Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Брати-віталійці 📚 - Українською

Читати книгу - "Брати-віталійці"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Брати-віталійці" автора Віллі Бредель. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 50
Перейти на сторінку:
знайшлися!

— Буцім украдені, — зауважив Клаус.

— Отож, — погодився Гозанг і спитав, гірко посміхаючись: — Чим же він не пірат?

— Ні, дрібний злодюжка, — заперечив Клаус. — Пірати — ті чемніші.

— Ось уже вісімнадцять років не звітує бургомістр перед громадою, куди він діває громадські гроші. Вісімнадцять років — відтоді, як його обрали бургомістром. — Гозанг сполотнів з люті. Втупившись очима в підлогу, він провадив далі:— Абиякого розбишаку настанови на чолі міста — він не обдиратиме городян так безсоромно, як оцей багатій із своїми вилупнями. Сором і ганьба… — Герман глянув Клаусові в очі й додав: — А ти ще просишся до мене в матроси?

— Тільки до вас, — наполіг на своєму Клаус.


Корабельний священик Амбросій сидів у службовому покої бургомістра Бертрама Вульфляма, поруч якого стояв, спершись на меч, його син Вульф, увесь у залізному обладунку.

— Панотче, — мовив бургомістр, — ми цікаві знати, що робиться на «Женев’єві». Як-не-як востаннє ви подорожували на ній — тож чекаємо од вас новин. Матрос Еріксон… Еге ж? Норвежець чи датчанин… Еге ж? Віддав богові душу? У бою з піратами… Еге ж?..

— І загинув від піратської руки, — додав молодий Вульфлям.

— Так, на схід від Готланда нас опали фінські пірати. Але ми відбились од них.

— А цього Еріксона, бува, не вколошкали його друзяки? — спитав бургомістр.

— Ні, ясновельможний пане, — вигукнув священик. — Груди йому пробив ворожий самостріл. Я іще причащав покійного.

— Так, так, — зронив бургомістр і похмуро глянув на божого слугу, котрому ставало не по собі, бо здогадувався, що тут замислюють злочин, у який хочуть заманути і його.

— Панотче, Гозанг каже, що купував у Ревелі тільки хутра та сало, а я довідався, що на «Женев’єві» багато срібла і золота, коштовних сукон і килимів. Серед її вантажу ви чогось такого не запримітили?

— Ні, ні! — перелякано вигукнув піп. — Бог мені свідок, я нічогісінько не бачив!

— А на кораблі все гаразд? — спитав молодий Вульфлям.

— Начебто так!

— Панотче! — глузливо посміхнувся старий Вульфлям. — Це було б єдине судно на морі, де все гаразд. Вас обвели круг пальця і пошили в дурні. Не до снаги вам чужі хитрощі!

— Ясновельможний пане, — відбивався священик. — Я що бачив, те й кажу. Я не купець і не матрос, мій обов’язок на кораблі…

Вульфлям невдоволено махнув рукою: попові виверти набридли йому, і він відпустив Амбросія зі словами:

— Отче, із «Женев’євою» ви більше не поїдете: ви мені конче потрібні на березі. Без вас я наче без рук. Попередьте Гозанга про своє звільнення. Тільки про нашу розмову — анітелень. А то затнетесь із Гозангом в одну шкуру…

Священик пішов.

— Недотепа, — буркнув молодий Вульфлям.

— Ні, він просто відмагався. Бачиш, у Гозанга більше друзів, ніж ми гадаємо.

— Вилізе їм ця дружба боком! — сказав Вульф Вульфлям. — А те, що піп і Гозанг — одного тіста книш, видно і сліпому.

— Гозанг нам ще дасться втямки, — знову почав бургомістр. — Ти чув? Він добивається, щоб ми розповіли громаді, куди йшли її гроші вісімнадцять років. Але то пусті балачки. У раді Гозанг має тільки одного підспівувача…

— Нема у нього підспівувачів, — заперечив молодий Вульфлям. — Карстен Зарнов не з тих бовдурів, що оцей піп: він зметикував швидше від нього, куди лози хиляться. Зарнов мовчатиме. ЗаГозангом він не тягтиме — я подбав про це.

— Страшний не так Зарнов, як Гозанг. Згадай Анклям. Там не мали свого Гозанга, а що діялося. Хай Зарнов не мовчить — хай він розв’яже язик проти нього. Адже тільки він може втерти йому маку. А буде так — то й лихо з пліч… Священиком на «Женев’єву» пішлемо отця Бенедикта. Він за нас горою.

— А що коли граф фон Плетцум налетить на «Женев’єву», як тільки вона вийде в море?

— Хай. Тоді добре діло зробить він, а не ми. Треба здихатися і «Женев’єви». Як тільки скрутимо роги Гозангу, тоді й решта його суден не здійматиме шуму… А Плетцум — брехун. З останньої здобичі він і досі не дав нам нічого. А до «Женев’еви» він і під’їхати не під’їде, бо його корабель не варт і дірки від бублика…


— Підняти вітрила! — гукнув капітан, і матроси потягли вгору могутні реї з широченними полотнищами. Вітер, наче того й чекав, одразу напнув їх. Восьмеро чоловік піднімали котви. Із портового молу линули прощальні вигуки.

Прийшов Гозанг побажати своєму кораблеві щасливого плавання. Серед вантажників та ремісників, що позбігалися сюди, стояв і Герд, який би теж любісінько рушив у мандри, та старенька мати не пускала.

Клаус тягнув котви, аж у пояску тріщало, і як тільки повертався обличчям до молу, щоразу кидав оком на набережну. «Я матрос! Я матрос! — казав і казав він собі подумки. — Попереду далекі моря. Швеція… Готланд… далекий Новгород…» Вдячний

1 ... 12 13 14 ... 50
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Брати-віталійці», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Брати-віталійці"