Читати книгу - "Чаклунка з останньої парти"

Бабуся незадоволено поглянула на онучку і докірливо похитала головою.

— Вихованій юній панночці слід бути стриманішою, — сказала вона.

Поки Августина з гостем повагом попивали з горняток чай, Липочка, не відриваючись, дивилася на красивий конверт. Вона не розуміла, як у бабусі вистачає терпцю не розкрити його відразу ж. Нарешті з чаюванням було покінчено. Листоноша отримав гостинці для рідних і пішов собі.

Поки Августина ламала сургуч, Липочка з нетерплячки аж підстрибувала. Що й казати, нарешті вони отримали запрошення до палацу!

Старенька дістала листа. Його було написано на дуже тонкому, наче шовк, папері. Саме таким і мало бути послання від справжнього принца. Дівчинка чекала, що бабуся прочитає лист уголос, але та мовчки перебігла по ньому очима, згорнула папір і знов засунула у конверт. Вона вочевидь не квапилася посвячувати онучку в подробиці.

— Бабусю, то коли ми їдемо? — не витримала Липочка.

Августина відповіла не відразу. Вона не знала, як повідомити дівчинці неприємну звістку. Нарешті вона якомога м'якше промовила:

— Боюся, що тобі доведеться залишитися. Це запрошення на одну персону.

— Бабусю, ти ж це несерйозно? — не повірила Липочка.

— На жаль, серйозно. Правду кажучи, я й сама б нікуди не поїхала, але, боюся, принц неправильно зрозуміє мою відсутність. Ці короновані особи страх які недовірливі. Їм скрізь увижається змова.

Липочка знітилася. Вона вже бачила себе в палаці, серед почесних гостей. Утім, вже наступної миті вона резонно розсудила, що як кожен запрошений притягне із собою своїх родичів, то жоден палац не вмістить цієї сили народу. Поглянути на коронацію здалеку і поштовхатися у святковому натовпі теж непогано.

— Шкода, що не вдасться поглянути на принца зблизька, — зітхнула Липочка. — Але нічого. Зате я побуваю в столиці. Там напевно буде весело. Подивлюся на лицедіїв та акробатів. А ще досхочу наїмся солодощів. Обожнюю цукрову вату!

Старенька похитала головою:

— Ні, я не можу залишити тебе без нагляду. Дівчинці твого віку нічого робити самій у великому місті. Тим паче, що ти не можеш без пригод. Обов'язково у що-небудь уплутаєшся.

— Слово честі, не вплутаюся! Бабусю, я буду сама слухняність. Тихіша від води, нижча від трави.

— Ні, ні і ще раз ні. Хай колись іншим разом, — відказала на те старенька.

— Іншим разом? Та таке трапляється раз у житті! — вигукнула Липочка, не вірячи, що бабуся здатна на подібну жорстокість.

— Ну щодо «разів у житті» ти помиляєшся. Королі змінювалися набагато частіше, ніж ти думаєш. Особисто для мене це вже сьома коронація. Тобі ще набридне дивитися, як один монарх приходить на зміну іншому. Отож трохи підрости, — сказала Августина беззаперечним тоном.

Насправді Августині було шкода онучки. Вона й сама розуміла, що чинить несправедливо. Дівчинці доведеться сидіти в чотирьох стінах, коли всі від малого до великого вирушають у столицю на свято. Але стара чарівниця не могла відкрити онучці причину своєї непоступливості.

Річ у тім, що запрошення супроводжував довгий перелік заборон. Принц був страшенно забобонний, тому запрошеним не можна було привозити із собою:

чорних котів;

тріснутих дзеркал;

порожніх цеберок (хоча й без заборони ясно, що ніхто при здоровому глузді не потягнув би із собою на коронацію порожню цеберку).

Заборонялося також:

розсипати сіль;

упускати додолу голки та шпильки;

вимовляти вголос і навіть про себе число тринадцять;

вітати принца раніше, ніж це належить;

повертатися додому, якщо забув щось узяти.

І ОСОБЛИВИМ УКАЗОМ заборонялося з'являтися на урочистості рудоволосим.

Принц панічно боявся рудих. Королівський астролог напророчив од них великі неприємності.

Августина вважала погані прикмети несусвітною нісенітницею. Хіба чорний кіт чи руде дівчисько винні, що вони такими народилися? Але люди часом бувають страшенно дурноголові і вірять у всякі дурниці. Старенька чарівниця не сумнівалася, що в разі, якщо Липочка з'явиться у столиці, її відразу запроторять у в'язницю і не зглянуться на вік. Але говорити про це не слід. Навіть дорослій людині важко усвідомлювати, що її оголосили передвісником лиха. А як воно вразливій дитині? Бувають випадки, коли правду краще приховати.

Липочка не вміла читати думки. Інакше вона зрозуміла б, що бабусина строгість продиктована турботою. Втім, люди часто неправильно витлумачують чужі вчинки і тому ображаються.

Ось і Липочці було дуже кривдно. Її вуста затремтіли, і вона, ледве стримуючи сльози, промовила:

— Скажи, що це