Читати книгу - "Нестор Махно"

до Криму через район, зайнятий махновцями. Слащов вибиває махновців з Олександрівська, яким ті заволоділи 25 грудня. Слащов не став затримуватися у місті і того ж дня рушив до Криму. Дійшовши до Мелітополя, він і звідти на кілька діб вибив махновців. 31 грудня повстанці зібрали свою раду, де панувало пригнічення, розпач та відчай. Щоб урятувати Повстанську армію від повного розвалу, необхідно було, уникаючи зіткнень з білими, відвести повстанців до спокійного району і переформувати війська. У полках було по 100 вояків, чисельність Донського корпусу складала півтисячі бійців. На початку січня 1920 р. махновці займають Олександрівськ.

Створення фронту в тилу білогвардійців і утримання Повстанської армії було дивовижним явищем в історії. Повстанці стримували наступ білих у круговій обороні, весь час відчуваючи сильну нестачу в набоях, але так і не дали себе перемогти. Волею історії українські селяни врятували російських більшовиків у Москві, чим проклали собі шлях на Голгофу.

* * *

У середині жовтня 1919 р., коли махновці захопили велику територію Півдня України, виникло питання про гарантії революційних перетворень, порядку, забезпечення життєдіяльності в містах та селах, підконтрольних махновцям. Перед Махном постало велике завдання з організації у «вільному районі» нового суспільства, заснованого на знищенні будь-якої влади, держави та великої приватної власності. Ніколи ще можливість реалізації анархістського експерименту не поставала так реально. Фантастичність передбачуваного будівництва полягала і в тому, що розвиток людської моралі та цивілізації ще не досяг «ідеальної людини», яка й мала б жити в «суспільстві анархії». Творилася махновська «анархія» — простими селянами, розлюченими безперервними війнами, здирством, брехнею, насильством та несправедливістю. Жорстокий час диктував презирство до ідеалізму, віру в гвинтівку, з допомогою якої вирішувалися всі питання у світі. Анархістське суспільство махновці створювали в самому серці пекла Громадянської війни. Військове питання домінувало над усіма іншими сторонами життя. Хаос, голод, повний розрив зв’язків, епідемії, розкол суспільства — усе це, здавалося, було проти планів Махна влаштувати ідеальне суспільство. Але він уперто намагався реалізувати свою мрію. Згодом пам’ять про проголошену махновцями Південноукраїнську трудову федерацію старанно витравлювалася з народної свідомості чекістами від науки. Хоча махновська федерація проіснувала в тилу денікінців 100 днів, але про неї в радянській історичній науці відсутня навіть згадка!

Організація «безвладної республіки» мала відбуватися не за вказівкою теоретиків і вождів згори, а як творчість мас ізнизу. Принципи її були сформульовані у «Проекті Декларації Революційно-Повстанської армії України», який був підготовлений Махном, Воліним та Аршиновим. Вони були затверджені на з’їзді трудящих Півдня України та повстанців-махновців, який відбувся в Олександрівську з 27 жовтня по 2 листопада 1919 р. «Декларація» стала, по суті, проголошенням нового українського суспільства, в ній указувалося, що в Україні відбувається третя, анархістська революція, що має знищити державу, революція, авангардом якої є махновці. Окрім білогвардійців, у числі ворогів революції називалися й більшовики, чия політика «призводить до розчарування, незадоволення й озлобленості, ...паралізує вільну діяльність творчих мас». У «Декларації» фігурує основне поняття — Україна, Росія випадає з поля зору Махна. Махно виступав за «соціальну й трудову незалежність України».

Махно висунув ідею «вільного радянського ладу», де ради — це не політичні, а «суспільно-економічні організації», що регулюють виробництво та соціальні відносини. Передбачалося створити «знизу догори» об’єднавчі органи — економічні ради, які об’єднували б сільські комітети, ради, кооперативи, фабзавкоми тощо. Економічні ради повинні були мати лише дорадчо-виконавчі функції, регулюючи господарське життя і розподіл майна. Об’єднання рад у федерації, по районах, під керівництвом економічних рад мало б завершитися утворенням Конфедерації трудових федерацій на договірних засадах. «Декларація» проголошувала повне впровадження свобод слова, друку, совісті, зборів, організацій. Важливим питанням на з’їзді в Олександрівську була земля. Його вирішення, за вказівкою з’їзду, було компромісне — «земельні зміни проходять шляхом самодіяльності селянства», з бажаним переходом до громадського землеволодіння на умовах правової рівності селян і всіх форм власності, без «кровопускання» куркульських елементів.

Військово-революційна рада — ВРР (махновський парламент) лише формально була керівником Південноукраїнської трудової федерації, виконуючи функцію дорадчо-декларативного органу при Махнові. Реальна влада знаходилася у Махна та його військових комендантів і командирів. Рада звернулася до населення із закликом створювати органи самоврядування — систему домових комун. Три комуністи були обрані до Військово-революційної ради, стали членами виконкому ради (з 30 осіб). З моменту затвердження В. Воліна головою ради він намагався ідеологічно очолити махновський рух, перетворити його на підсобну силу «Набату». Рада почала вимагати контролю над усіма махновськими фінансами та контррозвідкою. Махно виставив з ради Воліна, і замість нього головою ради було обрано повстанця Лащенка. Однак голова ради Лащенко захворів на тиф, і діяльність ВРР розвалилася. Обрана міська рада Катеринослава — «рада вільних міст» — не діяла, у ній точилися постійні сварки між анархістами, есерами та меншовиками. Відчувалася загрозлива відсутність «інтелігентських кадрів» — фахівців, відсутність досвіду анархістського будівництва.

У махновців друкувалися газети: «Набат», «Путь к свободе» (офіційна газета Повстанської армії), «Шлях до волі» (український аналог «Пути к свободе»), «Повстанець». Виходили й місцеві махновські газети.

Південноукраїнська Трудова федерація протягом трьох місяців утвердилася на Півдні України. Ряд великих промислових центрів України, насамперед Катеринослав та Олександрівськ, сотні сіл, мільйони мешканців степової України жили за законами нового безвладного суспільства під керівництвом батька, який мав чотири класи освіти, за відсутності будь-якого адміністративного апарату та позаекономічного примусу. Махновську Південноукраїнську трудову федерацію треба розглядати як оригінальну форму української державності — мілітарно-безвладницьку демократію. Махновська федерація передбачала якнайширшу участь населення у вирішенні основних питань в управлінні суспільством, ініціативу та самоорганізацію трудящих, економіку, що функціонує на основі вільних договірних засад та трудової власності.

* * *

7 грудня 1919 р. з трибуни VII з’їзду рад Троцький заявив, що «після звільнення України махновці стануть смертельною небезпекою для робітничо-селянської держави». Махновський рух він назвав «національним українським чиряком», який мав бути «вирізаний раз і назавжди». Троцький наказував командирам Червоної армії при зустрічах з повстанськими загонами їх роззброювати та розформовувати, а отаманів віддавати під суд ревтрибуналу — «Роззброєння, слідство та розправа мають здійснюватися в найкоротший термін, по можливості не більше 24 годин».

30 грудня 1919 р. частини Червоної армії захопили Катеринослав, не зустрічаючи на своєму шляху серйозного опору ні з боку білих, ні з боку махновців. 5—7 січня 1920 р. червоні зайняли Маріуполь та Бердянськ. Червоні частини, заглибившись у