Читати книгу - "Привид"

Він став чекати. Помітивши, що на лацкані у нього й досі висіла бирка «Управління поліції», він зняв її і поклав до кишені. Цієї ночі кошмар з лавиною, яка гнала його коридором, виявився страшнішим, аніж зазвичай. Лавина накрила його і напхала в рот повно снігу. Але не через це серце його зараз калатало. Може, це з-за очікування? Чи страху?

Та не встиг Харрі дійти певного висновку, як двері розчинилися.

— Двадцять хвилин, — сказав наглядач і пішов, гепнувши дверима.

Хлопець, якого він перед собою побачив, змінився так сильно, що Харрі вже був гукнув наглядачу, що йому привели не того чоловіка. На цьому хлопцеві були джинси фірми «Diesel» та чорна куртка з капюшоном і написом «Machine Head». Спершу Харрі подумалося, що то йшлося про назву альбому групи «Deep Purple», але, зваживши на різницю в часі, він дійшов висновку, що це — назва якоїсь нової групи, що грала в стилі «хеві метал». Звісно, «хеві метал» був далеким натяком, але сам доказ містився в очах хлопця та його високих вилицях. Якщо точніше, то в карих очах Ракель та її високих вилицях. Схожість була такою вражаючою, що просто шокувала. Але хлопець все одно не успадкував краси своєї матері: він мав занадто виступаючий лоб, який надавав його обличчю похмурого, майже агресивного виразу. Цей вираз іще більше підсилювався прилизаним чубом, який, на переконання Харрі, хлопець успадкував від свого батька з Москви. Батько був алкоголіком, якого хлопчина так до пуття й не узнав, бо мати привезла його назад до Осло, коли він ще під стіл пішки ходив. А в Осло їй судилося зустрітися з Харрі.

Ракель.

Його велике і єдине кохання. Отак просто. І отак складно.

Олег. Здібний серйозний Олег. Такий замкнений у собі, що не розкривався нікому, окрім Харрі. Харрі ніколи не казав про це Ракелі, але він завжди знав більше про те, що Олег думає, відчуває та хоче, аніж знала вона. Вони з Олегом грали в «Тетріс», і кожен з них намагався встановити рекорд. Вони з Олегом каталися на ковзанах на ковзанці Валле Говін — колись Олег хотів стати ковзанярем-стаєром і навіть мав до цього талант. Олег поблажливо і розуміюче посміхався кожного разу, коли Харрі обіцяв восени чи весною повезти його до Лондона подивитися, як грає «Тоттенхем» на стадіоні «Вайт Харт Лейн». Часом Олег звав його татком — коли вже було поночі, коли він був сонний і втрачав зосередженість. Харрі не бачився з ним уже кілька років, відтоді як Ракель забрала його з Осло, подалі від моторошних спогадів про Сніговика, подалі від світу насильства та вбивств, в якому обертався Харрі.

А тепер він стоїть перед ним на порозі, вісімнадцятирічний хлопець, майже дорослий, і дивиться на Харрі без будь-якого виразу на обличчі або принаймні з виразом, який Харрі не міг збагнути.

— Привіт, — сказав Харрі і подумав: «От чорт, треба було спершу прокашлятися, бо сказав так, наче ворона каркнула. Бо хлопець ще подумає, що я ось-ось розплачуся». Щоби розвіяти свої неприємні думки і відволікти Олега, Харрі видобув з кишені пачку «Кемела» і встромив собі в рота цигарку.

Примружившись, він побачив, як обличчя хлопця залив рум’янець. Рум’янець гніву. Вибухового гніву, який виникав безпричинно, від якого у хлопця темніли очі, а на шиї та лобі набухали вени, що тремтіли мов струни гітари.

— Заспокойся, я не буду палити, — сказав Харрі, кивнувши на табличку «Палити заборонено», яка висіла на стіні.

— Це мама — так? — Голос Олега також подорослішав. І тремтів від люті.

— Що — мама?

— Це вона за тобою послала.

— Ні, це не вона. Я сам…

— Ні, це вона.

— Ні, Олеже, насправді вона навіть не знає, що я зараз у Норвегії.

— Ти брешеш! Брешеш — як і завжди!

Харрі отетеріло витріщився на хлопця.

— «Як і завжди»?

— Ти ж завжди брехав нам, кажучи, що постійно будеш з нами і тому подібну фігню. Але зараз уже пізно. Тому ти спокійно можеш повернутися до… Тімбукту!

— Олеже, послухай-но…

— Не хочу я тебе слухати. Тобі нема чого тут робити! Тобі не можна приходити сюди і корчити з себе татуся, розумієш?!

Харрі побачив, як хлопець ковтнув клубок, що підкотився йому до горла. Побачив, як хвиля люті почала спадати, але на зміну їй накотилася нова хвиля, і очі Олега знову потемніли. — Ти для нас уже ніхто. Ти прибився до нас, покрутився поруч кілька років, а потім… — Олег спробував клацнути пальцями, але вони беззвучно ковзнули один по одному. — А потім — зник.

— Це неправда, Олеже, і ти це знаєш. — Нарешті Харрі дійсно почув власний голос — твердий і впевнений, і це свідчило про те, що він знову став спокійним та неприступним, як авіаносець. Але клубок у грудях казав про інше. Він уже давно звик, що на нього часто горлали під час допитів, і це вже не справляло на нього ані найменшого враження. Навпаки — лише додавало спокою і покращувало аналітичні здібності. Але з цим хлопцем, з Олегом… захисту від цього він не мав.

Олег похмуро посміхнувся.

— Подивимося, чи вийде в мене, якщо я спробую іще раз. — І, притиснувши середній палець до великого, він знову спробував клацнути. — Ти взяв — і зник. Гоп! От тепер вийшло.

Харрі скинув руки догори.

— Олеже…

Не повертаючи голови і не зводячи з нього своїх темних очей, Олег похитав головою і постукав у двері позаду себе.

— Наглядачу! Побачення скінчилося. Випустіть мене звідси!

Після того як Олег пішов геть, Харрі ще кілька секунд залишався у кріслі. А потім, важко зіп’явшись на ноги, вийшов важкою ходою надвір, у парк Ботс, залитий сонячним світлом.

Став, задумливо вдивляючись у будівлю поліцейського управління. Потім зробив кілька кроків назад, до в’язниці. Але зупинився на півдорозі, прихилився до дерева і стиснув повіки так сильно, що відчув, як крізь них потекла волога. Чортове світло. Чортів синдром зміни часових поясів!

5

— Я просто хочу їх побачити. Я нічого не візьму, — сказав Харрі.

Явно вагаючись, черговий офіцер на пункті пропуску до блока попереднього ув’язнення окинув Харрі прискіпливим поглядом.

— Нумо, Торе, ти ж мене знаєш.

Тор Нільсен