Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Артеміс Фаул. Код вічності, Йон Колфер 📚 - Українською

Читати книгу - "Артеміс Фаул. Код вічності, Йон Колфер"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Артеміс Фаул. Код вічності" автора Йон Колфер. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 60
Перейти на сторінку:
був батько.

Кріогенний інститут «Льодовиковий період», Лондон

Спогади Артеміса перервав якийсь рух угорі. Хло­пець виглянув у вікно і вдивився в точку через філь­три. На карнизі третього поверху крався ельф. Офі­цер Рекону з крилами і шоломом. Через п’ятнадцять хвилин! Його хитрощі спрацювали. Фоулі помітив дзвінок і прислав когось розібратися. Тепер лишало­ся сподіватися, що цей ельф аж булькає від магії та дуже хоче допомогти.

Діяти потрібно дуже обережно. Навіщо лякати офіцера Рекону? Один необережний рух, і він про­кинеться через шість годин без жодної згадки про події сьогоднішнього дня. І для Батлера це буде дуже сумно.

Артеміс повільно відчинив дверцята фургона і зробив крок на двір. Ельф нахилив голову, спосте­рігаючи за рухами людини. Хлопець не дуже втішив­ся, коли міфічне створіння дістало платиновий піс­толет.

— Не стріляй,— підняв руки Артеміс.— Я не озброєний. Мені потрібна твоя допомога.

Ельф активував крила і повільно опустився, візор шолома опинився на одному рівні з очима Артеміса.

— Не бійся,— продовжив хлопець.— Я друг На­роду. Я допомагав подолати Б’ва Келл. Мене звуть...

Непрозорий візор шолома відкинувся.

— Я знаю, як тебе звуть, Артемісе,— сказала капі­тан Холлі Шорт.

— Холлі, — схопив її за плечі хлопець. — Це ти!

Холлі скинула його руки.

— Я знаю, що це я. Що тут відбувається? Здогаду­юся, телефонував саме ти.

— Так, так. Немає часу пояснювати. Пізніше, гаразд?

Холлі увімкнула двигун і піднялася на чотири метри.

— Ні, Артемісе. Я вимагаю пояснення негайно. Якщо тобі була потрібна допомога, чому ти не зате­лефонував зі свого телефону?

— Ти ж сказала, що Фоулі зняв спостереження за моїм телефоном. І я не був певний, що ти прилетиш.

Холлі подумала.

— ОК. Може, і не прилетіла б.— Потім вона по­мітила: — А де Батлер? Прикриває твою спину, як завжди?

Артеміс не відповів. Але по його обличчю Холлі від­разу здогадалася, навіщо Хлопець Бруду її покликав.

Артеміс натиснув кнопку, і кришка кріогенної ка­мери відчинилася. Всередині під сантиметрами льо­ду лежав Батлер.

— Ні,— зітхнула Холлі.— Що сталося?

— Він зупинив кулю, призначену для мене,— по­яснив Артеміс.

— Коли вже ти чогось навчишся, Хлопче Бруду? — гримнула Холлі.— Від тебе самі неприємності. І як правило, страждають люди, яким ти не байдужий.

Артеміс не відповів. Правда є правдою.

Холлі підняла з грудей охоронця пакет із льодом.

— Як довго?

Хлопець перевірив час на мобільному телефоні.

— Три години. Плюс-мінус п’ять хвилин.

Капітан Шорт прибрала лід, поклала долоні на груди Батлера.

— Три години. Не знаю, Артемісе. Нічого не від­чуваю. Жодної іскри життя.

Артеміс підвів на неї очі.

— Ти зможеш, Холлі? Зможеш його зцілити?

Холлі відступила.

— Я? Я не можу. Потрібен професійний цілитель. І навіть за нього я не ручаюся.

— Але ж ти зцілила батька.

— То зовсім інше. Твій батько був живий. Навіть не в критичному стані. Мені боляче це казати, але Батлер помер. Уже давно.

Артеміс зняв із шиї золотий медальйон на шкіря­ному шнурочку. Диск із акуратною дірочкою посе­редині.

— Пам’ятаєш? Це ти зробила — показати, що твій палець приріс до руки. Сказала, що це нагадає мені про краплину добра, яка в мені лишилася. Зараз я саме і намагаюся зробити щось добре, капітане.

— Це не питання доброти. Цього просто не мож­на зробити.

Артеміс постукав пальцями по камері. Замислився.

— Я хочу поговорити з Фоулі,— нарешті сказав він.

— Я виступаю від імені Народу, Фауле,— відріза­ла Холлі.— Ми не підкоряємось наказам людей.

— Будь ласка, Холлі,— заблагав Артеміс.— Не можна ж отак просто дозволити йому померти. Це ж Батлер.

Холлі не встояла. Врешті-решт, Батлер не один раз рятував їх усіх.

— Гаразд,— погодилася вона і полізла за запас­ним мікрофоном.— Проте не сподівайся на гарні новини.

Артеміс повісив навушник на одне вухо і підніс мікрофон до рота.

— Фоулі, ти слухаєш?

— Жартуєш? Це ж цікавіше за будь-який із ваших серіалів.

Артеміс зібрав докупи думки. Він має бути пере­конливим, інакше в Батлера не лишиться жодного шансу.

— Я хочу, щоб ви спробували зцілити. Розумію, це може не спрацювати. Але невже вам важко спро­бувати?

— Не все так просто, Хлопче Бруду,— відповів кен­тавр.— Зцілення — процес непростий. Він потребує таланту і концентрації. Холлі — здібний ельф, я га­рантую, але для такої справи потрібна ціла команда цілителів.

— Обмаль часу,— сердито відповів Артеміс.— Батлер уже занадто довго в такому стані. Це потрібно зробити зараз, доки глюкоза не всмокталася в кров. Тканини на пальцях уже почали розкладатися.

— Може, і мозок теж? — припустив кентавр.

— Ні. Я знизив температуру майже тієї ж хвили­ни. Увесь цей час череп перебуває в холоді.

— Ти впевнений? Ми ж не хочемо повернути до життя тіло Батлера без мозку.

— Упевнений. Із мозком усе гаразд.

Фоулі помовчав.

— Артемісе, якщо ми погодимось спробувати, я навіть не уявляю, яким буде результат. Батлерове тіло могло катастрофічно змінитися, не кажучи вже про його розум. Такої операції над людиною ще ні­коли не проводили.

— Я розумію.

— Хіба, Артемісе? Справді розумієш? Ти готовий прийняти всі наслідки такого зцілення? Можуть ви­никнути будь-які непередбачувані проблеми. Хто б не повстав із цієї кріогенної камери, ти за нього від­повідатимеш. Ти готовий до такої відповідальності?

— Готовий,— без вагань заявив Артеміс.

— Добре. Тоді вирішуватиме Холлі. Ніхто не мо­же змусити її скористатися магією. Це її рішення.

Артеміс опустив очі. На ельфійку він дивитися не міг.

— Ну, Холлі? Візьмешся? Спробуєш?

Холлі змахнула лід із лоба Батлера. Він був добрим другом Народу.

— Я спробую,— погодилася вона.— Ніяких гаран­тій, але зроблю що зможу.

У Артеміса від полегшення підкосилися ноги. Але він швидко взяв себе в руки. Потім падатиме.

— Дякую, капітане. Я розумію, що таке рішення нелегко було прийняти. Що я можу зробити?

Холлі показала на дверцята.

— Ти можеш вийти. Мені потрібне стерильне се­редовище. Я тебе покличу, коли все скінчиться. І що б не сталося, що б ти не почув, не заходь, доки я не покличу.

Холлі зняла із шолома камеру, прикріпила її на кришку кріогенної камери, щоб Фоулі міг краще по­бачити пацієнта.

— Ну як?

— Добре,— відповів Фоулі.— Прекрасно бачу верхню частину тіла. Кріогеніка. Фаул — геній, не­зважаючи на те, що він людина. Чи ти усвідомлюєш, що в нього було менше хвилини, щоб скласти план? Розумний Хлопець Бруду.

Холлі ретельно вимила руки

1 ... 12 13 14 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Артеміс Фаул. Код вічності, Йон Колфер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Артеміс Фаул. Код вічності, Йон Колфер"