Читати книгу - "Не моя, Елла Савицька"

- Так! - дівчинка посміхнулася, кліпаючи очима, і ущипнула Настю за плече. - Мама, це Стас Багіров. - така безпосередність його розвеселила. Настя обернулася, і він побачив, скільки тепла в собі таїв її погляд.

- Так, Лексі. - стримано на нього глянула.

Хлопець простягнув руку, і дівчинка вклала в його долоню свою. Маленьку і холодну.

- Бачиш як круто, ти мене вже знаєш! - підтягнув джинси і сів перед нею навпочіпки. На Настю намагався не дивитися. Дитина ж не винна в тому, які у нього батьки. Якщо Настя була сукою, це не означає, що потрібно погано ставитися і до цієї дівчинки, яку Свіридов навмисно оформив саме в його команду. - А ти знаєш, що я буду в журі і виберу тебе?

Маленькі очі округлилися.

- Праааавда? - так забавно простягнула.

- Так! Це я тобі по секрету кажу, тому на сцені, коли я скажу, що забираю тебе в свою команду, краще здивувати, - вона збентежено стиснула плечики.

- Дякуємо. А я знаю всі твої пісні.

- Так? І яка твоя улюблена?

- «Ненавиджу». Я часто її співаю, і мама іноді підспівує. - Настя нервово кашлянула, а Стас переклав на неї погляд.

- Я теж колись її любив, - зелені очі зметнулися, обливши його несподіваним холодом. - Пісню.

- Ну так. Ти ж тільки пісні свої любиш, - зухвало огризнулася Настя. Стас навіть сторопів.

- Не зрозумів?

- Інших не здатний, - карі очі примружилися, блукаючи по гострим рисам її обличчя. На нього вона не дивиться з такою ніжністю як на дочку. У його сторону тільки зневага і незрозуміла гидливість.

- Матусю, а чому ти так думаєш? - Настя різко на дочку погляд перевела, ніби тільки згадавши, що вони не одні.

- Лексі, нам потрібно йти. Перерва за п'ять хвилин закінчується. - Алексія з небажанням злізла з колін Насті, і на її красивому обличчі знову оселився смуток. Як же вона була схожа на матір. Такий же акуратний ніс, розріз очей і пухкі губки. Стас теж встав і відвернувся, відчуваючи, як накочує незрозуміле відчуття.

- Матусю, а ти будеш там?

- Звичайно. Я буду за лаштунками, і ти відразу як виступиш, підійдеш до мене, і ми поїдемо.

- А всі ті люди?

- Лексі, - Стас знову повернувся, звертаючись до дівчинки, - Уяви, що на місці всіх тих людей твої улюблені іграшки. У тебе є такі?

- Ну так, - невпевнено відповіла дівчинка, почухавши лоба.

- Ну ось, просто коли вийдеш, закрий очі і подумай про те, що в залі не люди, а іграшки, і саме їм ти будеш співати. Не думай про тата, маму, не потрібно, просто думай про те, що ти на концерті перед натовпом улюблених іграшок. Вони заплатили великі гроші, щоб прийти тебе послухати.

Дівчинка, здається, задумалась на кілька довгих митей. Настя встала, і він бічним зором відчув на собі її погляд. Перевів на неї очі, але співрозмовниця навпаки тут же відвела їх. Навіщо він взагалі допомагає їм? Хрін його знає. Придурок, напевно, тому що. Ні б просто вибрати цю Лексі, забрати до себе в команду, відрепетирувати пару разів, адже різниці особливої ​​немає і намагатися не треба. Вона все одно фіналістка вже. Але те, як розмовляв з нею Свіридов, як ніби вона була не його дитиною, а одним з підлеглих, яким той роздавав вказівки, не давало спокою. Чому Настя дозволяє це? Нахріна взагалі привела сюди, якщо Стас навіть по очах її читає небажання перебувати в цьому місці?

- Добре, я спробую, - подала голос дівчинка і пронизала його таким теплим поглядом, що йому ніяково стало.

- Ось і круто. І нехай я буду плюшевим зайцем, - дитячій сміх рознісся по кімнаті, і навіть Настя не стримала посмішку. Стас ненадовго задивився, але осмикнув себе, як тільки мама цієї крихти помітила, що хлопець прилип до її губ. - Давай п'ять, і я пішов. - Лексі вдарила своєї долонькою по його і взяла Настю за руку.

- Мамо, він такий класний, правда? - залепетала дівчинка, коли Стас вийшов з кімнати, але Настину відповідь не почув.

Лексі виступила добре. Не кращим чином, але і не гірше за інших. У неї і справді був голос. Потрапляла в ноти і дивилася тільки на Стаса. Хлопець весь виступ не відводив від неї погляду, а в середині пісні навіть вуха зайця показав на собі долонями, коли юна конкурсантка слова забула. Дівчинка ледве посмішку стримала і продовжила співати.

Настя стояла за сценою, потираючи спітнілі долоні і захоплено спостерігаючи за донькою. Така маленька, але вже така доросла, Алексія була великою розумницею. Навіть коли забула слова, не злякалася, а посміхнулася і заспівала далі. Правда слова з іншого куплета, але яка до біса різниця, адже головне, що співала. Настя тільки не могла зрозуміти, куди вона весь час дивиться. Простежила за її поглядом і завмерла. Стас теж дивився на неї. З таким теплом і підтримкою, що Настя розлютилася. Якого біса він пускає пил в очі її дочки? Грає такого доброго і правильного дядька. Що за манера така будувати з себе того, ким не є?

Коли пісня закінчилася, Лексі щаслива втекла зі сцени, обхоплюючи Настю руками.

- Мамо, у мене вийшло! Вони мені плескали! А ти бачила Стаса? Він мені вушка показав, я мало не розсміялася прямо там, уявляєш! - Настя слухала і кивала головою, розуміючи, що і дочка потрапила під його фальшиву чарівність. Мерзотник. Усередині злість закипала. Ні, вона не дозволить йому обдурити дитину. Діти, вони ж так швидко прив'язуються. Особливо такі довірливі як Алексія. Взяла її за руку і під бадьоре щебетання повела до виходу. Віктор наздогнав їх у машини і, як і обіцяв, повіз до торгового центру.