Читати книгу - "Під куполом"

Тим часом Ванда запитала в Біллі, куди це йому раптом закортіло погнати.

Біллі відповів, що додому, здрімнути. На той лайноярмарок вона може поїхати сама.

Ванда зауважила, що він щойно ледь не врізався у тих двох стареньких леді (згадані старенькі леді вже залишилися далеко позаду;

Нора Робішо вважала, що без дуже поважної причини швидкість понад сорок миль за годину — то чортові витівки).

Біллі докинув, що Ванда виглядає і говорить, точнісінько як її мати.

Ванда зажадала від нього пояснень, що саме він має на увазі.

Біллі розтовкмачив, що в обох — що в матері, що в її дочки — товсті сраки і язики, мов помело, теліпаються на всі боки.

Ванда дорікнула Біллі, що він і тепер ще не протверезився.

Біллі повідомив Ванді, що вона почвара.

То був щиросердий обмін рівноцінними почуттями і на той момент, коли вони, виїхавши з Касл Рока, опинилися на території Моттона, прямуючи до невидимого бар'єра, котрий встановився невдовзі по тому, як Ванда своїм зауваженням про гарний день розпочала цю живу дискусію, Біллі розігнався вже до повних шістдесяти миль, що було майже граничною швидкістю для Вандиного лайномобіля «Шеві».

— Що це там за дим? — раптом відволіклася Ванда, зацікавлено показуючи на північний схід, у бік шосе 119.

— Звідки мені знати, — відреагував Біллі. — Може, моя теща набзділа? — Не зміг він утриматися від реготу.

Ванда Дебек зрозуміла, що з неї вже досить. Від цього усвідомлення і світ навкруги, і її власне майбуття якимсь майже магічним чином набули граничної ясності. Вона вже почала обертатися до нього з фразою «Я бажаю розлучення» на кінчику язика, але якраз на ту мить вони досягли межової лінії між Моттоном та Честер Міллом і наштовхнулися на бар'єр. Лайномобіль «Шеві» мав подушки безпеки, але та, що була перед Біллі, не спрацювала, а Вандина надулася не цілком. Кермо вгатилося Біллі в груди, стернова колонка розірвала йому серце; помер він майже миттєво.

Ванда вдарилася головою об приладну панель, катастрофічно різким зсувом моторного блоку «Шеві» їй зламало одну ногу (ліву) і одну руку (праву). Ніякого болю Ванда не відчула, лише завважила гудіння клаксона та ще те, що машина раптом стала дибки посеред дороги з розплющеним ледь не вщент передком, а зір їй всуціль залило чимось червоним.

Коли Нора Робішо з Ельзою Ендрюс виїхали з-за повороту, взявши курс на південь (вони жваво обговорювали дим, що вже кілька хвилин як почав здійматися на північному сході, і раділи, що самі цього дня вибрали менш уживане шосе), Ванда Дебек саме підтягувалась на ліктях на білу роздільну лінію. Кров струменіла її обличчям, роблячи його майже непроглядним. Її майже скальпувало уламком розтрощеного лобового скла, великий шмат шкіри звисав їй на ліву щоку, немов якийсь зірваний з належного йому місця пташиний гребінь.

Нора з Ельзою похмуро перезирнулися.

— Щоб мені всратися, — мовила Нора, і на цьому всяка балачка між ними припинилася.

Ельза вискочила з машини, щойно та зупинилася, і побігла до безпорадної жінки. Як на літню леді (Ельзі нещодавно виповнилося сімдесят), вона була навдивовижу моторною.

Нора залишила двигун працювати на холостому ходу і приєдналася до подруги. Разом вони підтягнули Банду до старенького, але бездоганно доглянутого «Мерседеса» Норми. Жакет Банди з коричневого перетворився на брудно-сріблястий; її руки виглядали так, ніби вона була занурила їх у червону фарбу.

— Тфе Піллі? — спитала вона, і Нора побачила, що в бідної жінки вибито майже всі зуби. Три з них прилипли спереду до її закривавленого жакету. — Тфе Піллі, він шифий? Сьо трапифося?

— З Біллі все добре, і з вами теж, — відповіла їй Нора, кинувши запитальний погляд на Ельзу. Ельза кивнула й поспішила до «Шеві», тепер уже ледь видимого крізь пару, що куріла з його потрощеного радіатора. Одного погляду повз повислі на одній завісі дверцята з боку пасажирського сидіння вистачило, щоб Ельза, котра майже сорок років пропрацювала медсестрою (останній роботодавець: Рон Гаскелл, д. м. — в даному випадку д. м. слід було розуміти як «дурбас медицини»), упевнилася, що з Біллі все аж ніяк не добре. Молода жінка, чия половина волосся теліпалася на зірваній шкірі біля її обличчя, наразі стала вдовою.

Повернувшись до «Мерседеса», Ельза сіла на заднє сидіння поряд із жінкою, котра вже запала в напівпритомний стан.

— Він мертвий, і вона скоро помре, якщо ти нас миттю не підкинеш до шпиталю «Кеті Рассел».

— Тоді тримайтеся, — промовила Нора і втопила педаль. У «Мерседеса» потужний двигун, він буквально стрибнув з місця вперед. Нора хвацько об'їхала «Шевроле» Дебеків і з розгону врізалася у невидимий бар'єр. Вперше за останніх двадцять років Нора знехтувала ременем безпеки, не пристебнулася, тож і вилетіла крізь лобове скло, а там вже й звернула собі в'язи об той невидимий бар'єр так само, як Боб Руа перед тим. Молоду жінку теж шпурнуло між ковшовими передніми сидіннями крізь розтрощене переднє вікно на капот «Мерседеса», де вона й застигла долілиць, з розкаряченими, заляпаними кров'ю ногами. Босими ногами. Її мокасини (вона купила їх під час попередніх відвідин товкучки в Оксфорд-Хіллі) злетіли з неї ще в першій пригоді.

Ельзу Ендрюс вдарило об спинку водійського крісла й відкинуло назад, їй трохи забило памороки, але загалом вона залишилася неушкодженою. Двері спершу не піддалися, але вона штовхнула їх плечем і вони розчахнулися. Вона вилізла з машини і роззирнулася на запаскуджене місце аварії. Калюжі крові. Все ще потихеньку парує сплющений лайномобіль «Шеві».

— Що трапилося? — запитала вона. Те саме перед цим питала Ванда, але Ельза цього не пам'ятала. Вона постояла серед розсипища хромованого металу й скривавленого битого скла, потім приклала тильний бік долоні собі до лоба, ніби перевіряючи, чи нема в неї гарячки. — Що трапилося? Що це щойно трапилося? Норо? Норо, серденько? Де ти, любонько моя?

Тут вона побачила свою подружку і видала зойк жалю й жаху. Ворона, що спостерігала за подіями з високої сосни по той бік бар'єра, де починався Мілл, каркнула один раз, і той її кряк прозвучав, немов короткий зневажливий регіт.

Ноги в Ельзи зробилися гумовими. Вона позадкувала, доки не вперлася сідницями в понівечений передок «Мерседеса».

— Норо, серденько, — промовила вона. — Ох, любонько моя.

Щось лоскотнуло їй