Читати книгу - "Психологія сексуальності, Зигмунд Фрейд"

Типова невдача дитячого сексуального дослідження

Загалом про дитячі сексуальні теорії можна сказати, що вони є відображенням власної сексуальної конституції дитини і, незважаючи на їхні дивні помилки, вказують на більше розуміння сексуальних процесів, ніж це можна було б припускати в їхніх творців. Діти помічають також і зміни від вагітності матері й вміють їх правильно витлумачити; казка про лелеку дуже часто розповідається слухачам, які ставляться до неї з глибокою, але здебільшого німою недовірою. Але тому, що для дитячого сексуального дослідження залишаються невідомими два елементи: роль запліднюючого насіння й існування жіночого статевого отвору — втім, саме ті пункти, в яких інфантильна організація ще відстала, — намагання інфантильних дослідників все ж завжди залишається безплідним і закінчується відмовою від подальших пошуків, що нерідко залишає назавжди ослаблення потягу до пізнання. Сексуальне дослідження в цьому ранньому дитячому періоді ведеться завжди на самоті; воно означає перший крок до самостійної орієнтації у світі та веде до великого відчуження дитини від оточуючих її осіб, які користувалися до того повною її довірою.

Фази розвитку сексуальної організації

Досі ми підкреслювали як характерні ознаки сексуальної організації, що вона по суті аутоеротична (знаходить свій об’єкт на власному тілі) і що окремі часткові її потяги, загалом не пов’язані та незалежні один від одного, прагнуть до насолоди. Завершується розвиток так званим нормальним сексуальним життям дорослих, в якому отримання насолоди слугує функції продовження роду, і часткові потяги поєднали під приматом єдиної ерогенної зони жорстку організацію для досягнення сексуальної мети зі стороннім сексуальним об’єктом.

Прегенітальні організації

Вивчення затримок і порушень у цьому процесі розвитку за допомогою психоаналізу дозволяє нам дізнатися про зачатки та попередні ступені такої організації часткових потягів, які складають своєрідний сексуальний режим.

Ці фази сексуальної організації у нормі протікають рівно, даючи про себе знати лише натяками. Тільки в патоло­гічних випадках вони запускаються в дію та стають помітними також для грубого спостереження.

Організації сексуального життя, в яких генітальні зони ще не набули свого домінуючого значення, назвемо прегенітальними. Дотепер ми дізналися про дві такі організації, що справляють враження повернення до раннього тваринного стану.

Першою такою прегенітальною сексуальною організацією є оральна або, якщо хочете, канібальна. Сексуальна діяльність ще не відділена тут від приймання їжі, протиріччя в межах цих потягів ще не диференційовані. Об’єкт однієї діяльності є водночас об’єктом іншої, сексуальна мета полягає у поглинанні об’єкта, прообраз того, що пізніше як ототожнення буде відігравати таку значну психічну роль. Залишок цієї фіктивної, нав’язаної нам патологією фази організації можна побачити у смоктанні, за якого сексуальна діяльність, відокремлена від діяльності харчування, відмовилася від стороннього об’єкта заради об’єкта на власному тілі.

Другу прегенітальну фазу становить садистсько-аналь­на організація. Тут уже розвинулася суперечність, що проходить через усе сексуальне життя, але вона ще не може бути названа чоловічою і жіночою, а має назива­тися активною і пасивною. Активність з’являється зав­дяки потягу до оволодіння з боку мускулатури тіла, а ерогенна слизова оболонка кишківника виказує себе як орган із пасивною сексуальною метою; обидва прагнення мають свої об’єкти, проте не збігаються. Поряд із цим інші часткові потяги виявляють свою діяльність ауто­ерогенним чином. Тут уже можна довести сексуальну полярність і сторонній об’єкт. Організація та підпорядкування функції продовження роду ще відсутні.

Амбівалентність

Ця форма організації може втриматися на все життя і назавжди прив’язати до себе значну частину сексуальної діяльності. Переважання садизму та роль клоаки, притаманна анальній зоні, надають їй яскравого архаїчного характеру. Іншою її ознакою є те, що обидва протилежних потяги, об’єднаних у пару, розвинені майже однаково, такі стосунки мають введену Блейлером вдалу назву — амбівалентність.

Припущення про прегенітальні організації сексуального життя базуються на аналізі неврозів і навряд чи можуть бути зрозумілими без ознайомлення з цим аналізом. Можемо розраховувати, що продовження аналітичної роботи дасть нам ще більше даних щодо побудови нормальної сексуальної функції.

Щоб доповнити картину інфантильного сексуального життя, варто додати, що часто або завжди вже в дитячому віці робиться вибір об’єкта в такій формі, в якій ми описа­ли його як характерний для фази розвитку при настанні статевої зрілості, а саме: що всі сексуальні прагнення спря­мовуються лише на одну особу, в якої хочуть досягти своєї мети. Це створює тоді найбільше наближення до остаточної форми сексуального життя після настання статевої зрілості, можливої в дитячому віці. Відмінність від останньої полягає лише в тому, що поєднання часткових потягів і підпорядкування їх примату геніталій у дитинстві ще зовсім не проведене або дуже неповне. Остання фаза, відпрацьована сексуальною організацією, полягає, таким чином, у тому, що цей примат починає слугувати продовженню роду.

Вибір об’єкта в два терміни

Можна вважати типовим, що вибір об’єкта відбувається в два терміни, двома поштовхами. Перший поштовх починається у віці між двома та п’ятьма роками і під час латентного періоду призупиняється або навіть і регресує; він вирізняється інфантильною природою своїх сексуальних цілей. Другий починається з настанням статевої зрілості та зумовлює остаточну форму сексуального життя.

Факт вибору об’єкта в два терміни, який по суті зводиться до дії латентного періоду, набуває, проте, величезного значення для порушення цієї остаточної форми сексуального життя. Результати інфантильного вибору об’єкта виражаються в пізніший період життя; або вони збереглися як такі, або оживають під час настання статевої зрілості. Внаслідок розвитку витіснення, що мало місце між цими двома фазами, ними, як виявляється, неможливо скористатися. Їхні сексуальні цілі зазнали приниження і тепер є тим, що ми можемо назвати ніжним плином сексуального життя. Лише психоаналітичне дослідження може довести, що за цією ніжністю, обожнюванням і повагою ховаються давні, які стали тепер непридатними, сексуальні прагнення інфантильних часткових потягів. Вибір об’єкта в період настання статевої зрілості має відмовитися від інфантильних об’єктів і знову початися як чуттєва течія. Розбіжність обох течій часто стає наслід­ком того, що не може бути досягнутий один із ідеалів сексуального життя — поєднання всіх бажань на одному об’єкті.

Джерела інфантильної сексуальності

Бажаючи простежити походження сексуального потягу, ми вже збагнули, що сексуальне збудження виникає:

а) як відтворення задоволення, пережитого у зв’язку з іншими органічними процесами;

б) завдяки відповідному подразненню периферійних зон;

в) як прояв деяких, не зовсім зрозумілих нам за своїм походженням «потягів», таких як потяг до підглядання та жорстокості.

Психоаналітичне дослідження з пізнішого періоду повертається до дитинства, й одночасне спостереження за дитиною вкупі показують нам ще інші постійні джерела сексуального збудження. Спостереження над дитинством має той недолік, що ведеться над об’єктами, які легко потрактувати неправильно; психоаналіз ускладнюється тим, що може дійти до своїх об’єктів і до своїх висновків лише довгими обхідними шляхами; але при спільній дії впевненості пізнання можна досягти достатньою