Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Нащадки «Білого Хреста» 📚 - Українською

Читати книгу - "Нащадки «Білого Хреста»"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Нащадки «Білого Хреста»" автора Віктор Тимчук. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 79
Перейти на сторінку:
Варто підняти старі справи. Винятковий удар — не випадковість, якщо його заподіяли вдруге.

— Треба перекопати давні нерозкриті справи, — сказав Скорич, ніби підслухав мої думки. — Здається, підстаркуватий з неабияким «багажем». Га, Арсене?

— Ви просто телепат, Дмитре Юхимовичу, — засміявся я.

— Еге, Вольф Мессінг, — жартома відповів. — Ну, на сьогодні досить. — Майор звівся, ступив до вікна. — Іди відпочивай. Тобі завтра вранці в Малинівку. А я ще посиджу у присмерках.

До себе я не забіг, а відразу подався додому — в гуртожиток.


10.

Надворі теплий весняний вечір. Повітря ледь гіркувате від молодого листя, напеченого за день сонцем. На вулиці перехожі, густіше їх снувало поблизу незачиненого універмагу. Я не збирався їхати трамваєм. Подумки готувався до завтрашньої поїздки в Малинівку.

Якось несамохіть винесли ноги на Адміральську, і я глянув на яскраво освітлену перукарню. У зручних кріслах, мовби у салоні літака, напівлежали клієнти, тупцювали, обслуговуючи їх, майстри у білих халатах. З-поміж них мимоволі вирізнив невисоку пшеничноволосу постать Єви, молодої, гарної дівчини, у котрої голився, бо часто доводилося схоплюватись уранці.

Ох, Єва!.. Невже хотів сам себе обманути? Після якого ж вечора по відвідинах перукарні мені знову закортіло до неї? Не пам'ятав. Але інколи, боюсь признатися собі, вабило туди. Я перейшов на другий бік вулиці, споглядаючи Єву. У приталеному халаті, що підкреслював її стрункість і звабливість фігури, дівчина на тлі білих стін ніби не торкалася підлоги, а легко ширяла, наче птах, помахуючи крильми-руками.

Незчувся, як опинився перед скляними дверима й переступив поріг. Три майстри-чоловіки, сивочолі, натоптувані й круглолиці, схожі між собою, наче брати, зиркнули на мене, і в одного спурхнув усміх. У Євиних каштанових очах майнув легкий подив, натомість вони заяскріли радістю і на хвилю ніби оповили мене літеплом. Я привітався й сів за журнальний столик. Узяв пошарпаний журнал «Перець» і заходився читати, приховуючи знічення.

Клацали ножиці, джмеліла машинка, запшикав пульверизатор. — у залі гостріше запахло парфумами. Один з клієнтів звівся, оглянув себе у дзеркалі, стріпав із вух волосся.

— Арсене, я скоро, — поспішно похопилася Єва, явно боячись, щоб я не сів у звільнене крісло.

Від того її запобігання я дужче зніяковів. Майстри, безперечно, зрозуміли все, але не подали виду. Крадькома кидав позирки у трюмо перед Євою і щоразу зустрічався з її настороженими, запитливими очима. Що їй сказати? Люблю? Ні, цього не відчував. Просто кортіло її бачити. Мабуть, вона нагадувала чимось Олю, мою давню, першу любов, яка зотліла, коли її вітчим виявився вбивцею мого батька.

У Єви таке ж волосся й овал лиця, губи свіжі, припухлі, з причаєним усміхом у кутиках, ніс рівний, невеликий, лише брови, вії і очі каштанові. Вони створювали дивний контраст, і мені ніяк не добрати, чи вона фарбувала волосся, чи його колір природний. Ми вже з нею тричі ходили в кіно, не домовляючись — випадково, з ініціативи Єви: я забігав до неї поголитись, а вона кінчала роботу й запрошувала, ніби жартома, на новий фільм, мовляв, самій боязко вертатися пізно додому..

— Прошу, Арсене. — Голос Єви примусив мене відірватись од журналу.

Всі місця порожні, й жодного відвідувача. Троє майстрів упівголоса розмовляли, не зважаючи на мене. Я опустився у м'яке крісло. Перукарка обгорнула мене шарудливим простирадлом, ледь торкаючись прохолодними пальцями шиї. Вкотре прочитав на стіні під смужкою скла гарно написане на папірці тушшю: «Вас обслуговує майстер Галафута Єва Гнатівна». Дівчина провела долонею по моїх щоках.

— У-у, які деркі, мов щітка, — весело мовила. — Зараз я знищу ці колючки. Давненько ти не з'являвся, їздив у відрядження?

Я справді зо два тижні обминав перукарню. Не хотілося звикати до дівчини і подавати їй надію на майбутнє. Щось мене відлякувало од неї. Не міг розібратись. Чи не її погано приховане бажання зустрічатися зі мною, яке здавалося нещирим? Вірніше, відчував нещирим, награним, ніби з примусу. Напевне, тому, що вважав себе негарним, а Єва — видна дівчина.

— Еге, колесував по області, — підтвердив.

Єва чомусь вважала, що я працював в обласній організації товариства «Знання», чиє приміщення було поруч з будинком нашого відділу. Я не заперечував. Так навіть цікавіше. Поклав голову на підставку, і перукарка ретельно намилила мої щоки, підборіддя й шию. В її каштанових очах помітив чи стривоженість, чи іскорки зухвалості. Мо', помилявся?. Я заплющився й наче поринув у солодке марення…

— У тебе дуже стомлений вигляд, — сказала Єва.

— Угу, — я не розкрив рота, щоб не врізала.

— І ти ніби схуд, — зазначила, майже нечутно водячи бритвою, стинаючи щетину. Грайливо попередила: — Гляди, не засни, а то до ранку доведеться просидіти коло тебе.

Я посміхнувся, і Єва на мить притулила пальця до моїх губ, мовила пошепки, пристрасно, глибоко зітхнувши:

— Ох, Арсене…

Потім вона приклала гарячий компрес, втирала крем і масажувала лице і нарешті обприскала його одеколоном. Я почувався наче новонароджений. Відкрив очі — переді мною сидів плечистий русоволосий молодик — сіроокий, бровастий, трохи вилицюватий, повногубий, із сонливим обличчям. М'яке крісло і затишок розморили мене, оповили дрімотою, і донедавні турботи відлетіли кудись далеко. Єва стояла збоку й милувалася своєю роботою. У залі залишився тільки один перукар із трійці. Він із заздрою замрією поглядав на нас.

— Ходи, Єво, додому. Я вже тут сам… — тепло сказав старий майстер.

— Ти мене проведеш? — запитала Єва.

Я кивнув. Вона швидко зібрала свій струмент у валізку, зайшла до підсобки і через кілька хвилин з'явилась уже перевбраною в бузкове плаття й босоніжки на високому каблуку. Її шию прикрашав золотий ланцюжок з кулоном у вигляді розпуклого бутона ружі, у вухах довгасті сережки з рожевими камінчиками, на середульшому пальці лівої руки ажурний перстень. Всі прикраси підібрані зі смаком, якраз до сукні. Поряд з ошатною дівчиною я, одягнутий у сірий недорогий костюм, мав прісний вигляд.

На вулиці взяв у Єви чемоданчик, а вона мене по-підруч і

1 ... 12 13 14 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нащадки «Білого Хреста»», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нащадки «Білого Хреста»"