Читати книгу - "Куджо"

– Я хочу, щоб ти, сучий сину, звідси забрався, – відповіла вона безбарвним голосом і пішла в кухню, де заходилася розкладати покупки. Вона не могла пригадати, коли востаннє була такою сердитою, настільки, що шлунок скрутило в тугий, болючий клубок. Можливо, під час нескінченних суперечок із матір’ю. Одного з тих кошмарів наяву, які тривали, доки вона не поїхала вчитися. Коли Стів, підійшовши ззаду, обхопив її засмаглою рукою за відкриту талію, вона зреагувала не роздумуючи: садонула йому ліктем попід груди. Той факт, що він був готовий до удару, не охолодив її гніву. Він серйозно займався тенісом, і її лікоть ніби наштовхнувся на кам’яну стіну, вкриту товстим шаром гуми.

Вона обернулася і глянула в його усміхнене бородате обличчя. Донна мала п’ять футів одинадцять дюймів[22] зросту і, коли носила підбори, була на дюйм[23] вищою за Віка, та Стів був заввишки майже шість футів п’ять дюймів[24].

– Ти хіба не почув? Забирайся!

– Але ж чому? Малюк саме вчиться вишивати бісером пов’язки на стегна, або з лука збиває яблука з голови вихователя, або біс його знає, що вони ще там роблять. Чоловічок, як бджілка, трудиться в офісі. Саме час найчарівнішій Hausfrau[25] Касл-Рока і заїжджому поетові, лоботрясу й любителю тенісу задзвонити в усі дзвони сексуального віча в усій його повноті і гармонії.

– Ти припаркував фургон просто на під’їзній доріжці, – зауважила Донна. – може, краще одразу вивісити на фургоні плакат: «Я ТРАХАЮ ДОННУ ТРЕНТОН»? Або щось іще дотепніше.

– Щоб припаркуватися там, у мене були всі підстави, – відповів Стів, усе ще посміхаючись. – У мене в кузові твій гардероб. Я нарешті закінчив із ним бавитися. Та я б хотів побавитися з тобою, моя люба.

– Залиш його на терасі. Я сама про все подбаю. Тим часом випишу тобі чек.

Усмішка на його обличчі трохи зів’яла. Уперше, відколи вона зайшла, принадлива маска трохи піднялась, і Донна змогла розгледіти людину під нею. І те, що вона бачила, їй зовсім не подобалося, навіть більше, навіювало тривогу. особливо коли вона думала про себе поряд із цією людиною. Заради того, щоб залізти в ліжко зі Стівеном Кемпом, вона брехала чоловікові, крутила інтрижку за його спиною. Вона хотіла б зараз відчувати, що приходить до тями після нападу якоїсь страшної лихоманки або що в ній знов ожила любляча Вікова дружина, та якщо відкинути всю зовнішню шкаралущу, залишався один простий, голий факт: Стівен Кемп, доволі відомий поет, мандрівний реставратор і майстер плетіння з лози, солідний гравець у теніс і чудовий пообідній коханець, виявився падлюкою.

– Ти серйозно? – поцікавився Стів.

– Авжеж, ніхто не може відшити неперевершеного і чуттєвого Стівена Кемпа. Це виглядає як жарт, от тільки я не жартую. А зараз, неперевершений і чуттєвий Стіве Кемп, ти вивантажуєш гардероб на терасі, забираєш чек і вимітаєшся.

– Донно, не розмовляй так зі мною.

Його рука потяглася до її грудей і боляче стиснула. До гніву додався невеликий страх. (Та хіба вона весь час не була трохи налякана? Хіба страх не був частиною всієї цієї огидної і брудно принадливої гри?)

Вона відкинула його руку.

– Надумала до мене чіплятися, Донно? – Він більше не усміхався. – Ти граєшся з вогнем, чорт забирай.

– Я? До тебе? Ти сам сюди прийшов.

Страх додав їй ще більше злості. Його густа чорна борода сягала аж до вилиць, і їй раптом спало на думку, що хоч вона добре розгледіла його пеніс – навіть тримала в роті, – та ніколи як слід не придивлялася до його обличчя.

– Ти хочеш сказати, – вів далі Стів, – що в тебе була невеличка сверблячка, а тепер вона минула, і я можу забиратися під три чорти, так? А на мої почуття тобі начхати?

– Не дихай на мене, – вона відштовхнула його і пішла покласти молоко в холодильник.

Цього разу він не очікував удару і, втративши рівновагу, поточився назад. Раптом його чоло прорізали зморшки, обличчям розлився темний рум’янець. Вона бачила його таким на корті за корпусами Бриджтонської школи. Іноді, коли він промазував легку подачу. Їй не раз траплялося спостерігати за його грою, враховуючи і ті дві партії, коли він із легкістю розтрощив її засапаного, крекчучого чоловіка. Поразки їй теж доводилося бачити кілька разів. Коли вона дивилася на його реакцію, їй було не по собі: куди вона тільки вклепалася? Стів публікував вірші в кількох десятках малотиражних журналів і випустив книжку «Слідом за заходом сонця» в невеликому видавництві «Над гаражем», що в Батон-Руж. Він закінчив коледж Дрю в Нью-Джерсі, мав чіткі погляди на сучасне мистецтво, фільми Енді Воргола і майбутній референдум щодо розвитку в Мейні ядерної енергетики, а подвійну помилку сприймав так само, як Тед звістку, що час у ліжко.

Стів підійшов, схопив її за плечі й розвернув обличчям до себе. Пакет із молоком вислизнув у неї з рук на підлогу і розірвався.

– Подивись, що ти накоїв, – промовила Донна, – молодчина, хороший удар.

– Я не дозволю, щоб мною верховодили. Затямила?

– Забирайся! – заволала Донна. Слина бризнула йому на щоки й чоло. – Як мені ще тебе змусити? Написати табличку: «Тобі тут не раді»? Іди! Стань даром божим для іншої!

– Дешева сучка-динамістка, – процідив він, усе ще не випускаючи її руки. Голос був грізний, обличчя – спотворене.

– І забери комод із собою. Викинь його на смітник.

Вона вирвалась і взяла ганчірку, що висіла над мийкою. Руки тремтіли, шлунок скрутило, починала боліти голова. Вона подумала, що її от-от знудить.

Вона стала навколішки і заходилася витирати розлите молоко.

– Гадаєш, ти – неабияка цяця? – поцікавився Стів. – Відколи це твоя кицька стала золотою? Тобі ж це подобалося. Ти кричала і благала ще.

– Ти вжив правильний час, чемпіоне, – відповіла вона, не зводячи очей. Волосся впало їй на обличчя, і зараз це було саме те, що треба. не хотілося, щоб він бачив, який блідий і хворий у неї вигляд. Було відчуття, наче її кинули в кошмар. Здавалося, коли б вона в цю мить глянула на себе в дзеркало, то побачила б страхітливу відьму, що звивається по підлозі. – Вимітайся, Стіве. Я не збираюся повторювати ще раз.

– А якщо ні, що тоді? Зателефонуєш шерифові Банермену і скажеш: «Привіт, Джордже,