Читати книгу - "Скарб Вовчої криниці"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
… Коли все затихло, в балочці заворушились кущі і — з них виповзли дві зігнуті постаті.
Постоявши, прислухаючись деякий час, вони обережно вибралися нагору і мовчки розійшлися в різні боки.
ТОМКА НАГАДУЄ ПРО СЕБЕ
Крім зайчати, головного вчорашнього трофею, в живому куточку тепер оселився довжелезний, шипучий вужище, підстаркуватий, похмурої вдачі їжак і головате зозуленя. Ця криклива потвора не давала нікому проходу, безперервно вимагаючи їжі. Ящірок наловили безліч, а тут ще малеча… з самого ранку ловить нових і несе до живого куточка. Щоб не ображати малюків, Славка приймає їх, але слізно благає більше не приносити. Десятків зо три цих в'юнких тваринок він відібрав і звелів Генці випустити в ліс.
Генка, вирішивши, що ящірки доберуться до лісу й власним ходом, випустив їх біля дівчачої спальні, а сам побіг глянути, що то за чоловік розмовляє з Романом Петровичем біля вхідної арки.
Виявилось, що то приїхав з лісництва Сергійків батько — Петро Трохимович. Генка зрадів, бо Петро Трохимович передав і йому з дому пакуночок і попросив збігати за Сергійком. Генку двічі не довелося просити, і незабаром Сергійко, а за ним і Костик з Славкою примчали до арки.
Петро Трохимович одним змахом обняв усіх трьох.
— Ну, баламути, як справи? Не нудьгуєте?
— Часу немає, — заклопотано відказав Сергійко і передав батькові довжелезний список речей. — Усе оце треба привезти нам з дому.
— «Три квітчасті скатертини, три пари чобіт, три пари рукавиць, оберемок клоччя…» — здивовано прочитав Петро Трохимович. — До зими, чи що, готуєтесь?
— Не до зими, а до карнавалу.
— Що ж, коли все це манаття вміститься в мою півторатонку, то привезу. А тепер — тримайте!
Він віддав хлопцям пакунки з чистими рушниками, трусиками та майками і окремо, весело підморгнувши, листа від Томки.
Приятелі провели Петра Трохимовича до машини, потім посідали в затишку, і Сергійко заходився вголос читати:
«Здрастуйте, друзі!!! Привіт вам з далекого Сибіру!»
Сергійко, Славка та Костик широко посміхнулись.
«У нас велика радість: завтра їдуть у Москву, на Сільськогосподарську виставку, знатні люди району. Від нашої МТС посилають мого батька, і він обіцяє взяти з собою мене! Уявляєте?! Ну, а з Москви я вже й до вас, хоч на кілька днів, приїду, будьте в цьому певні!
Чи оглянули ви, нарешті, Вовчу криницю, чи, може, побоялись? Коли побоялись, то не журіться, — я приїду, і тоді вже Вовча криниця не залишиться недослідженою!
Передайте від мене гарячий привіт Марії Семенівні і Петрові Трохимовичу, а також усім мешканцям вашого лісництва. Як поживають Найда з Галасом? Як здоров'я кота Бурлаки?
До скорого-скорого побачення! Ваша подруга Томка».
— Діждалися! — з відчаєм сказав Сергійко. — Вона ж тепер засміє нас!
— Засміє, — понуро погодився Славка. — Хіба немає за що?
Костик винувато зітхнув: ганьба, що й говорити…
— Ось що, хлопці, — рішуче ляснув себе долонею по коліну Сергійко. — Спустимось у Вовчу криницю цієї ж ночі.
ПЕРЕПОЛОХ
«Спать, спать, по на-ме-тах!.. Спать, спать по на-ме-тах!..» лине над табором співучий клич.
Відбій.
Піонери розходяться по своїх спальнях. Над і, збором повільно розгортає оксамитні крила коротка лінія ніч.
Сергійко лежить з розплющеними очима і, щоб не заснути, пощипує себе за руку. Славка теж не спить і перевертається з боку на бік; але Костик уже підозріло посвистує носом.
Таємниче, по-змовницькому кивають за вікнами темні віти дерев… З лісу доноситься різкий крик пічного птаха… І чого він кричить так неприємно?
Нарешті, в засітчене від комарів вікно повільно впливає жовтогаряче коло повного місяця. Сергійко обережно підводиться з ліжка: пора!
І раптом нічну тишу розриває нестерпний, пронизливий крик… Сергійка проймає холодний піт. І зразу ж до першого зойку приєднується несамовитий виск багатьох переляканих голосів.
Розбуджені криком і нічого не розуміючи, хлопі схоплюються з своїх ліжок і вибігають із спальні. Назустріч біжать стривожені працівники табору. Всі кидаються до дівчачої спальні, звідки чується лемент. Із спальні виходить старша піонервожата Віра Іванівна.
— Ящірка, — сердито пояснює вона, марно намагаючись застебнути одягнуте навиворіт плаття. — До Тані Фоміної в постіль залізла ящірка. Таня спросоння злякалась, заверещала і налякала інших дівчаток.
Слідом за Вірою Іванівною, закутана, мов привид, у простиню, вийшла Оля Барабаш і викинула ще дві ящірки.
— Там, здається, ще є. І звідки вони поналазили? Почувши це, Генка-вітряк полохливо зиркнув на Славку і запобачлнво чкурнув до спальні.
— Віро Іванівно, обшукайте з дівчатами всю спальню. Всі ж інші — негайно розходьтеся спати! — звелів Роман Петрович.
— Генко, — повернувшись до спальні, зловісно прошипів Славка. — Признавайся, куди ти випустив ящірок?
Та Генка вже спав напрочуд міцно і навіть підхропував.
— Ох, і знатимеш ти у мене завтра! — пообіцяв Славка, лягаючи в ліжко.
У відповідь Генка захропів ще дужче. Коли міцний сон знову скорив весь табір, Сергійко з Славкою та Костиком потайки вийшли із спальні.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скарб Вовчої криниці», після закриття браузера.