Читати книгу - "У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна"

Нарешті Харут зробив якусь пропозицію, на яку всі погодилися. Він і двоє інших жерців увійшли у святилище.

Хвилин за п’ять вони повернулися, і один із них зробив повідомлення, яке всі уважно вислухали.

Потім один жрець підійшов до нас і, вклонившись, запросив нас наблизитися до вівтаря.

Харут знову відкрив двері святилища, став праворуч від них і звернувся до нас цього разу своєю мовою. — Пане Макумазане, Ігезо і жовта людино, іменована “Світлом-у-темряві”! — сказав він. — Ми, головні жерці Дитяти, порадившись між собою і з мудрістю Дитяти, від імені білих кенда погоджуємося на ваші вимоги.

По-перше, після того, як ви вб’єте Джану і проженете чорних кенда, ми віддамо вам білу леді, дружину лорда Ігези. По-друге, ми проводимо вас і її з нашої землі до місця, звідки ви можете повернутися у свою країну. Ми виконаємо все це, бо коли Джана помре, ми більше не боятимемося чорних кенда і не буде потреби в оракулі. Коли у нас виникне потреба в оракулі, ми, без сумніву, зуміємо знайти нового. Але якщо ми присягаємося в цьому, ви у свою чергу поклянетеся до кінця війни залишатися з нами. Ви маєте присягнути, що доки ми самі не повернемо вам леді, ви не намагатиметеся бачити її. Якщо ви відмовитеся, ми оточимо вас кільцем і вартуватимемо, доки ви не помрете з голоду і спраги, бо ми не можемо проливати кров у цьому місці.

— Ми виконаємо свою обіцянку, але хто нам присягається, що ви виконаєте своє?

— Ми присягаємося Дитям, і ця клятва є непорушною.

— Тоді присягайтеся, — сказав я.

Жерці поклали свої правиці на вівтар і “в ім’я Дитяти і всього народу білих кенда” дали урочисту клятву, після чого вимагали того від нас.

Спершу вийшло певне ускладнення з Регноллем, який відмовився зв’язати себе будь-якими обіцянками. Врешті-решт, на превелику втіху, мені вдалося вмовити його.

Ханс запевнив мене, що готовий присягнутися чим завгодно, додавши, що слова нічого не означають, оскільки завжди можна вчинити так, як буде вигідно.

Я прочитав йому коротке повчання щодо мерзотності віроломства, яке, здається, не справило на нього великого враження.

Першим давав клятву я, закінчивши її словами “хай допоможе мені Бог”, як кілька разів робив це, коли мені доводилося свідчити на суді.

Потім Регнолль повторив мою клятву англійською.

Харут уважно вислуховував кожне слово і разів зо два попросив мене точно пояснити значення деяких виразів. Нарешті Ханс, якому, очевидно, все це вельми набридло, повторив за мною слова клятви, додавши від себе: “Хай допоможе мені покійний батько ба-аса”. Цей вислів потребував довгих пояснень. Ханс пояснював жерцям, що мій покійний батько так само причетний до Вищої Сили, як їхній оракул до Дитяти. Крім того, він щедро запропонував на додачу присягнутися душами свого діда і бабці та деякими божествами, шанованими ними, серед яких, здається, був заєць. Ця пропозиція була прийнята жерцями.

— Ці дурні не розуміють, — на вухо прошепотів мені голландською Ханс, — що покійному батькові бааса буде приємно, якщо я зіграю з ними таку ж штуку, як вони зіграли з білою леді та лордом Ігезою.

У глибині своєї темної і втаємниченої душі Ханс шанував тільки одного бога, а саме любов, але не до жінки і не до Дитяти, а до моєї скромної особи.

Після цієї церемонії всі жерці, крім Харута і двох інших, пішли, мабуть, щоб сповістити про своє рішення решті зібрання, а через нього — всьому народу білих кенда.

— Що ви хочете тепер робити? — англійською запитав Харут, який завжди говорив цією мовою у присутності Регнолля, — мабуть, ви полетите назад у місто Дитяти? У такому разі, будь ласка, візьміть і мене з собою, оскільки це позбавить мене від довгої їзди.

— О, ні! — відповів я, — ми пройшли сюди через печеру, де жив батько змій, який побачивши нас, помер від страху.

— Хороша брехня, — захоплено сказав Харут, — першокласна брехня! Але дивно, як вам удалося вбити змію, яку ми вважали безсмертною, оскільки вона прожила кілька століть. Наш народ знайшов її, коли вперше прийшов до цієї країни. Це була мерзенна тварина. Мабуть, ви хочете побачити Дитя? Це можна, оскільки ви тепер наші брати. Тільки зніміть капелюхи і не розмовляйте.

Ми, звісно, висловили бажання подивитися на Дитя. Харут увів нас до невеликого святилища,