Читати книгу - "Янголятко в кутих черевиках. Книга перша"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Добре. — Але нікуди не запросив і не попрохав залишитись у тому вбранні.
І вона знову побачила цей погляд. Тоді вже вирішила зробити йому подарунок. Вона довго шукала і знайшла молоденьку повію, якраз на його смак. Вона підготувала їхню зустріч, і він закохався, а коли дізнався правду, зненавидів її, сказавши, що вона підла, і що остогидла йому.
Тепер вона сиділа розпатлана, виснажена, зі шрамами на внутрішньому боці рук, і мовчала, коли її сивий, неначе батько, брат казав:
— Тобі слід їсти.
Вона мовчала, а він говорив, як і кожного другого четверга ось уже двадцять дев’ятий місяць:
— Ти мусиш їсти, ти мусиш…
Не здогадуючись, що з нею роблять санітари поночі…
Мій татусь був налаштований рішуче.
— Робіть, що завгодно, — сказав він. — Але перш ніж вона помре, я маю знати, як повернути гроші.
— Авжеж, — сказав Лікар.
— І затямте, це повинен знати лише я.
— Звичайно!
Бідолашний Лікар, я тут усього п’ятий день, а батько вже почав залякувати його.
Вітчим убив Вовка. Вітчим убив Пса. Я залишилась сама-самісінька.
Але він нічого не сказав про Кота. Можливо, він не знайшов його, і Кіт живий? Я кинулася до вікна та притислася до ґрат.
Вітер розгойдував сосни, з неба на мене дивився блідий з похмілля Місяць.
— То як тобі життя?
— Я нічого не чую, — відповіла я.
— Сказати за тебе «киць-киць-киць»? Покликати того, хто забув про тебе і обрав порятунок, віддавши тебе твоєму таткові?
— У нього просто багато справ, — сказала я.
— У кого — у Кота? — посміхнувся Місяць. — Ти ж знаєш, що дуриш себе.
— Він прийде, — сказала я. — Він прийде і врятує мене.
— Еге ж, — сказав Місяць.
Я знала, в Кота були справи, тому він не прийшов до мене. І знала, що він незабаром прийде.
Але замість нього знову прийшли санітари. Проте я спочатку вкрала швабру і заклинила нею ручку дверей, тому розбуджена їхнім стукотом, лише помахала рукою з-поза обтягнутої сіткою скляної стулки.
— На добраніч. Дякую, що завітали побажати мені спокійного сну.
Я лягла на бочок, поклала ручку під щічку, підібгала колінця і заплющила очі.
— І нехай вам теж насняться гарні сни, — сказала я санітарам, котрі приєдналися до нашої гри під назвою: «Я примушу тебе говорити».
Можливо, в тому, що Лікар віддав мене санітарам, був якийсь сенс. Але я не побачила його навіть тоді, коли їх прийшло п’ятеро.
— Донечко, — сказав вітчим. — Тобі краще сказати.
— Ні-і.
— То як хочеш.
— Та ну, — сказала я.
Лише Лагідний Робот:
— А, — я так хотів би допомогти бодай чимось.
— А, — дякую.
— Е, — тобі не слід було потрапляти сюди.
— А, — сказала я, — тобі теж, друже.
— Е, — сказав він, — мене тут лікують.
— Е, — на добраніч, — сказала я.
— А, — бережи себе.
Він помахав мені величезною рукою — велетень, що сягав головою до ламп.
Розділ 16П’ятеро санітарів обшукали мою палату перед тим, як зачинити її, забрали швабру і відібрали все, чим я могла б їх скалічити.
Вони прийшли вп’ятьох, і алкоголік-Місяць сказав божевільному з сусідньої палати:
— Зачекай.
— Але я хочу зробити це.
— Мені здається, незабаром з’явиться дівчинка, що завиє разом із тобою.
Їх було п’ятеро.
— Здоровенькі були, — сказала я.
— І ти будь здорова, — сказали вони.
Вони чекали, що я кричатиму, але я усміхалася. Вони чекали, що
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Янголятко в кутих черевиках. Книга перша», після закриття браузера.