Читати книгу - "Люба моя Лісистрато, Андоніс Георгіу"

(суворіше) підходь, ну, чуєш, до мене, ближче, це буде наша таємниця, погане дівчисько, погане, наша таємниця, неслухняне дівчисько, я, тобі потрібен я... лише я, лише, сюди... підходь, добре... хіба тобі зі мною не добре? хіба це не чудовий сюрприз, га? (розлючується) я сказав сюди!!! не рюмсай, мерзотнице, потворо, мала хвойдо, ану сюди... до мене, я — твій сюрприз, Я!..

Музика. Танцюючи грайливо, клоун зникає зі сцени.

Кінець

Наш сад

Дійові особи:

ПАН АНДРЕУ, літній чоловік, десь 70 років

НАУКОВЕЦЬ, чоловік середнього віку, десь 40 років

АНДРЕАС, хлопець 16–17 років

Садок. Невеличкий, але скрізь ростуть дерева, кущі, квіти, багато квітів, вони скрізь, посаджені в клумбах, у маленьких і великих горщиках, деякі підвішені до перекриття, навіть у бляшанках, безладно наставлених на землі. Неподалік невелика криниця. Перед нею стілець, за ним — клубки шерсті для прядіння в сумці, аж випирають із неї. У деяких епізодах твору Науковець, радше механічно, розмотуватиме деякі з цих клубків, які пан Андреу змотуватиме і кластиме назад. До появи пана Андреу всі клубки лежатимуть у сумці.

Вистава починається напрочуд заспокійливою і гармонійною музикою.

ПАН АНДРЕУ (різко): Ніхто не займатиме цей садок!

НАУКОВЕЦЬ: Я ж вам пояснив, що...

ПАН АНДРЕУ: Не дозволяю нікому!

НАУКОВЕЦЬ: ...ми пильнуватимемо, щоб...

ПАН АНДРЕУ: Нікому!

НАУКОВЕЦЬ: Я запевняю вас, пане Андреу...

ПАН АНДРЕУ: Запевняйте, у чому вам заманеться, ніхто не увійде до цього садка... Він...

НАУКОВЕЦЬ: Він?..

ПАН АНДРЕУ: Та що вам розповідати (пауза), так багато років... усе заради цього садка, а тепер приходите ви і...

НАУКОВЕЦЬ: Але ж я вам пояснив, інакше не буде, але ще раз повторюю, що...

ПАН АНДРЕУ: Ви не насмілитесь! У вас нічого не вийде!

НАУКОВЕЦЬ: Не змушуйте нас діяти в судовому порядку...

ПАН АНДРЕУ: Чиніть, як вважаєте за потрібне! Я своєю чергою робитиму те, що мені під силу... Навіть більше, якщо виникне потреба! Я знаю, що станеться, якщо дати вам дозвіл, припретеся та зруйнуєте тут усе, порозкопуєте, повисмикуєте з корінням, притягнете трактори, робітників своїх, які своїми брудними чоботиськами повитоптують усі мої квіти...

НАУКОВЕЦЬ: Я розумію ваше занепокоєння.

ПАН АНДРЕУ: Не розумієте! І не вдавайте, що це не так. Вас хвилює лише те, як отримати бажане.

НАУКОВЕЦЬ: Ми шукаємо істину, пане...

ПАН АНДРЕУ (іронічно): Істину, аякже! А ви хоч уявляєте, скільки років...

НАУКОВЕЦЬ: ...багато років, і настав час, щоби...

ПАН АНДРЕУ: ...я воюю з цим садком?

НАУКОВЕЦЬ: ...ви, як ваша ласка, розповіли, то дуже допомогли б...

ПАН АНДРЕУ: Чимало сил, багацько тяжкої праці!

НАУКОВЕЦЬ: Вони так довго чекають...

ПАН АНДРЕУ: Усе чекав, доки вони виростуть.

НАУКОВЕЦЬ: Хоча б їхні рідні дізналися, що сталося...

ПАН АНДРЕУ: Розмарин, плющ, лимонне дерево, бузок, лаванда, жасмин, нарциси, папороть...

НАУКОВЕЦЬ: Дуже красиво, але...

ПАН АНДРЕУ: ...дикий виноград, базилік, герань, крокуси, троянди...

НАУКОВЕЦЬ: ...але ж...

ПАН АНДРЕУ: ...маргаритки, тюльпани, чорнобривці, цикламени, соняхи, гіацинти, гриби...

НАУКОВЕЦЬ (різко): Треба!

ПАН АНДРЕУ (різко): Вісімдесят п’ять!

НАУКОВЕЦЬ: Тобто?!

ПАН АНДРЕУ: Вісімдесят п’ять різних сортів квітів у мене в садку, усі пораховані, усе точно, тутешні види, ростуть саме в нас...

НАУКОВЕЦЬ: Усі?

ПАН АНДРЕУ: Усі.

НАУКОВЕЦЬ (іронічно): Ну, це ви так кажете.

ПАН АНДРЕУ: Не кепкуйте з мене. Я сам їх вибирав, квітку за квіткою. Не розводжу іноземні, завезені ­бозна-ким сорти.

НАУКОВЕЦЬ (іронічно): Значить, ви не космополіт?

ПАН АНДРЕУ (не жартуючи, жорстко): Аж ніяк. Я не такий і бути таким не жадаю.

НАУКОВЕЦЬ (повчальним тоном): Може, ви і не хотіли б, але все йде до того, щоб... Це неможливо, щоб ви вірили в...

ПАН АНДРЕУ: Я вірю в це, бо знаю.

НАУКОВЕЦЬ: Усі рослини в садку? Це неможливо!

ПАН АНДРЕУ: Можливо.

НАУКОВЕЦЬ: Деякі — можливо, але всі...

ПАН АНДРЕУ: Всі.

НАУКОВЕЦЬ: ...певно, велику кількість завезли в минулому, вони пристосувалися до кліматичних умов, і ми вже сприймаємо їх як тутешні.

ПАН АНДРЕУ: Тільки не я!

НАУКОВЕЦЬ: У певному сенсі ми самі пристосували до них свої погляди, вважаємо тепер їх своїми.

ПАН АНДРЕУ: Ви — можливо.

НАУКОВЕЦЬ: І це загалом правильно, але питання: звідки їх завезли?

ПАН АНДРЕУ: Ці ось тут — нізвідки.

НАУКОВЕЦЬ (із виглядом учителя): Імовірно, це сталося багато років тому. Ви знаєте, що європейські рододендрони походять з Гімалаїв, а помідори, картопля й кукурудза — з Америки?

ПАН АНДРЕУ: У моєму садку картопля не росте.

НАУКОВЕЦЬ: Ідеться не про це.

ПАН АНДРЕУ: І помідорів нема.

НАУКОВЕЦЬ: Я кажу про різноманіття видів, яке...

ПАН АНДРЕУ: Та знаю я, про що ви говорите, але мене це не цікавить. У своєму садку я не волію мати, та й не маю, нічого чужинського. Крапка! Чуже порушує рівновагу в тутешньому, у своєму. Деякі види схильні до експансіонізму (пауза, бачить, як Науковець насмішкувато дивиться на нього), сподіваюся, вам відомий цей термін, екс-пан-сі-о-ніз-му, вони розмножуються катастрофічними для довкілля темпами й заради користі для людини й природи...

НАУКОВЕЦЬ: Ви перебільшуєте.

ПАН АНДРЕУ: Це — закон. Виживає найдужчий.

НАУКОВЕЦЬ: Що за закон такий?

ПАН АНДРЕУ: Ви, науковець, запитуєте мене, ­учителя-пенсіонера про закони розвитку природи?

НАУКОВЕЦЬ: Розвиток тут до чого?

ПАН АНДРЕУ: Повторюю. Виживає найдужчий. Хіба ні? Але скажіть, хто сьогодні найдужчий? Хіба ви не бачите, що коїться довкола вас? Зараз я скажу дещо, про що вам точно відомо, (насмішкувато) просто ви з усіх сил намагається це забути, різні екосистеми в Європі унаслідок бездумного використання пестицидів та інших добрив стали цілком залежними від цих засобів і втратили свою природну силу...

НАУКОВЕЦЬ: Утратили природну силу?

ПАН АНДРЕУ: Позбулися своєї енергії, якщо хочете.

НАУКОВЕЦЬ (іронічно): Як власне і ми.

ПАН АНДРЕУ: Саме так! Усі імпортовані сорти, хай і в незначних кількостях, є більш резистентними та здатними до експансії...

НАУКОВЕЦЬ: Знову ця експансія.

ПАН АНДРЕУ (не зважає і продовжує): ...через це наша екосистема руйнується, видозмінюється її структура, зникають притаманні саме їй внутрішні зв’язки, і от — наші рослини більше не є такими, якими були колись, справжніми й чистими...

НАУКОВЕЦЬ: Якщо вони колись узагалі були справжніми й чистими.

ПАН АНДРЕУ: Вони трансформуються, стають гібридами, пане, вироджуються, не знаю, як іще сказати, не знаю, як це вам, але мені таке геть не підходить. Єдиний