Читати книгу - "І мертві залишають тіні"

— І що це за тексти?

— Окремі речення або частини речень, іноді, на жаль, лише слова. Це, мабуть, якийсь науковий матеріал англійською мовою. А там траплялися короткі фрази ірландською. Стосується він другої світової війни. А оскільки наш небіжчик усе-таки помер чи загинув у сорок п'ятому…

— Ви дізналися щось конкретніше?

— Так, і саму основу, так би мовити. Я поїхав в інститут, який мені назвала професор Шуріке. Директор цього інституту відомий професор Майнк. З ним я не зміг поговорити, але розмовляв з його старшим асистентом. І той не лише підтвердив, що прізвище Стюарт Джеймс О'Дейвен там загальновідоме, але й розповів мені дещо, пов'язане з цією людиною. Це вельми незвичайна історія. Наукова суперечка про кореспондента О'Дейвена. Професор Майнк та його колеги твердять, що О'Дейвен загинув у тисяча дев'ятсот тридцять сьомому році в Іспанії, будучи бійцем Інтернаціональної бригади. Вони знають час та місце його загибелі і можуть навести необхідні докази. Якийсь професор Мейволд із Дубліна, теж історик, дотримується думки, що О'Дейвен наприкінці другої світової війни жив у Берліні. Вчора й сьогодні Майнк та Мейволд зустрічаються у Мюнхені на симпозіумі, щоб принаймні вперше в особистому двобої, якщо можна так сказати, вирішити наукову суперечку. Результату ще немає.

— Коли повернеться професор Майнк?

— Завтра перед обідом. У мене точні дані про час його прибуття.

— Співробітники інституту знають, що в Берліні є могила О'Дейвена?

— Ні, не знають. Вони переконані, що О'Дейвен загинув в Іспанії.

Манфред Госс мовчав. Його раптом виповнило якесь неприємне напруження. Таке часто бувало з ним, траплялись навіть моменти, коли від хвилювання тамувало подих. Він зненацька відчув, що стоїть на порозі розкриття таємниці. Цього він неспроможний був ні сказати, ні навіть конкретно уявити. У нього було лише відчуття, що його чекає щось дуже важливе, щось надзвичайне, і воно може докорінно перемінити всю ситуацію.

Однак капітан Госс був надто досвідчений, щоб піддаватися цьому почуттю. Почуття — то добре, якщо воно основується на знанні. Але знання принесе йому лише наступний день, коли повернеться професор Майнк і розповість про результат суперечки.

А поки що Госс підвівся й пройшовся по кімнаті. Провів рукою по чуприні, розкуйовдив її, як він це робив завжди, поли вагався. Тоді сказав:

— Зустрінемо Майнка на вокзалі. А оскільки ми з ним незнайомі, то нас повинен супроводжувати хтось із його інституту. Займіться цією справою, товаришу Кушель. І покушпеліться!

Капітан Госс любив цього низенького меткого молодшого лейтенанта. І той любив його жарт, за допомогою якого охоче перефразовував своє власне прізвище; «покушпелитись» — то було найкраще слово для Томаса Кушеля, воно означало «діяти». Двадцятивосьмирічний товариш Кушель, якого друзі звали просто Томі, завзятий шахіст, батько двох хлопчиків, «кушпелився» завжди й скрізь, щоразу радів новому вияву активності й почував себе нещасним, що з усіх службових протоколів було вигнано це слово.

А що залишалося йому, Манфредові Госсу? Він чекав. Чекав лейтенанта Гайнсена і результатів обстеження могили. Читав і перечитував протоколи, зважував і уточнював свої власні здогади, думав про лікарку й чекав. Solus De da апаш. Світло боже твоїй душі. 1901–1945. Дублін — Берлін. Стюарт Джеймс О'Дейвен, сорока чотирьох років, ірландець. Ірландець у Берліні. 1945 рік. До восьмого травня чи після восьмого? Ірландець. Або не ірландець! Не Стюарт Джеймс О'Дейвен. Втім, хоч би хто він був, між ним і О'Дейвеном мусить існувати якийсь зв'язок. Вибір прізвища на надмогильнику потверджував це. Отож і слід починати з нього. Хто такий О'Дейвен? Кореспондент? Ірландський кореспондент, який загинув в Іспанії, чи людина, яку поховано в Берліні? А чому «чи»? Чому не «і»? Загинув в Іспанії і похований у Берліні. В 1937 році загинув, а в 1945-му похований. Може, перевезли останки?

Нісенітниця! Може, й нісенітниця. Важливо одне: протягом двадцяти двох років могилу ніхто не чіпав. Двадцять два роки! Цей відрізок часу діяв на його думки, мов магніт. До того ж то не звичайні роки, просто визначені двома цифрами. Той, хто в 1945 році був похований у Берліні, у 1967 році десь в іншому місці відсвяткував своє воскресіння. Двозначна фраза, Госс згоден. Але хіба не вказує вона на напрямок, в якому не зайве було б подумати?

Настав час доповідати майору Лауренцену. Але перед тим Госс пішов до своєї секретарки.

— Товаришко Альбрехт, знайдіть, будь ласка, в якійсь бібліотеці матеріал про Ірландію під час останньої війни.

— Що ви сказали?

— Ірландія у другій світовій війні, розумієте?

Він, власне, й сам не зовсім розумів. Але в нього було відчуття, що про ці історичні взаємозв'язки йому варто було б знати, щоб досягти успіху. І він зітхнув. «Знову якесь відчуття».

На майже непримітній таблиці було написано: «Посольство Ірландської Республіки». Будинок за ворітьми теж здавався непоказним. Така собі вілла державного чиновника, що вийшов на пенсію, та й годі. Звичайний будинок: випалена цегла, високі вікна, двосхилий дах з димарем, громовідвід, прапор.

У Бад-Годесбурзі були й куди кращі земельні ділянки. Багато кращі земельні ділянки на кращих вулицях. З краєвидом на Семигір'я або на руїни Годесбурга. З парками, водограями й павільйонами в стилі бароко. З широкими під'їздами й майданом для врочистих церемоній.

Багато кращі земельні ділянки, а на них багато важливіші установи. Ірландське посольство не належало до важливих. Будинок на Міттельштрассе, 39, телефон 7–69–38, скидався на своєрідну сплячу красуню: трохи заспаний, хоча й не заріс довкола трояндами та терном, відсторонений од життя, хоча й знаходився в центрі, далекий від великих дипломатичних арен, за будовою більше німецький, ніж ірландський або навіть британський. Хоча це й була екстериторіальна зона, так би мовити, частка Ірландії, Ірландії у Бонні, правильніше, південніше від Бонна, з