Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

і яка в лице говорила, що був із нею; інші ж не йняли віри. Одначе лукавих бік переміг, тож схопили за руку єпископа і потягли його з двору його і, повівши, посадили до темниці, в якій колись священомученик єпископ Григорій Ливійський за Христа страждав, там і цього святого Григорія зачинили, забивши йому ноги в колоди і, зачинивши двері, стерегли. Невдовзі послали послання до папського екзарха, що був у тих краях, звіщаючи йому те, що сталося, і молили його, щоб прибув до міста судити Григорія. Пішла чутка не лише по всьому місті Акрагантійському, але й по довколишніх містах та селах, і по всій країні Сицилійській, що Григорія-єпископа із блудницею схопили. І зібралося до темниці безліч людей, котрі мали любов до святого і не давали віри брехливому наклепу, і сиділи біля темниці, плачучи. Святий же дякував Богові, що сподобив його страждати неповинно.

Опівночі, коли молився він, засяяло велике світло в темниці його — прийшов-бо ангел Господній, звільнив од вуз ноги його й словами укріпив у терпінні, тоді й невидимий став — відчинялися й темничні двері самі від себе. Люди ж, побачивши чудо, яке сталося, зайшли досередини і поклонилися святому, кажучи: "Тепер знаємо, що Бог з тобою, і брехливий є наклеп, на тебе вимовлений" . Хотіли піти й забити Савина та Крискентія, але святий утримав їх і заборонив їм, щоб не дерзали підіймати брану та проливати кров, але нехай чекають суду, що має йому бути.

Прибув до міста екзарх, зібрав увесь міський собор. Поставили Григорія, стали й супротивники із блудницею. Її екзарх запитав: "Чи правду кажеш, що був із тобою єпископ?" Вона ж мовить: "Так, владико, правда це, що був зі мною". Коли сказала вона це, напав на неї біс і, кинувши її на землю, бив, і валялася окаянна, жахливо кричачи, мучена від біса  . Охопив, отож, усіх страх, і сказали: "Невинний є Григорій лихому ділу, бо це Божа відомста впала на ту, котра набрехала на нього". Супротивники ж не соромилися казати: "Чи ж не говорили ми, що волхв і чародій він є, і волхвуванням учинив жінці, що біснується". Почула те дружина Савинова із дочкою, яку святий Григорій зцілив од розслабу, прибігла спішно на собор і закричала на чоловіка свого із ярістю, кажучи: "Окаянний і всезлобний, чи забув добродіяння святого цього мужа, котрий зцілив дочку нашу, і наносиш наклепа на неповинного! Зійди-бо від дому мого, відтепер не бажаю жити з тобою!" До святого ж припала й каже, плачучи: "Помилуй нас, рабе Божий, не пом'яни злоби, яку тобі ці нещасливі заздрісники учинили!" Стояв гомін у народі, одні кричали: "Неповинний він є!" — інші, брехні повіривши, говорили: "Волхвуванням навів біса на ту, що перелюб чинила з ним!" Екзарх же, маючи руки, наповнені мздою, допомагав Савину та Крискентію. Але, бачачи обурений люд, злякався і, вставши із суду, вийшов, кажучи: "Належить більше про те довідатися!" Блаженний же Григорій пішов сам у темницю і сів у ній, ніби осуджений, — чекав, який кінець має бути ділу, що почалося. Екзарх же, бачачи, що не зможе щось учинити Григорієві, намислив послати його в Рим до папи. І повелів приготувати корабля, написав і писання, де викладалася вина Григорієва, та й чекав ночі, щоб таємно вивести його. Написали й наклепники писання до папи, як самі хотіли. Коли ж настала ніч і народ розійшовся, екзарх із Савином та Крискентієм схопили Григорія і повели його до корабля. Ішли слідом батьки його й домашні, плачучи й ридаючи за ним. Він же втішав їх і переконував, щоб не плакали, звіщаючи, що знову матимуть змогу бачити його здоровим на престолі. Супротивники всадили його до корабля, доручивши його одному корабельному на ім'я Прокопій, йому й писання дали до папи. Архидиякон же Євпл із іншими дияконами приступили до екзарха, молячи його, щоб повелів їм іти з отцем їхнім та вчителем. Він же ані слухати їх не бажав, тільки одному з них, дияконові на ім'я Платоник, не заборонив іти з ним. І так корабля було відпущено, і почалося плавання, а домашні святого із батьками його плакали немало на березі, відтак повернулись у домівки свої.

Назавтра зійшлося безліч людей зі старійшинами своїми до темниці, і не знайшли пастиря свого святого Григорія, зсум'ятилися й почали плакати та волати на неправедний суд. Обступили єпарха й питали: "Куди діли отця нашого й пастиря доброго? Чи не вбили його?" Він же сказав: "Ні, братіє, не вчинив йому ніякого зла, але мирно послав його до папи, як сам просив нас". Вони ж бо закликали архидиякона Євпла та інших дияконів, кажучи: "Ви знаєте, де святий єпископ наш, бо вчора з ним у темниці були, звістіте нам по правді, де він тепер?" Вони ж сказали, що екзарх уночі послав його в Рим до папи. Екзарх, бачачи в народі сум'яття, злякався вельми та й утік із міста. Люди ж узяли вогонь і запалили доми всезлобних пресвітерів Савина та Крискентія і самих убити шукали. Ті ж побігли до церкви, і подалися люди за ними вслід. Пан Харитон став у церковних дверях і молив розгніваних людей, щоб не чинили пролиття крові за його сина. "Коли, — мовив, — сказали правду вони на єпископа вашого, а мого сина, і вб'єте їх, судитимуть і вас". Люди послухалися Харитона й повернулися.

Послали до Сиракузійського міста й сицилійському князю і єпископові того міста звістили все, що учинилося єпископові їхньому Григорію. Ті ж, почувши, здивувалися й пожаліли вельми за ним, знали-бо його чеснотливе життя. Послали ж од себе сановників і вручили правління до часу архидияконові Євплу, доки святий Григорій, виправдавшись перед папою, не повернеться на престола.

З часом зібралися знову супротивні і шукали, щоб убити Євпла. Він же, бачачи непогамовану злобу їхню, утік із міста і ховався до приходу Григорієвого. Савин же та Крискентій зі спільниками своїми, взявши раніше згаданого єритика Єлевсія, посадили його в єпископії. Князі ж і старійшини міські, упрошені паном Харитоном, припинили сум'яття, а найбільше тоді втішилися, коли звістилися від нього, що (Бог так хотів) має повернутися на свого престола Григорій. І пасли в той час Божу Церкву дикі звірі, як хотіли: Єлевсій-бо єретик мощі святих, що лежали в олтарі, взявши, вогнем попалити захотів, але не доторкнувся до них вогонь анітрохи, тож повелів їх уночі в море кинути, — ніхто про те не