Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Рутенія. Повернення відьми 📚 - Українською

Читати книгу - "Рутенія. Повернення відьми"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Рутенія. Повернення відьми" автора Віталій Олександрович Клімчук. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 130
Перейти на сторінку:
люди розступилися, і він лишився сам.

— Я? — спитав він тремтячим голосом.

— Ти знаєш, як виглядає оберіг?

— Так, це ж усі знають, — промимрив він, — це прозоре яйце…

— Так! І ти зараз підеш зі мною!

— Куди? — вже зовсім перелякано вимовив князьок.

— Ти підеш подивитися на оберіг і розповіси іншим те, що бачив на власні очі! А ще з нами підеш ти! — і він показав на жінку, що говорила про винесені тіла воїнів.


Вже вечоріло, коли Добровін нарешті поїв і зачинився у своїй кімнаті. Щойно зачинив двері, як уся та велич, з якою він сьогодні походжав по замку і переконував усіх, що все гаразд, злетіла, мов і не було. Він знесилено впав на лаву, і обхопив руками голову: «Що ж відбувається? Навіщо було викрадати оберіг?». Думки повзали, як сонні мухи. Весь день відьмак займався укріпленням охорони Суронжу й нічого нового так і не довідався.

Згадавши про Рутенію, він втомлено повторив свій вечірній ритуал, та марно…

10

Це був біг до повного виснаження. Попереду — чугайстер, з боків — миготіння дерев, кущів. І сонце, що опускається невпинно й повільно, мов равлик. Кожен крок наближав їх до безпечної ночівлі і водночас до нічної темряви.

Розрізняти дерева ставало все важче: давалися взнаки сутінки. Ще мить тому можна було побачити дерева кроків за сто, а тепер — видно лише білу спину Віта, який навіть і не думав стишувати біг.

А бігти ставало все важче й важче. Серце шалено стукотіло в грудях, під боком закололо. Хотілося бігти швидше-швидше-швидше, а сили танули. Сон накотився хвилею, вкрай знесилена Рута зупинилась, а за нею і Дзеванна. Темрява таки наздогнала їх. «Віте!» — спробувала крикнути вона, бо чугайстер не помітив їх зупинки. Та крику не вийшло, лише здавлений шепіт. Чугайстер обернувся і побачив, що вони стоять, прихилившись до дерева.

Він блискавкою повернув назад і замахав руками навколо них. Дивно, але від цих рухів стало вільніше дихати. Біль угамувався, сили повернулися.

— Ви наштовхнулися на пастку сон-павука. Він плете павутину, яка забирає сили у жертви. Та про це згодом, немає часу. Якщо знову щось відчуєте, просто помахайте руками навколо себе, і павутина розірветься. Тільки не зупиняйтеся. Вже майже стемніло, а ще з півгодини бігти, — останні слова він проказав, віддаляючись.

Рутенія і Дзеванна вчинили за його прикладом. Раптом розвиднілося — зійшов повний місяць. Він висів над головою, мов сокира, готова впасти лезом донизу. Великий диск ніби промовляв: «Біжіть, біжіть, біжіть і не зупиняйтеся!». А може, й не казав такого, може, це говорив страх? Вдалині Рута почула виття. Це не міг бути просто вовк… Це голос істоти глибоко нещасної, стражденної і — зголоднілої…

До того ж Рутенія відчула вже? знайомий погляд. Невже знову упир? «Віте, чи довго ще бігти?» — хотіла вона спитати у чугайстра, та побачила, як щось темне майнуло між ними. І не встигла вона змигнути, як це темне впало на чугайстра і гіритисло його до землі.

Вона рвонулася на допомогу, навіть не думаючи, що робитиме, коли добіжить. В неї немає жодної зброї, лише руки. Велетенський вовк придушив чугайстра передніми лапами. Кігті вп’ялися у Бітову спину, і з ран сочилася темна кров. Вовк озирнувся на шум і побачив дві постаті. Він повернувся і стрибнув на них…

Дзеванна відштовхнула Рутенію до дерева, і та зрозуміла, що робити — мерщій нагору! Краєм ока помітила: те саме роблять Дзеванна з Бітом. Потім по розлогих гілках вони зібралися разом, на одному дереві.

Віт ледве дихав, з чола стікав піт. З ран на спині струменіла кров.

— Це вовкулака. Він піде зі сходом сонця. Треба лише дочекатися, — прошепотів чугайстер.

— Віте, ти швидко втрачаєш кров, — сказала Дзеванна.

— Я не можу рухатись. Рани занадто глибокі. Це рани від вовкулаки, і від них немає ліків. Я вже з цього лісу не повернуся. Йдіть самі.

— Ми підемо разом!

— Як? Подивіться вниз…

Рута опустила погляд і побачила, що вовкулака стоїть під деревом, задерши морду.

— Моя кров — то приманка для них. Він зараз закличе інших. Вам треба йти… — він зробив паузу, і побачив, що ані Рутенія, ані Дзеванна нікуди не збираються. — Гаразд, може, це допоможе… — Він вийняв з-за пазухи свого оберега, вклав його у руки Рутенії і знепритомнів.

Вовкулака завив. Виття рознеслося лісом, і йому відповіли. До Рутенії повернулося знайоме відчуття липкого і холодного погляду. Голодного

1 ... 12 13 14 ... 130
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рутенія. Повернення відьми», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рутенія. Повернення відьми"