Читати книгу - "Втрачена пара, Алена Бондар"

Глава 10

Курорт, ха! І ще раз ха!

Ви думаєте Самір на відпочинок відправив хлопців? Він довго думав, як провчити в першу чергу сина, а товариші за компанію. В тих умовах у яких їм відтепер належало жити не тільки є змога перевірити дружбу й загартувати характер. Там з химерних тигренят їх перетворять на справжніх запеклих хижаків. Захаські гори -- це віддалене місце на кордоні країни.

Там суворі умови, майже завжди зима. Ще давно, пару століть тому, там звели замок. Зараз відправляють туди на навчання перевертнів та відьмаків. Якщо ви думаєте, що туди потрапляють за видатні заслуги, то глибоко помиляєтеся, там ті хто не може приборкати свій дар, ті, хто не хоче жити за законами. Так звана виправна установа для молодняку.

Там немає поняття статусу, усі учні рівні, туди відправляють лише хлопчиків, боячись, що дівчатка просто не виживуть. Голодом їх не морять, не викидають на вулицю, але правила установи можна порівняти, напевно, лише з військовими. Сурова дисципліна, за найменші порушення режиму відразу карають: не дивляться, хто ти, скільки тобі років, хто твої батьки.

Якщо Марк нагадає, що він майбутній альфа та його мають поважати тільки за це, то дуже пошкодує. Самір любить своє чадо, але також розуміє, що цей крок необхідний. На чолі зграї має стати гідний, а поки це лише дурний хлопчик. Який не думає навіть про своїх друзів.

Ось там почалося становлення його характеру. Марк дуже змінився за той час, що провів у цій установі. Став серйозним, впевненим у собі. Зараз, якщо він ставив перед собою цілі, то точно досягав результату. Дружба стала лише міцнішою за ці 8 років. Саме на такий термін Самір відправив хлопців, або вони набралися досвіду.

До вісімнадцятиріччя хлопців Самір надіслав за ними літак. На борту їх зустрів Мирон

-- Ну красені! – доброзичливо привітався він з хлопцями. Не можна було не визнати, що вони дуже змінилися.

-- Здоров! Радий тебе бачити. Що? надіслали проконтролювати? -- перепитав Марк, тактовність не його сильна сторона.

– Прилетимо, і я тобі покажу на, що зараз здатний! – відбив Міха. Шкода, що його навчав не Мирон.

-- Я в тобі не сумнівався, який бугай вимахав, - поплескав по плечу Міху та повернувся до Матвія.

-- Нічого не скажеш? – спитав у нього Мирон, він ще не знає, як поводитися з ними, довго не бачились.

-- Чому, ж. Радий тебе бачити, але хочу якнайшвидше опинитися у цивілізації. Скажу по секрету, тут немає дівчат, а я прям сумував, -- замріяно заспівав Матвій.

-- Так, будеш знаним бабієм, – засміявшись, відповів Мирон. Як у воду дивився.

-- Поїхали, вас вже зачекалися, – на цьому привітання скінчилося. Протягом усього польоту хлопці питали про зміни у зграї, Мирон радів, що вони не розлютилися на вчинок Саміра, й так само як у дитинстві хочуть брати участь у житті своєї великої родини.

Приїхавши додому кожен вирушив до батьків, довга розлука, цей вечір всі присвятили сім'ї. Самір зустрічав сина з розкритими обіймами. Він дуже сумував за ним, а Марк став більш стриманий зараз, багато своїх почуттів тримав під замком.

Після від'їзду з рідного дому, постійним супутником для нього була туга, ніби він втратив щось дуже дороге на довгі роки та не міг зрозуміти що саме. Коли приїжджав батько провідати це почуття не проходило. Марк думав, що варто йому повернуться додому все стане на свої місця, але чогось не вистачає.

-- Як ти виріс, змужнів, я радий, що ти вдома, -- навідуючи Марка, переконувався, що все зробив правильно.

– Батьку, а ти втрачаєш позиції, Мирон багато чого розповідав, -- Марк розмістився в кріслі у кабінеті батька, налив собі та йому улюблений віскі, запропонував другий келих Саміру.

-- Випиймо та поговорімо. Ми з хлопцями були відсутні занадто довго. Що нового? -- Марк пригубив, почав слухати батька.

Проговорили всю ніч. Було легко та спокійно, бо зараз батько розмовляв з Марком на рівних, його це задовольняло. Жодних глобальних змін не сталося, здебільшого дрібниці, але знайшлося, що обговорити.

-- Марку, я хотів, щоб ви пішли вчитися в академію, мені потрібна твоя допомога в зграї, -- сказав Самір вже під ранок, вони навіть не помітили, як почало світати.

-- Я не проти навчання, але допомагатимемо у справах. Давай не зараз. Ми тільки повернулися з друзями, хочемо жити нормальним життям. -- Марк сподівався, що батько зрозуміє його.

-- Добре, на розгул даю роки два чи три, там як піде. А потім вас усіх залучать по повній, мені потрібні молоді уми, -- Самір розсудив, що кількох років буде цілком достатньо для того, щоб нагулятися клубами, завести свої знайомства та нарешті взятися до роботи.

-- Я піду відпочивати,-- промовив Марк прощаючись.

День пролетів, як стріла, випущена з лука, ближче до вечора друзі були вже в зборі. Та думки у них збігалися.

-- Мені не віриться, що нині не треба буде бігти кілька кілометрів, щоб зустрінеться з дівчиськом, -- замість привітання заявив Матвій.

-- О так, зараз все буде набагато простіше, -- підтримав його Марк.

– То чого ми чекаємо? -- запитав Міха.

Усі дружно засміялися та пішли на вихід. Сьогодні на них чекає нічний Лір.