Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей"

- А ти попроси її,- порадив йому Макіавеллі.- Або надолужуй тут. Як каже бард: «Nunc vino pellite curas, Cras ingens iterabimus aequor», 218 - і, процитувавши ці рядки з виглядом парламентського оратора, прихильник Бахуса й собі випив наперсток вина з таким виглядом, наче щодня пив його, як воду.

Коли в пасторському домі відкорковували після обіду пляшку портвейну, дівчата отримували по чарочці наливки з порічок, місіс Б’ют випивала чарочку портвейну, а чесний Джеймс, звичайно, дві; а що батько насуплювався, як він зазіхав на третю, добрий син здебільшого утримувався й надолужував наливкою або джином з водою тайкома в конюшні, втішаючись ним у товаристві конюха і своєї люльки. В Оксфорді кількість вина йому ніхто не обмежував, але воно було поганої якості; коли ж у тітчиному домі з’єдналися кількість і якість, Джеймс показав, що він справді може віддати йому належне, і не потребував заохочень кузена спорожнити другу пляшку, яку приніс містер Боулс.

Та коли настала пора пити каву й повертатися до жінок, яких юний джентльмен дуже боявся, його покинула приємна щирість, він замкнувся в своїй звичайній похмурій мовчазності, цілий вечір відповідав тільки «так» і «ні», похмуро блимав очима на леді Джейн і перекинув чашку з кавою.

Хоч він і не розмовляв, зате безсоромно позіхав і своєю присутністю всіх пригнічував під час скромних розваг того вечора; міс Кроулі і леді Джейн, що грали в пікет, та міс Брігс із своїм шитвом відчували, що він дивиться на них посоловілими очима, і їм робилося ніяково від того п’яного погляду.

- Він, здається, дуже мовчазний, незграбний і несміливий хлопець,- сказала міс Кроулі Піттові.

- У чоловічому товаристві він говіркіший, ніж у жіночому,- сухо відповів Макіавеллі, мабуть, трохи розчарований, що портвейн не заставив Джеймса сказати ще щось.

Першу половину другого ранку Джеймс просидів над листом до матері, в якому захоплено описував, як його прийняла міс Кроулі. Та леле! Він не передчував, яке лихо принесе йому цей день і яким коротким виявиться його щастя. Ввечері, напередодні його появи в тітки, в заїзді «Герб Тома Крібба» сталась одна подія, про яку Джеймс зовсім забув, дріб’язкова, але фатальна подія. Власне, вийшло ось що: Джім мав щедру натуру і за чаркою ставав особливо гостинним. Того вечора він пригощав «Улюбленця Татбері» й «Роттінгдінського Бійця» разом з їхніми друзями і два чи три рази замовляв джин, тому Джеймсові Кроулі записали в рахунок аж вісімнадцять склянок цього питва, по вісім пенсів за склянку. Звичайно, не сума тих пенсів, а кількість джину виявилась фатальною для репутації бідолашного Джеймса, коли тітка послала свого дворецького, містера Боулса, сплатити рахунок юного джентльмена. Господар, боячись, що йому зовсім не заплатять, урочисто присягався, що юний джентльмен сам випив увесь той джин; кінець кінцем Боуло сплатив рахунок, а повернувшись додому, показав його місіс Феркін. Та вжахнулася й понесла рахунок міс Брігс (головному рахівникові), яка в свою чергу вважала своїм обов’язком сказати про це міс Кроулі.

Якби Джім випив з десяток пляшок червоного вина, стара панна могла б йому вибачити: містер Фокс і містер Шерідан пили вино. Всі джентльмени п’ють його. Але вісімнадцять склянок джину, випитих з боксерами в огидному шинку,- це жахливий злочин, який не так легко вибачити. Все обернулося проти нещасного хлопця: він зайшов у будинок, просякнутий запахом конюшні, куди ходив відвідати свого пса Таузера, а коли вивів його погуляти, то зустрів міс Кроулі з астматичним бленемським спанієлем, і Таузер був би роздер його, якби той, заскавулівши, не кинувся під захист міс Брігс, тим часом як жорстокий господар бульдога стояв і реготав з тієї жахливої гонитви.

Того самого дня злощасному хлопцеві зрадила й скромність. Під час обіду він був жвавий і веселий. Коли жінки вийшли, він дозволив собі один чи два жарти на Піттову адресу, пив, як і вчора, багато вина, а перебравшись до вітальні, почав безтурботно розважати жінок добірними оксфордськими анекдотами. Він описав різницю між боксерським хистом Моліне і Сема-Голландця, жартівливо запропонував леді Джейн піти в заклад на «Улюбленця Татбері» проти роттінгдінця або навпаки - як їй завгодно, і наприкінці викликав свого кузена Пітта помірятися з ним силою в рукавицях чи без них.

- Я навіть даю вам право вибирати, друже,- мовив він, регочучи, і ляснув Пітта по плечі.- Батько також радив мені помірятися з вами силою, він сам заклався б на мене, ха-ха-ха!

З цими словами чарівний юнак хитро підморгнув Брігс і жартівливо показав великим пальцем через плече на Пітта Кроулі.

Може, Піттові й не подобалися такі жарти, але він досить легко стерпів їх. Бідолашний Джім нарешті висміявся, а коли тітка зібралася йти спати, він, хитаючись, перетнув вітальню з її свічкою в руках і вклонявся їй, якнайніжніше, п’яно всміхаючись. Потім і сам пішов нагору, в свою спальню, страшенно задоволений собою, впевнений, що тітка залишить свої гроші не батькові і всім іншим членам родини, а особисто йому.

Можна було б подумати, що коли вже Джім опинився в спальні, то йому нічим було погіршити своє становище, та, на жаль, хлопець зумів його погіршити й тут. Над морем так гарно світив місяць, що Джім, приваблений до вікна романтичною картиною океану й неба, вирішив помилуватися краєвидом, курячи люльку. А тютюнового диму ніхто не вчує, міркував він, коли завбачливо відчинити вікно й висунути з нього голову. Так він і зробив; але, запаморочений хмелем, бідний Джім зовсім забув, що двері з його кімнати лишилися відчиненими. Бриз, завіваючи у вікно, зробив легенький протяг, хмари тютюнового диму покотилися вниз і, нітрохи не втративши запаху, досягли міс Кроулі й міс Брігс.

Люлька довершила справу, і місіс Б’ют так і не дізналася, скільки тисяч фунтів вона їм коштувала. Феркін кинулася вниз до Боулса, що замогильним голосом читав своєму помічникові «Сковороду й вогонь». Вона заходилася розповідати про цю жахливу таємницю з такою наляканою міною, що першу мить Боулс і його молодий помічник подумали, що до будинку закралися грабіжники і що покоївка, мабуть,