Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Сліди залишаються 📚 - Українською

Читати книгу - "Сліди залишаються"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сліди залишаються" автора Павло Вежинов. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 49
Перейти на сторінку:
коли насторожиться — все загинуло! Багато нас повинно слідкувати за ним, щоб він нічого не міг зрозуміти!

— Вірно! — вигукнув Веселин. — І я це ж саме думав.

— Значить, візьмемо Бебо, — сказала обережно Юлія.

Пешо кинув на неї сердитий, напівпрезирливий погляд, але нічого не відповів.

— Він мовчатиме! — втрутився Веселин. — Примусимо його дати нам чесне піонерське слово.

— Щодо Бебо я згоден! — ледве помітно зітхнув Пешо. — Але мені здається — хоч і вій буде, нас теж мало.

Після тривалих суперечок вирішили взяти ще шість хлопчаків. Усі шестеро були їхні однолітки, їхні товариші в іграх і, звичайно, хороші члени піонерської організації. Вирішили також, що всі вони повинні заприсягнутися ціною життя і смерті зберігати таємницю від сторонніх осіб, незалежно від їхнього відношення до них,, а, крім цього, провести випробування на хоробрість. З приводу випробування висловив свою думку Пешо, хоч ніхто не розумів, яке це може бути випробування. Довго міркували, обговорювали різні пропозиції і, нарешті, погодились — майбутній член групи повинен подолати дві небезпечні перешкоди. Перша з них була порівняно легкою — перестрибнути босим досить високу огорожу з колючого дроту квартального скверика. Друга перешкода трохи важча — пройти всю ширину міського каналу, по якому бігла річка, але не по мосту, а по дерев’яному парапету.

— Небезпечно! — сказав задумливо Коста. — Якщо хто-небудь втратить рівновагу і впаде — щонайменше зламає собі обидві ноги.

— Не так уже й страшно, — заперечив Пешо, — якщо і втратить рівновагу, то стрибне на міст!

— А якщо втратить рівновагу в протилежний бік?

— Це його діло! — відповів сердито Пешо. — Хто не холоднокровний, нам не потрібний!

— А ти пройдеш? — спитала злякано Юлія.

— Я то пройду, а ти як пройдеш?

Вирішили, звичайно, Юлію звільнити від небезпечної справи, але інших Пешо не хотів звільняти. Нарешті, Веселин і Коста погодились, хоч справа їм здавалась не зовсім звичайною.

— Треба перевірити людей! — закінчив рішуче Пешо. — Нам баби не потрібні! Хто хоробрий — пройде, а хто боягуз — він і пробу
вати не буде.

— Побачимо! — пробурмотів Коста, все ще охоплений важкими сумнівами.

Зібрати нових товаришів не було дуже важкою справою. Того ж вечора у вдпівтемряні скверика відбулася урочиста присяга. Алеї і клумби з квітами блищали од світла повного місяця, але в тіні дерев обличчя хлопчаків мали вигляд незвичайно урочистий і серйозний. Всі вже зрозуміли, що цього разу йдеться не про хлопчачі ігри і легкі забавки, а про щось дуже серйозне. Про що саме, вони ще не знали і мали дізнатись лише на другий день після випробування на хоробрість. На початок Пешо тоном дорослого оголосив, що мова йде про «важливу послугу, яку треба зробити державі в її боротьбі проти запеклих ворогів народу».

Цієї ночі багато хто з хлопчиків ледве заснув від нетерплячки і цікавості, і тому не дивно було, що вранці всі з’явилися на збірний пункт у скверику задовго до призначеного часу. Коста і Юлія знов були залишені на варті, а решта почали випробування. Перестрибування через дротяну огорожу пройшло благополучно. Огорожа була досить висока, колючий дріт лякав хлопчаків своїми гострими зубцями, і дехто з них спітнів ще до того, як почав стрибати. Проте всі перестрибнули з першого разу, хоч після цього коліна їхні довго тремтіли від пережитого хвилювання.

Коли перестрибування закінчилося, всі юрбою подалися до моста через річку. Гребінь парапету був досить вузький, і хлоп’ята почали чухати потилиці. На щастя, кам’яне дно каналу було замулене і заросло травою, так що коли б хто і впав, то удар від цього значно зменшився б. Та все ж і висота чималенька. Хлопці дивилися на дно каналу, поглядали один на одного, і на обличчях їхніх почала з’являтися нерішучість.

— І зовсім не страшно! — спробував підбадьорити хлопців Пешо, але на цей раз і його голос звучав не дуже впевнено.

— Воно-то не страшно, але якщо хто-небудь бебехнеться в воду, може втопитися! — сказав Веселин нерішуче.

— Як це втопитися! — незадоволено поглянув на ного Пешо. — Вода зовсім мілка… Навпаки, краще впасти в воду, аніж на камінь! Саме потрапиш на м’яке…

Щоб показати приклад, першим пройшов Пешо. Він проробив це швидко й легко, майже не дивлячись під ноги і ні разу не похитнувшись, зберігаючи рівновагу розставленими руками. Коли Пешо зістрибнув на другому кінці, хлопчаки посміхнулися, обличчя їхні проясніли.

— Я зійду вниз! — сказав Пешо. — Якщо впаде хто-небудь у воду, я зразу його витягну!

Це було добре придумано, і через деякий час виявилось дуже доречним. Другим пішов по перилу Веселин. Він не зумів пройти з одного разу, як Пешо, — після перших кількох кроків він захитався, втратив рівновагу, але встиг стрибнути на міст. Хлопчаки допомогли йому знову стати на перило, і цього разу Веселин пройшов добре всю відстань.

Третім пройшов Наско, досить високий і непогано розвинений для своїх років хлопець, син шофера і перший механік компанії. Він пройшов не гірше від Пешо і легко стрибнув на землю, його кругле бронзовочервоне обличчя сяяло від задоволення.

— Страшенно приємно! — сказав він голосно. — Пройду ще раз!

Пройшов і Бебо. Коли він став на перило, його біле, як у дівчинки, обличчя, ще більше побіліло, біляве кучеряве волосся наче наїжилося.

— Спокійно, Бебо! — обізвався стривожений Веселин. — Не страшно!

Бебо нахмурився, ображений зауваженням, і сміливо пішов по перилу. Точно на середині відстані, уже над водою, він раптом втратив рівновагу і смішно замахав руками. Хлопчаки завмерли, хтось встиг гукнути:

— Стрибай!

В ту ж мить Бебо встиг відновити рівновагу і знову пішов далі, хоч і повільно, з тремтячими ногами.

Коли, нарешті, він дійшов до кінця і стрибнув на землю, Веселин помітив, що все його обличчя спітніло від напруження.

— Молодець! — сказав йому тихо Веселин. — Я так і гадав, що ти не впадеш!

Перед перилами став Чарлі — маленький моторний хлопчик, веселун компанії. Жваве, розумне обличчя його не виказувало ніякої тривоги, очі дивились, як завжди, весело. Вся компанія любила його, і тому хлопці від щирого серця бажали Чарлі пройти якомога успішніше. Чарлі виліз на перило і елегантно вклонився, потім обличчя його враз стало сердитим.

— Що за неподобство! — сказав він гнівно. — Я не бачу тут жодного кінооператора!

Чарлі ще раз вклонився і вільно пішов по перилу, розмахуючи руками неначе диригуючи невидимим оркестром. І все-таки не судилося йому дійти до кінця. Як з-під землі виріс на мосту міліціонер і суворо зупинився перед ним. Чарлі помітив його, посигналив, як автомашина, і подав знак рукою, який подають шофери, коли хочуть мати дозвіл від регулювальника їхати вперед. Міліціонер на мить посміхнувся, але обличчя його одразу ж стало

1 ... 12 13 14 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сліди залишаються», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сліди залишаються"