Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Посуха 📚 - Українською

Читати книгу - "Посуха"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Посуха" автора Джейн Харпер. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 77
Перейти на сторінку:
але ж це ферма з малими дітьми.

— Свідки?

— Останнім Люка бачив живим отой його приятель — Джеймі Салліван. У нього ферма на східній околиці міста. Люк допомагав йому відстрілювати кролів. Приїхав по обіді, близько третьої, поїхав десь о пів на п’яту, наскільки пам’ятає Салліван. А так у Гедлерів тільки один сусіда, який міг щось бачити. Він у той час був у себе в маєтку.

Рако потягнувся до звіту. Фок відчув важкий камінь у шлунку.

— Цей сусіда — химерний дядько, — провадив Рако. — Злий старий покидьок. Не знаю, що це нам дає, але Люка він терпіти не міг. Під час допиту з поліцією співпрацювати не хотів.

— Мел Дікон, — сказав Фок. Старався говорити спокійно.

Рако здивовано звів на нього очі.

— Щира правда. Ви його знаєте?

— Ага.

Рако почекав, але Фок нічого не додав. Мовчання розтягнулося надовго.

— Ну, хай там як, — нарешті промовив Рако, — він там живе з небожем — з хлопом на ім’я Грант Дау, якого в той час удома не було. Дікон каже, що нічого не бачив. Можливо, чув постріли, але не звернув уваги. Подумав, це для ферми нормально.

Фок лише брови звів.

— Справа в тому, що це, можливо, й не має значення — бачив він щось чи ні, — сказав Рако, дістаючи планшет і стукаючи по екрану. З’явилася нечітка картинка. Вона була настільки непорушна, що лише за хвилину Фок збагнув: це відео, а не фото.

Рако передав планшет йому.

— Це запис камери стеження з Гедлерової ферми.

* * *

— Ви жартуєте, — Фок вибалушив очі на екран.

— Тут нічого особливого. Якість ненабагато краща, ніж у тих камерах, що в дитячих ставлять, — мовив Рако. — Люк установив її приблизно рік тому, після цілої низки крадіжок обладнання. Такі є тут у кількох фермерів. Записує цілодобово, завантажує відео на домашній комп’ютер; якщо не зберігати вручну, за тиждень запис стирається.

Камера, схоже, була встановлена вгорі перед найбільшою клунею. Спрямована була у двір, щоб знімати всіх, хто заходить чи виходить. У кадр потрапляв один бік будинку, а у верхньому куті екрана було видно тоненьку смужку під’їзної доріжки. Рако прокрутив запис, поки не знайшов потрібні кадри, й поставив на паузу.

— О’кей, це по обіді в день убивства. Можете потім передивитися цілий день, якщо схочете, але картина така: вранці родина по черзі роз’їжджається. Люк виїжджає на своєму пікапі зразу по п’ятій — наскільки я зрозумів, їде на своє поле. По восьмій Карен, Біллі й Шарлотта їдуть у школу. Вона там працювала на півставки у дирекції, а Шарлотта ходила в ясла при школі.

Рако стукнув по екрану, вмикаючи запис. Передав Фокові навушники й увіткнув їх у планшет. Звук був поганий і глухий: у мікрофон бився вітер.

— Удень нічого не відбувається, — вів далі Рако. — Повірте, я передивився весь запис без прискорення. Ніхто не заходить і не виходить аж до 16.04, коли додому повертається Карен з дітьми.

У кутку екрана прокотився і зник блакитний комбі. Зображення було під кутом, тож виднівся тільки капот і колеса. Фок устиг помітити передній номерний знак.

— Можна й цифри розібрати, якщо зупинити і збільшити, — сказав Рако. — Понад сумнів, це машина Карен.

Крізь тріскотіння запису Фок почув, як грюкнули дверцята машини — спершу одні, а за секунду і другі. Рако знову постукав по екрану. Зображення стрибнуло.

— Далі майже цілу годину тихо — знову ж таки, я перевіряв — аж до… ось. 17.01.

Натиснувши пуск, Рако дав планшет Фокові. Кілька довгих секунд усе було непорушне. Потім у кутку мигнув якийсь обрис. Сріблястий пікап був вищий за комбі, тож його видно було тільки від фар і нижче. Можна було розгледіти і номерний знак. І знову машина промайнула й менш як за секунду зникла.

— Це Люкова, — мовив Рако.

Картинка на екрані застигла, хоча запис не зупинявся. Знову почувся грюкіт дверцят невидимої машини, потім двадцять нестерпних секунд — нічого. Знагла у вухах у Фока гримнув глухий постріл, і він здригнувся. Карен. Фок відчув, як у грудях закалатало серце.

Таймер цокав, але картинка не змінювалася. Минуло шістдесят секунд, потім дев’яносто. Фок зловив себе на тому, що затамував подих, немов сподіваючись на інакший кінець. У ту мить він почував водночас розчарування і вдячність, що звук такий поганий. Крик Біллі Гедлера, мабуть, переслідував би його все життя. Коли гримнув другий постріл, це було майже полегшення. Фок моргнув.

Досі ніякого руху. Аж за три хвилини й сорок сім секунд після того, як пікап з’явився вперше, він прогуркотів геть у кутку екрана. Чудово було видно задні колеса, низ кузова й номерний знак машини Люка Гедлера.

— Більше ніхто не з’являється протягом тридцяти п’ятьох хвилин, аж до приїзду кур’єра, — сказав Рако. Фок віддав йому планшет. У вухах досі відлунювали глухі постріли.

— І після побаченого у вас досі лишаються сумніви? — запитав Фок.

— Пікап належить Люку, але ж не видно, хто за кермом, — озвався Рако. — Плюс інші речі. Набої. Те, що Карен убили на порозі. Пошуки в кімнаті Біллі.

Фок подивився на нього.

— Не розумію. Звідки у вас така впевненість, що то був не Люк? Ви ж навіть не були знайомі.

Рако знизав плечима.

— Це я знайшов дітей, — сказав він. — Побачив, у якому стані залишило Біллі Гедлера те чудовисько, яке його вбило, і тепер уже ніщо не зможе стерти тієї картини. Я хочу пересвідчитися, що правосуддя здійснилося. Знаю, це здається божевіллям, і… слухайте, цілком можливо, що це і справді вчинив Люк. Я це визнаю. Але якщо лишається бодай крихітний шанс, що це зробив хтось інший і уникнув покарання…

Похитавши головою, Рако зробив великий ковток пива.

— Знаєте, дивлюся я на Люка Гедлера — на поверхні він начебто мав усе: чудову дружину, двох діточок, непогану ферму, пошану громади. І як така людина може одного дня раптом перемінитися й знищити свою родину? Це безглуздо. Просто не уявляю, щоб хтось такий, як він, міг отаке вчинити.

Фок потер долонею вуста й підборіддя. Шкіра кололася. Слід поголитися.

«Люк брехав. Ти брехав».

— Рако, — промовив він. — Ви дечого не знаєте про Люка.

Розділ сьомий

— У дитинстві ми з Люком… — почав Фок. — Ну, не зовсім у дитинстві. Ми були вже старші — шістнадцять років…

Він не договорив, зауваживши у протилежному кінці пабу якийсь рух. Фок і не помітив, як приміщення наповнилося людьми, а коли звів погляд, чимало знайомих почало відводити очі. Фок відчув

1 ... 12 13 14 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Посуха», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Посуха"