Читати книгу - "Смерть у Бреслау"

— Глянь-но, Марі, — тихо озвалася худорлява блондинка. — Ці двоє, напевно, якісь важливі пани.

— Ще б пак, — буркнула товста Марі в косинці. — Може, то артисти, бо з якого б це дива вони не на роботі? О цій порі всі ще працюють, а не мелють язиками в парку.

Спостереження Марі лише почасти були доречними. Якщо Пйонтек з Мокком і були цієї миті причетними до мистецтва, то це було мистецтво вишуканого шантажу, прихованих погроз і майстерних провокацій.

— Пане раднику, від шефа мені відомо, що Небе буває впертим і може захотіти поставити на чолі крипо свою людину, навіть всупереч Гайнесові чи Брюкнерові. Але ви можете серйозно зміцнити вашу позицію й стати єдиним кандидатом, поза всякою конкуренцією...

— Яким чином?

— Ах, це так легко... — Пйонтек узяв Мокка попід руку. — Якийсь успіх, голосний, вражаючий... І ви вже на цій посаді. Звичайно, успіх плюс підтримка Гайнеса і Брюкнера. Тоді скориться навіть начальник прусської поліції, безкомпромісний Небе...

Мокк зупинився, зняв капелюха й помахав ним перед собою. Сонце виблискувало на дахах будинків по той бік рову. Пйонтек обійняв радника й прошепотів йому на вухо:

— Атож, шановний пане, успіх... У нас обох немає найменшого сумніву: зараз вашим найбільшим успіхом стане затримка вбивці баронеси фон дер Мальтен.

— Пане гауптштурмфюрер, ви гадаєте, що моїм найбільшим прагненням є посада Мюльгауза? А може, це не так... Може, у мене є інші плани... Крім того, невідомо, чи знайду я вбивцю до того, як піде Мюльгауз, — Мокк розумів, що його слова звучать нещиро, і Пйонтек у це не повірить. Той знову схилився до Моккового вуха, викликаючи цим обурення двох жінок, які саме проходили повз них.

— Ви вже знайшли вбивцю. Це Ізидор Фрідлендер. Учора ввечері він зізнався в усьому. Це сталося в нас, у «Коричневому домі» на Нойдорф-штрасе. Але це відомо лише мені й Шмідтові, моєму підлеглому. Якщо тільки забажаєте, ми обоє підтвердимо, що саме ви змусили Фрідлендера зізнатися в управлінні поліції. — Пйонтек узяв невелику Моккову долоню й затиснув її в кулак. — Ось так, зараз ваша кар’єра у ваших руках.

Мокк прокинувся від здушеного крику. Перина налягла на нього важезним тягарем. Мокра від поту нічна сорочка обкрутилася навколо ніг. Він різко відкинув перину, встав, пішов до свого кабінету, засвітив настільну лампу із зеленим абажуром і розставив шахи. Та даремно він намагався прогнати жахіття докорів сумління. Перед очима виринав недавній сон: кульгава дівчинка дивилася йому просто у вічі. Попри те, що їх розділяла річка, він виразно бачив її очі, сповнені гніву й ненависті. Побачив також дружину управителя маєтку, яка йшла до нього. Вона наблизилася, погойдуючи стегнами, і він зі здивуванням глянув на її обличчя, вкрите висипкою. Вона сіла, високо задерла сукню й розсунула ноги. З її стегон і лона виростали сифілітичні пранці.

Радник широко розчахнув вікно й повернувся в безпечне коло зеленого світла. Він уже знав, що не стулить повік до ранку. Обидві героїні сну мали добре знайомі йому обличчя: дівчинка — Марієтти фон дер Мальтен, сифілітична Федра — Франсуази Дебрю.

«Шлезіше Таґесцайтунґ» за 19 травня 1933 року:

Сторінка 1: «Радник Ебергард Мокк із бреславської кримінальної поліції після кількаденного слідства схопив злочинця, який убив баронесу Марієтту фон дер Мальтен, її гувернантку Франсуазу Дебрю й кондуктора вагону-салону Франца Репелля. Убивцею виявився 60-річний психічно хворий крамар Ізидор Ф. Подробиці на стор. З».

Сторінка 3: «Ізидор Ф. украй жорстоко позбавив життя 17-річну баронесу та її гувернантку, 42-річну Франсуазу Дебрю. Обох жінок зґвалтував, а тоді розчленував їхні тіла. Перед тим він убив кондуктора вагону: приголомшивши жертву, він запхав йому під сорочку двох скорпіонів, які смертельно покусали нещасного. Вагон убивця прикрасив написом, зробленим коптською мовою: «І бідному й багатому — смерть і могильні черви».

Епілептик Ізидор Ф. тривалий час лікувався в доктора Германна Вайнсберґа з єврейської лікарні. Ось що сказав із цього приводу лікар: «Після нападів епілепсії хворий надовго втрачав свідомість, хоча справляв враження цілком притомної людини. Його стан погіршувала шизофренія, на яку він страждав іще з юності. У таких випадках він ставав непередбачуваним, вигукував якісь фрази невідомими мовами, мав апокаліптичні видіння. У такому стані він міг зробити будь-що».

Обвинувачуваний перебуває в місці, відомому лише поліції. Процес відбудеться за кілька днів».

«Фелькішер Беобахтер» від 20 травня 1933 року:

Сторінка 1: «Огидний жид збезчестив і пошматував двох німецьких жінок. Але спершу він жорстоко вбив німецького залізничника. Їхня кров волає, вимагаючи помсти!»

«Берлінер Моргенпост» від 21 травня 1933 року:

Сторінка 2: «Сьогодні вночі у своїй камері вчинив самогубство бреславський вампір — Ізидор Фрідлендер. Себе він убив не менш жахливо, аніж своїх жертв: перегриз собі вени...»