Читати книгу - "Мобі Дік або Білий кит"

видихнуте повітря змішується з водою, яка попадає в рот і викидається крізь дихало? Точно встановлено, що кашалотова паща непрямо сполучається з дихальним каналом; але неможливо довести, що цей прохід існує для викидання крізь дихало води. Адже найбільша необхідність такого викидання виникає тоді, коли та вода ненароком попаде в пащу разом з поживою. Але ж кашалот хапає свою поживу на дуже великій глибині, а там він не може пустити струмінь, хоч би й захотів. Крім того, коли уважно спостерігати його, звіряючись із годинником, можна встановити, що в спокійного, ненаполоханого кита ритм дихання і ритм пускання струменів точно збігається.

Та навіщо ви докучаєте нам усіма цими міркуваннями? Кажіть навпростець! Ви ж бачили той фонтан, то й скажіть нам, що воно таке. Невже ви неспроможні розрізнити воду й повітря?

Шановний добродію, в нашому світі не так легко з’ясувати ці прості речі. Я навіть пересвідчився, що якраз прості речі бувають найдужче заплутані. Що ж до того китового фонтана, то можна стояти під ним, як під душем, і все ж не мати певності, що воно таке.

Центральний струмінь його схований у хмарці сніжно-білого іскристого туману; і як ви можете з певністю сказати, що там бризкає й вода, коли завжди, як тільки ви наблизитеся до кита настільки, щоб бачити той фонтан зблизька, кит шалено борсається, і бризки кругом нього летять цілими каскадами? А коли вам навіть здасться в таку хвилину, ніби ви справді розрізнили в фонтані краплі води, то звідки ви можете знати, що ті краплі не конденсувалися з пари вже в повітрі? І звідки ви знаєте, що вони не з тієї води, котра була в заглибині на китовому тім’ї, куди виходить отвір дихала? Бо навіть тоді, коли кашалот опівдні пливе по морю в мертвий штиль і горб його височіє над водою, висушений сонцем, наче горб верблюда в пустелі, — навіть тоді він весь час носить на голові невеличку водойму, так само як інколи під палючим сонцем можна побачити в скелі заглибину, повну дощової води.

Та й не дуже було б розважно для китобоя надміру цікавитися справжньою природою китового фонтана. Небагато користі він матиме з того, що вдивлятиметься в цей фонтан чи стромлятиме в нього носа. Та й підійти до цього джерела, наповнити з нього глек і піти собі теж неможливо. Бо коли вас бодай торкнуться ті випари, якими огорнений фонтан, вас відразу неначе ошпарить — такі вони ядучі. Я знаю одного чоловіка, що зіткнувся з китовим фонтаном ще ближче — чи то спонуканий науковим інтересом, чи то ще для чого, не можу сказати, — то в нього облізла вся шкіра з щоки й передпліччя. Через те китобої вважають, що кашалотів струмінь отруйний, і намагаються не стикатися з ним. І ще одне: я чув — і схильний вірити, — ніби, коли той струмінь попаде людині прямо в очі, вона сліпне. Отож, по-моєму, найрозумніше, що може зробити дослідник, — це дати тому згубному фонтанові спокій.

А втім, гіпотези можна висувати, навіть якщо ви не можете їх довести. Моя гіпотеза така: фонтан складається з самої пари. Крім інших резонів, мене схиляють до цього висновку ще й міркування про високу гідність і велич кашалота: я не вважаю його банальним, неглибоким створінням хоч би вже тому, що, як установлено незаперечно, його ніколи не зустрічали на мілинах чи поблизу берегів, а всіх інших китів там можна зустріти. Для нього характерні ваговитість і глибина. А я переконаний, що над головами всіх, кому властиві ваговитість і глибина — як-от Платон, Піррон, Сатана, Зевс, Данте тощо, — здіймається якась ледь видима пара, коли вони віддаються глибоким думкам. Колись, пишучи невеликий трактат про Вічність, я з цікавості поставив перед собою дзеркало — і незабаром побачив у ньому, що повітря над моєю головою якось дивно хвилюється й тремтить. Та й те, що у мене завжди мокріє чуб, коли я поринаю в глибокі роздуми, випивши в серпневий день шість чашок гарячого чаю у своїй мансарді під тонкою гонтовою покрівлею, теж є додатковим аргументом на користь висловленого вище припущення.

А як високо підноситься в нашій уяві той могутній і загадковий велетень, коли ми бачимо, що він урочисто пливе по спокійному тропічному морю! Над його величезною, м’яко окресленою головою нависає балдахін пари, зродженої з роздумів, якими він ні з ким не може поділитись, і та пара, як часто можна бачити, ще й уквітчана барвами веселки, немовби самі небеса поклали свою печать на його думи. Бо веселки, бачте, не з’являються в чистому повітрі: вони опромінюють тільки пару. Отак і крізь усі густі тумани млистих думок, що клубочаться в моїй голові, часом сяйне іскра божественного прозріння, освітивши ту імлу небесним променем. І за це я дякую богові. Бо сумніви властиві всім, а багатьом — і скепсис; але серед сумнівів і скепсису декого навідують прозріння. Сумніви в усіх речах земних — і прозріння деяких речей небесних; це сполучення не творить ні благочестя, ні безбожності, воно творить людину, яка дивиться на те й на те однаково.

86

ХВІСТ

Інші поети співали хвалу лагідним очам антилопи або прекрасному оперенню птаха, який ніколи не торкається землі. Я, людина більш земна, уславлю хвіст.

Коли вважати, що хвіст у найбільшого кашалота починається там, де тулуб найтонший — тобто з людський стан завтовшки, — можна вирахувати, що площа самої горішньої поверхні його — принаймні п’ятдесят квадратних футів. Щільна, округла ріпиця його розширюється на боки в дві широкі, міцні пласкі лопаті, чи то плавці, які дозаду поступово стоншуються до товщини менше дюйма. В місці роздвоєння ті лопаті трохи перекривають одна одну, а далі розходяться на боки, лишаючи між собою широкий проміжок. У жодного живого створіння нема таких витончених ліній, як обриси тих місяцеподібних лопатей. У великого дорослого кашалота ширина повністю розправленого хвоста значно перевищує двадцять футів.

Уся ця частина китового тіла здається суцільним, туго зітканим пластом міцної сухожильної тканини; але розітніть її, і ви побачите, що вона складається з трьох різних шарів: верхнього, середнього й нижнього. Волокна верхнього й нижнього шарів довгі й лежать горизонтально; а в середньому шарі вони короткі й тягнуться згори вниз між двома зовнішніми шарами. Ця триєдина структура, поряд з іншими чинниками, дає хвостові кита його силу. Для того, хто вивчав старовинні римські мури, середній шар явить цікаву аналогію тонким шарам пласких цеглин, які завжди чергуються з рядами