Читати книгу - "Небесний Легіон, Наталія Глушко"

— Наші крила знову готові здійнятися в небо. Але знай, юний вершник…— його погляд зупинився на Лоріні.

— Якщо ти нас вестимеш, то маєш бути готовий до відповідальності, яку взяв на себе.

Лорін ще раз глянув на величне військо, що прокидалося перед ним, і відчув, як його серце було швидше.

Він усміхнувся.

— Ну що ж… тоді вперед.

Елмег і Арон повернулися до драконів, що стояли нерухомо і велично, наче величезні статуї, витесані з каменю. Обидва воєводи підійшли до них і вклонилися.

Дракони вклонилися у відповідь.

Після пробудження крилатих воїнів Лорін активував розмовний амулет. Він стиснув невеликий круглий камінь у долоні, відчуваючи, як крізь нього пробігають хвилі магічної енергії.

— Батьку,— спокійно сказав Лорін. Його голос звучав спокійно,  хоча всередині все ще вирувала буря від пережитого.

— Лоріне?— голос Елтінфела Лорандела пролунав з амулета чітко, наче він стояв поруч.

— Так, це я. У мене є новини… неймовірні новини. Нам вдалося пробудити рохедрімів. Вони готові до боротьби.

Кілька секунд була тиша. Елтінфел осмислював слова Лоріна.

— Ти хочеш сказати, що легенда, це не легенда? — голос короля звучав здивовано, але в ньому вже бринів відгомін надії.

— Більше, ніж правда,— Лорін з усмішкою глянув на Елмега та Арона, які мовчки спостерігали за ним.

— Вони стоять перед мною, так само величні, як і в легендах.

— Це змінює все…—прошепотів Елтінфел.

— Я викличу Літорна.

Амулет засяяв, коли король активував інші зв'язки.

— Генерале Літорн , ви мене чуєте?

Глибокий голос генерала Літорна пролунав одразу:

— Так, Ваша Величносте..

— Я теж тут,— додав Ардус, його голос був різким, звичним для людини, яка постійно перебуває у військових таборах.

— Генерале Літорн, Глоріан  зараз відкриє портал. Заходь в нього. Я чекаю.

— Портал?— перепитав Літорн, і можна було почути, як його уява намагається збагнути, що відбувається.

— Лорін пробудив рохедрімів.

З іншого боку амулета пролунала важка тиша.

— Що ж…— нарешті озвався Ардус.— Це цікаво.

Лорін хмикнув.

— Ми завжди знаходимо способи зробити все епічно, чи не так?

— Ти точно мій син? — пробурмотів Елтінфел, хоча Лорін відчув у своїй голосі гордість.

— А ще…— король зробив паузу.— Я зв'яжуся з королем Ларії — Міріном. Він теж повинен це знати.

Лорін кивнув, хоча знав, що батько цього не бачить.

Магічний портал відкрився недалеко від печери, і з нього вийшли великі постаті. Елтінфел Лорандел, король Грінмоланду, одягнений у військовий плащ, його срібне волосся спадало на плечі. Поруч з ним стояв король Мірін, За ними йшли генерали Літорн та Ардус.

Ріанель побачила свого батька і кинулася до нього.

— Тату!— Ріанель, забувши про статут і правила етикету підбігла до батька і міцно обняла його. На її обличчі було щось, чого Лорін ніколи у ній не бачив — справжня, неприхована радість.

Елтінфел з гордістю і трепетом глянув на Лоріна.

— Ти справді зробив це, — тихо сказав він.

Лорін підняв голову, не приховуючи гордості.

— У нас просто не було вибору.

На обличчі Елтінфела, досі кам’яному і гордовито-незворушному щось змінилося. Його очі стали мокрі і він міцно обійняв свого єдиного сина.

Дерек і Кассія обмінялися поглядами і, не довго думаючи, просто опустилися на одне коліно перед королями.

— Ми вірно служимо цій високій місії,— сказав Дерек.

Кассія кивнула:

— Ми зробимо все, що буде потрібно, щоб захистити нашу землю.

Лорін усміхнувся і, перш ніж теж опуститись на коліно перед правителями, підморгнув Ріанель, яка ніжно тулася до батькового плеча:

— Хочеш ти цього чи ні, але я офіційно —герой.

Ріанель закотила очі, але на цей раз підтвердила:

—Так, Лоріне, ти герой. Але попереду ще багато випробувань.

Король Ларії, який досі мовчав, уважно поглянув на крилатих стражів, що вишикувалися позаду вершників.

— Це справді диво,— його голос був сповнений поваги. Вклонившись він звернувся до Елмега,— ви готові боротися разом з нами?

Елмег, який досі спостерігав за подіями мовчки, зробив крок уперед і глянув на королів.

— Ми були створені для боротьби,— його голос пролунав, наче грім у передгрозовому небі.

— І якщо час прийшов, ми будемо там, де необхідно.

Арон Озрілен схрестив руки на грудях.