Нортумберленд» і зупинився там. Потім звідти вийшли двоє джентльменів, викликали кеб з біржі й поїхали кудись сюди, на вашу вулицю.

— Ось до цього самого будинку, — сказав Холмс.

— Можливо. Це вже мого пасажира треба запитувати, йому краще знати. Він велів мені зупинитися приблизно посередині кварталу, і ми почекали там ще з півтори години. Потім ті двоє джентльменів пройшли повз нас, і ми рушили за ними по Бейкер-Стріт, завернули на…

— Це я знаю, — сказав Холмс.

— А коли виїхали на Ріджент-Стріт, він підняв верхнє віконечко й крикнув: «Женіть до вокзалу Ватерлоо!» Я стьобнув свою кобилу, і за десять хвилин ми були на місці. Тут він дав мені дві гінеї — не ошукав! — і пішов до вокзалу. А наостанок озирнувся й каже: «Вам, певне, цікаво знати, кого ви возили? Шерлока Холмса». От як це все було.

— Так, розумію. І більше ви його не бачили?

— Ні, більше не бачив.

— А тепер опишіть мені зовнішність цього містера Шерлока Холмса.

Кебмен почухав потилицю:

— Це не так і легко. Років йому буде приблизно під сорок, середній на зріст, нижчий за вас дюймів на два, сер. Одягнений чисто, борода чорна, лопатою, а обличчя бліде. Більше, мабуть, нічого не зможу вам сказати.

— Колір очей який?

— Не звернув уваги…

— Більше нічого не запам’ятали?

— Нічого, сер.

— Ну гаразд. Ось ваші півсоверена. А другу половину отримаєте, якщо дізнаєтеся про цю людину більше. Усього найкращого.

— На все добре, сер. Дякую вам.

Джон Клейтон вийшов, посміюючись, а Холмс, знизавши плечима, із розчарованою усмішкою повернувся до мене.

— Третя нитка теж не витримала, — сказав він. — Тепер мусимо починати все з самого початку.