Читати книгу - "Скорочено Тореадори з Васюківки"

На студію нас більше не запрошували. І ми з горя пропивали свої троячки на газованій воді з сиропом. А одного разу придумали створити театр у Васюківці!

Розділ 15

Загибель Яви Станіславського і Павлуші Немяровича-Данченка. І все-таки ми живемо! Держись, людство!

І от ми лежимо на траві і страждаємо. Ну як тепер показатися людям після такої ганьби! Ще й згадали, як в клубі показували новий фільм Київської кіностудії імені Довженка "Артем".

Все село знало, що Рень і Завгородній там знімалися. У клуб збіглося усе село. Ми з Явою сиділи у першому ряду в білих сорочках і новеньких черевиках поруч із головою колгоспу Іваном Івановичем Шапкою і завклубом Андрієм Кекалом. Після фільму мала бути "зустріч з учасниками картини…". Але у фільмі нас не було… Знайомого нам жандарма Олега Івановича на смерть убили революційні маси. Не було у фільмі ні річки, ні кладки, ні дітей бідняків… Не було того епізода, в якому ми знімалися…

І коли в залі нарешті спалахнуло світло, ми сиділи жалюгідні й нещасні. Але наші родичі заспокоювали нас.

Через кілька днів прийшов із Києва лист од Вальки, де вона писала, що режисер Євген Михайлович передає нам сердечне вітання і дуже вибачається, але епізод на кладці довелося, на жаль, вирізати, бо він "не монтувався".

Отакий пшик вийшов у нас з кінематографом… І тепер ми зірвали весь спектакль, підвели всіх.

* * *

…Прийде завтрашній день, і ми дізнаємося, що трохи переоцінили свою роль у житті суспільства. Спектакль зовсім не зірвався, Городничий після нашої втечі не розгубився і сказав: "Так я й знав, що ці нікчемні боягузи Бобчинський і Добчинський перелякаються і втечуть. Добре, що я перед цим зустрів їх на вулиці і вони мені все розказали…". І спектакль пішов-поїхав як по маслу. Глядачі нічого навіть не помітили.

* * *

Але все це – завтра. А сьогодні ми лежимо і стогнемо. Раптом Ява встав і сказав, що артистом точно не буде. Він вирішив: ми сідаємо і пишемо книгу про наші пригоди, заробимо торбу грошей і поїдемо у кругосвітню подорож.

Я слухаю і дивлюсь на Яву з захопленням. Який він розумний! І ми тут же починаємо обговорювати Явину ідею. Як будемо писати? Від руки. Писатимемо прозу, а назвемо "Незнайомець з тринадцятої квартири" або "Злодії шукають потерпілого". Завтра ми купуємо у сільмазі великого загального зошита в лінійку, три авторучки (одна про запас!), сідаємо й пишемо. Ми ще покажемо людству, на що ми здатні! Ви ще побачите, хто такі Ява і Павлуша! А потім все-таки я буду льотчиком…

Стислий переказ по розділам, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Частина третя,

яку розказав уже Ява Рень

Таємниця трьох невідомих,

або

Повість про те, як посварилися Іван Васильович з Павлом Денисовичем і що з того вийшло

Розділ 1

Як це все почалось…

Павло Денисович – чудова, надзвичайна, добра, вихована, розумна людина. Він вигадав пристрій для розстібування ґудзиків, після якого Карафолька три дні не міг сісти. Любить вареники з вишнями. Має великі відстовбурчені вуха.

Гарна людина і Іван Васильович. Той, що заблудив у кукурудзі і вивісив дідові підіштаники на телевізійній антені. Любить морозиво і якось з'їв вісім порцій. У Івана Васильовича весь ніс і щоки у рудому ластовинні.

Обидва люблять поговорти. А як дружили Павло Денисович з Іваном Васильовичем! І от ці прекрасні люди посварилися. Іван Васильович (або по-вуличному Ява) це я сам. А Павло Денисович – це мій друг Павлуша.

А все через гурток малювання. Я в першому класі хотів бути художником і намалював гарну Курочку Рябу. Але це був мій перший і останній шедевр. До того ж я дальтонік. І Павлуша, наче нічого не знає, запропонував записатися у гурток малювання. А туди він хотів через Гребенючку. Ми з другом і Гребенючкою засперечалися про гурток, я назвав її мавпою, Павлуша заступився, і я сказав, хай цілується з нею. Я пішов геть.

Розділ 2

Шукаю напарника. Геніальна теорія Антончика Мацієвського. У мене виникає ідея

Я думав, що завтра помиримось, бо не раз сварилися з Павлушею і. Але минуло три дні, а Павлуша все не говорив і записався-таки у художній гурток. Це вже була зрада. І я не міг йому пробачити.

Я відчув нагальну потребу щось устругнути. Щось таке, щоб світ похитнувся. І я пішов на вигін до хлопців. Вони сиділи кружка, курили й балакали про страшне. Вася Деркач перебував під впливом своєї двоюрідної бабусі Мокрини і розповідав страшні історії. Я подумки вибирав напарника з Кагарлицького, Карафольки, Деракача, Мацієвського.

Антончик Мацієвський говорив про життя після смерті. Він