Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » І мертві залишають тіні 📚 - Українською

Читати книгу - "І мертві залишають тіні"

206
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "І мертві залишають тіні" автора Карл Хайнц Вебер. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 87
Перейти на сторінку:
мовити, зразу затямив, що зараз у Берліні хтось дуже цікавиться ірландською мовою. Уже тривалий час до неї приносять і приносять ірландські тексти і просять перекласти їх. І саме з університету імені Гумбольдта. Історики. Я навіть позаписував собі назви цих текстів.

— І що це за тексти?

— Окремі речення або частини речень, іноді, на жаль, лише слова. Це, мабуть, якийсь науковий матеріал англійською мовою. А там траплялися короткі фрази ірландською. Стосується він другої світової війни. А оскільки наш небіжчик усе-таки помер чи загинув у сорок п'ятому…

— Ви дізналися щось конкретніше?

— Так, і саму основу, так би мовити. Я поїхав в інститут, який мені назвала професор Шуріке. Директор цього інституту відомий професор Майнк. З ним я не зміг поговорити, але розмовляв з його старшим асистентом. І той не лише підтвердив, що прізвище Стюарт Джеймс О'Дейвен там загальновідоме, але й розповів мені дещо, пов'язане з цією людиною. Це вельми незвичайна історія. Наукова суперечка про кореспондента О'Дейвена. Професор Майнк та його колеги твердять, що О'Дейвен загинув у тисяча дев'ятсот тридцять сьомому році в Іспанії, будучи бійцем Інтернаціональної бригади. Вони знають час та місце його загибелі і можуть навести необхідні докази. Якийсь професор Мейволд із Дубліна, теж історик, дотримується думки, що О'Дейвен наприкінці другої світової війни жив у Берліні. Вчора й сьогодні Майнк та Мейволд зустрічаються у Мюнхені на симпозіумі, щоб принаймні вперше в особистому двобої, якщо можна так сказати, вирішити наукову суперечку. Результату ще немає.

— Коли повернеться професор Майнк?

— Завтра перед обідом. У мене точні дані про час його прибуття.

— Співробітники інституту знають, що в Берліні є могила О'Дейвена?

— Ні, не знають. Вони переконані, що О'Дейвен загинув в Іспанії.

Манфред Госс мовчав. Його раптом виповнило якесь неприємне напруження. Таке часто бувало з ним, траплялись навіть моменти, коли від хвилювання тамувало подих. Він зненацька відчув, що стоїть на порозі розкриття таємниці. Цього він неспроможний був ні сказати, ні навіть конкретно уявити. У нього було лише відчуття, що його чекає щось дуже важливе, щось надзвичайне, і воно може докорінно перемінити всю ситуацію.

Однак капітан Госс був надто досвідчений, щоб піддаватися цьому почуттю. Почуття — то добре, якщо воно основується на знанні. Але знання принесе йому лише наступний день, коли повернеться професор Майнк і розповість про результат суперечки.

А поки що Госс підвівся й пройшовся по кімнаті. Провів рукою по чуприні, розкуйовдив її, як він це робив завжди, поли вагався. Тоді сказав:

— Зустрінемо Майнка на вокзалі. А оскільки ми з ним незнайомі, то нас повинен супроводжувати хтось із його інституту. Займіться цією справою, товаришу Кушель. І покушпеліться!

Капітан Госс любив цього низенького меткого молодшого лейтенанта. І той любив його жарт, за допомогою якого охоче перефразовував своє власне прізвище; «покушпелитись» — то було найкраще слово для Томаса Кушеля, воно означало «діяти». Двадцятивосьмирічний товариш Кушель, якого друзі звали просто Томі, завзятий шахіст, батько двох хлопчиків, «кушпелився» завжди й скрізь, щоразу радів новому вияву активності й почував себе нещасним, що з усіх службових протоколів було вигнано це слово.

А що залишалося йому, Манфредові Госсу? Він чекав. Чекав лейтенанта Гайнсена і результатів обстеження могили. Читав і перечитував протоколи, зважував і уточнював свої власні здогади, думав про лікарку й чекав. Solus De da апаш. Світло боже твоїй душі. 1901–1945. Дублін — Берлін. Стюарт Джеймс О'Дейвен, сорока чотирьох років, ірландець. Ірландець у Берліні. 1945 рік. До восьмого травня чи після восьмого? Ірландець. Або не ірландець! Не Стюарт Джеймс О'Дейвен. Втім, хоч би хто він був, між ним і О'Дейвеном мусить існувати якийсь зв'язок. Вибір прізвища на надмогильнику потверджував це. Отож і слід починати з нього. Хто такий О'Дейвен? Кореспондент? Ірландський кореспондент, який загинув в Іспанії, чи людина, яку поховано в Берліні? А чому «чи»? Чому не «і»? Загинув в Іспанії і похований у Берліні. В 1937 році загинув, а в 1945-му похований. Може, перевезли останки?

Нісенітниця! Може, й нісенітниця. Важливо одне: протягом двадцяти двох років могилу ніхто не чіпав. Двадцять два роки! Цей відрізок часу діяв на його думки, мов магніт. До того ж то не звичайні роки, просто визначені двома цифрами. Той, хто в 1945 році був похований у Берліні, у 1967 році десь в іншому місці відсвяткував своє воскресіння. Двозначна фраза, Госс згоден. Але хіба не вказує вона на напрямок, в якому не зайве було б подумати?

Настав час доповідати майору Лауренцену. Але перед тим Госс пішов до своєї секретарки.

— Товаришко Альбрехт, знайдіть, будь ласка, в якійсь бібліотеці матеріал про Ірландію під час останньої війни.

— Що ви сказали?

— Ірландія у другій світовій війні, розумієте?

Він, власне, й сам не зовсім розумів. Але в нього було відчуття, що про ці історичні взаємозв'язки йому варто було б знати, щоб досягти успіху. І він зітхнув. «Знову якесь відчуття».


4

На майже непримітній таблиці було написано: «Посольство Ірландської Республіки». Будинок за ворітьми теж здавався непоказним. Така собі вілла державного чиновника, що вийшов на пенсію, та й годі. Звичайний будинок: випалена цегла, високі вікна, двосхилий дах з димарем, громовідвід, прапор.

У Бад-Годесбурзі були й куди кращі земельні ділянки. Багато кращі земельні ділянки на кращих вулицях. З краєвидом на Семигір'я або на руїни Годесбурга. З парками, водограями й павільйонами в стилі бароко. З широкими під'їздами й майданом для врочистих церемоній.

Багато кращі земельні ділянки, а на них багато важливіші установи. Ірландське посольство не належало до важливих. Будинок на Міттельштрассе, 39, телефон 7–69–38, скидався на своєрідну сплячу красуню: трохи заспаний, хоча й не заріс довкола трояндами та терном, відсторонений од життя, хоча й знаходився в центрі, далекий від великих дипломатичних арен, за будовою більше німецький, ніж ірландський або навіть британський. Хоча це й була екстериторіальна зона, так би мовити, частка Ірландії, Ірландії у Бонні, правильніше, південніше від Бонна, з

1 ... 12 13 14 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «І мертві залишають тіні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "І мертві залишають тіні"