Читати книгу - "Крижана принцеса"

Пернілла з’явилася в житті Дана, наче теплі й утішливі обійми у важчі часи, коли він усе ще намагався звикнути до думки, що вони з Ерікою не мають спільного майбутнього. Вона була поруч, коли він найбільше потребував підтримки, і боготворила його так, що це заповнювало ту порожнечу, яку залишила по собі його колишня. Еріці було боляче бачити його разом з іншою, але згодом вона усвідомила, що це неминуче й так чи інакше станеться рано чи пізно. Життя не закінчувалося.

Тепер у Дана та Пернілли було троє спільних дітей, і Еріці здавалося, що за цей час вони побудували теплі стосунки, сповнені невичерпного кохання. Та інколи вона почувалася ніяково поряд із Даном.

Спочатку Еріці та Дану було непросто залишатися друзями. Пернілла повсякчас обороняла та ревнувала свого коханого й сприймала Еріку з глибокою підозрою. Повільно, але впевнено Еріці вдалося переконати Перніллу в тому, що вона не зазіхає на її чоловіка, і навіть якщо вони ніколи не стануть найкращими друзями, то все одно матимуть щирі стосунки одне з одним. Не менш важливим було те, що дочки Дана й Пернілли дуже любили Еріку. Вона навіть стала хрещеною Лісен.

— Їжа готова.

Вони встали з дивана й зайшли на кухню, де Пернілла вже ставила гарячу каструлю на стіл. Поруч було лише дві тарілки, і Дан поглянув на свою дружину, здивовано звівши брову.

— Я поїла з дітьми. Ви їжте, а я маю простежити, щоб вони лягли спати.

Еріка почувалася ніяково через те, що Пернілла вчинила так заради неї, але Дан лише знизав плечима й почав безтурботно накладати в тарілку величезну порцію страви, схожої на соковите рибне рагу.

— Як твої справи? Ми тебе не бачили вже кілька тижнів.

Його голос був радше схвильований, аніж звинувачувальний, і Еріка однаково відчувала докори сумління через те, що вчинила погано й останнім часом не давала про себе знати. Так багато було різних клопотів.

— Так, уже краще, ніж було. Але тепер, здається, про будинок уже можна забути, — сказала Еріка.

— Як так? — Дан здивовано поглянув на неї, відірвавши погляд від тарілки. — Ви з Анною любили цей будинок і завжди могли дійти згоди.

— Ми — так. Ти забув, що Лукас також долучився до цієї справи. Він має нюх на гроші й не може втратити такого шансу. Він ніколи не брав до уваги думку Анни, і, гадаю, ця ситуація не виняток.

— От чорт! Якби я тільки дістався до нього темної ночі, він би потім не був таким чванливим.

Він сильно вдарив кулаком по кухонному столу, і Еріка ні на хвилину не засумнівалася в тому, що він зміг би дати Лукасові добрячого прочухана, якби хотів. Ще підлітком він був міцної статури, і важка робота на рибальському судні ще більше сформувала його м’язи, але м’якість у його очах суперечила образу кремезного чоловіка. Він ніколи не підіймав руки на жодну живу істоту, і Еріка це знала.

— Я не говоритиму забагато, поки напевне не знатиму свого правового становища. Завтра зателефоную Маріанне, моїй подрузі, яка працює адвокатом, і дізнаюся, як можна завадити продажу, але сьогодні ввечері я хочу просто не думати про це. До того ж останнім часом у мене сталося дещо інше, що зробило мої матеріальні справи просто не вартими уваги.

— Так, я чув про те, що сталося. — Він замовк. — Як воно, когось побачити ось так?

Еріка задумалася, як відповісти.

— Сумно й водночас жахливо. Я сподіваюся, що ніколи більше на стану свідком такого.

Вона розповіла про статтю, яку погодилася написати, і розмову з чоловіком Александри та її колегою. Дан мовчки слухав.

— Я не розумію, чому вона відгородилася від найважливіших людей у своєму житті. Ти б бачив її чоловіка: він боготворив її. Хоча таке трапляється з багатьма: вони всміхаються й випромінюють радість, а насправді мають безліч турбот і проблем.

Дан різко перебив її:

— Агов, гра почнеться приблизно за три секунди, і я охоче оберу хокейний матч, аніж твої псевдофілософські витребеньки.

— Тобі це не загрожує. Та й я взяла із собою книжку на випадок, якщо матч виявиться нудним.

Очі Дана були сповнені жаху, і тільки з погляду Еріки він зрозумів, що вона лише кепкує з нього.

Щойно вони зайшли до вітальні, як почався матч.

Маріанне відповіла вже після першого гудка.

— Маріанне Сван.

— Привіт, це Еріка.

— Привіт, давно не спілкувалися. Як добре, що ти зателефонувала. Як справи? Я багато думала про тебе.

Еріка знову подумала про те, що останнім часом не дуже багато уваги приділяла своїм друзям. Вона знала, що ті хвилюються за неї, але за останній місяць їй ледве вдавалося підтримувати контакти з Анною. Але вона знала, що вони все розуміють.

Маріанне була її доброю подругою ще з університетських років. Вони разом вивчали літературу, але після майже чотирьох років навчання Маріанне дійшла думки, що бути бібліотекаркою — це не її покликання, і змінила професію та стала адвокатом. Як потім виявилося, на неї очікував успіх, і зараз вона була наймолодшою співвласницею одного з найбільш солідних адвокатських бюро в Ґетеборзі.

— О, дякую, за нинішніх обставин досить добре. Почала трохи наводити лад, але, певна річ, іще багато чого треба зробити.

Маріанне ніколи не була надто багатослівною, і завдяки своїй надійній інтуїції вона відчула, що насправді Еріка зателефонувала заради іншого.

— Ну, чим можу тобі допомогти, Еріко? Я чую, що щось трапилося, тож не намагайся приховати.

— Мені дуже соромно, що я так довго не давала про себе знати й телефоную лише тоді, коли мені потрібна твоя допомога.

— Та годі тобі. Що я можу зробити для тебе? Виникли якісь проблеми зі спадком?

— Можна й так сказати.

Еріка сіла за кухонний стіл і доторкнулася до листа, який сьогодні надійшов ранковою поштою.

— Анна — а точніше Лукас — хоче продати будинок у Ф’єлльбацці.

— Що ти таке кажеш! — Маріанне, яка завжди здавалася спокійною й незворушною, вибухнула. — Якого чорта він вирішив, що має на це право?! Ви ж любите цей будинок.

Нараз Еріка