Читати книгу - "Палай зі мною, Еліс Кларк"

— Я? Зустрічатися? — здається, я розгубилась. Може, він розігрує мене? 

— Так, а чому ні? Не хочеш? — запитує він теж розгублено.

— Я думала, що ти зустрічаєшся з різними вишуканими дівчатами… гламурними, — згадую підходяще слово. 

— Та я взагалі зазвичай ні з ким не зустрічаюсь, — він виглядає не так впевнено, як зазвичай, але від того чомусь здається якимось… ближчим, чи щось таке. 

— Я теж ніколи ні з ким не зустрічалася, — я дивлюся на себе у дзеркало. В одній футболці, і зверху закутана в плед, з розтріпаним волоссям. За законом підлості я виглядаю зараз кумедно, зовсім не так уявляла, як мені хтось запропонує стосунки…

— Ну, значить будемо першими одне в одного, — Влад бере мене за руки. — Якщо ти авжеж хочеш зустрічатися зі мною…

— Хочу, — на видиху кажу я, відчуваючи дивне хвилювання від того, що він торкається мене. 

— Хочу поцілувати тебе, — несподівано каже він, дивлячись мені в очі. — Можна? 

Я відчуваю, що червонію. 

 — Може, я переодягнуся? — питаю невпевнено. — Щоб тобі було приємно дивитися на мене…

— Дурненька, — він, схоже, розслабляється, усміхається, кладе руки мені на талію і притягує до себе. — Мені подобається дивитись на тебе в будь-якому одязі… — додає, а потім подається вперед, прикриваючи очі, і обережно торкається губами моїх губ.

Цей поцілунок дуже приємний, ніжний, майже невагомий. Я зітхаю і несміливо відповідаю на нього…

Вже за пару секунд Влад відсторонюється. Ми обоє розплющуємо очі і наші погляди знов зустрічаються:

— Ти така мила… — каже він на видиху, прибираючи мені за вухо пасмо волосся і залишаючи руку в мене на щоці.

— А знаєш, я спочатку дуже боялася тебе, — я усміхаюся. 

— Ну, певно я й сам би боявся себе на твоєму місці, — задумливо каже він. — Все ж, обставини за яких ми познайомились, вони трохи незвичайні…

— Мені пощастило, що ми з тобою зустрілися, — замислено кажу я. — Це неначе виграти в лотерею. Всього один виграшний білет серед тисячі. А може й мільйона…

— Хочу, щоб ти залишилась тут назавжди, — тягне мене до себе, обіймаючи за талію. 

— Я буду допомагати тобі, виконувати всі завдання, — моїй радості немає меж. 

— Гей, я ж сказав, ти не будеш моєю працівницею, я хочу, щоб ми зустрічались, — він злегка відсторонюється і дивиться мені в очі. — Це не найм чи щось таке…

— Але я просто хочу тобі допомагати, — швидко кажу я. — Хоча, як скажеш, так і буде. Можу просто зустрічатися, і все. 

— Ну на завдання брати тебе тепер я не хочу… — замислено каже він. — Це може бути не дуже безпечно…

— Але ти ж хотів дізнатися якусь інформацію від того твого знайомого… 

— Що як він щось тобі зробить? — він зазирає мені в очі. — Це ризиковано…

— Але ти можеш сказати, що ми зустрічаємося, і тоді він побоїться щось робити…

— Суть того плану була в тому, що ти мала з ним фліртувати, приспати його пильність і потім додати в напій сиворотку правди, — я зітхаю. — Але для цього тобі доведеться бути з ним наодинці, інакше навряд щось вийде… А там я не зможу швидко захистити тебе. 

— Я могла б спробувати, — кажу я. — Можу й здачі дати в разі чого…

— Він — дорослий чоловік, ще й мафіозі, яку здачу, Селіно? — усміхається. — Ну хіба що… Ми можемо начепити на тебе спеціальний браслет і бути напоготові. Якщо він перейде межу, ти натиснеш кнопку і я одразу увійду до кімнати. 

 — Це гарна ідея, — я киваю. Відчуваю себе героїнею одного з тих шпигунських фільмів, які мені так подобаються. 

— Але до того я попрошу одного з охоронців навчити тебе парі прийомів самозахисту, — додає Влад. — І тільки якщо вони скажуть, що в разі чого ти принаймні зможеш на секунду відволікти його увагу таким чином, то ми спробуємо втілити цей план. Твоя безпека має бути на першому місці. 

— А мене навчать стріляти? — з цікавістю питаю я. 

— Яке стріляти? — він раптом починає сміятись. — Ні, пістолету до твоїх рук я не дам. Це ж зброя, повір, в недосвідчених руках від неї більше шкоди, ніж користі. Але тебе навчать вириватись з захватів різного типу. Думаю, це те, що ми встигнемо зробити за ці два дні до зустрічі. Принаймні, один раз ти маєш точно вирватись просто заставши його  зненацька. 

— Добре, я згодна, — трохи відчуваю розчарування, що не матиму пістолета, але думаю, що попрошу в охоронця навчити мене не тільки вириватися, а й інших прийомів, щоб коли зустріну дядька, гарненько вмазати йому…

— Добре, — він киває. — Але якщо раптом передумаєш, якщо тобі стане страшно чи щось таке, ти можеш відмовитись в будь-який момент, Селіно. Повір, якщо буде треба, я придумаю інший спосіб… 

— Ні, все буде добре, — запевняю я. — Ось побачиш, я справлюся...