Читати книгу - "Мій Герой. Зцілення коханням, Юлія Вестор"

Кінець чи порятунок?

         Андрія цікавило пояснення причини сліз для дитини і чому я не відповідала. А хіба друге не очевидно? Варто відповісти - і він знов продовжує наполягати на своєму. Знов і знов. Одне й теж.

— Я люблю тебе, алкоголь і футбол, не бачу нічого в цьому поганого.— Для більшості людей, може, й нічого. Та не для мене. Не після тих його "вигадок".

— Вибач, поєднання мене з алкоголем не буде ніколи. Я поважати перестаю тих, кого бачу з алкоголем. І це ніхто ніколи не змінить.

— Вибач, що не такий, як твій Віктор, який не п'є і займається бізнесом.

— Він п'є трохи, вже ж давно не мій. Але мені байдуже. Дай йому спокій, він вже сину сьогодні телефонував, питав, як справи, хоч зазвичай у будні ніколи..

— І я так хочу: трошки на вихідних. Це що злочин якийсь?

— Будь ласка. Але ці вихідні будуть не зі мною.

— З пляшкою віскі.

— От і одружуватися тоді краще з нею. Якщо кохана жінка у вихідний поруч не потрібна, то нащо вона тоді взагалі?

— Знайди собі непитущого. Я таким постійно не збираюся бути.

— Не хочу я  нікого шукати. Не шукала. І не буду.

— І я не хочу, бо люблю тебе! Блін, але ж я тобі на лимані чітко давав знати, що люблю випити. — Дивує цими словами невимовно..

— Коли? Ти ж пив віскі лише раз, на свій День народження. Я подумала, бо ми з тобою не поїхали, бо ти втік тоді з ліжка, де повилазили твої попередні комплекси і травми. Так, я вважала, що від них я зможу тебе звільнити. Мабуть, помилилася.

— Давай, змусь мене не вживати алкоголь, чіпси, шаурму, газовані води і всяку шкідливу їжу, яку я так люблю.

— Підшлункова і шлунок, гастрит і виразка колись змусять.

— Колись всі здохнуть і що? Я маю відмовитись від віскі???

— Ну так, ковтати пігулки в  тридцять років від  печії постійно - це ж так весело.

— Це не твоя справа.

— Як мило. Ну вибач, що мені не байдуже. Не моя, то живи, як хочеш..якщо в тім лайні твоє щастя..я ..

— Нудить від твоєї правильності, ідеологічної срані про здоровий спосіб життя, харчування і т.д.

— Ок, почула. — Реагую вже по-чоловічому, без шмарклів та емоцій, які він однаково не розуміє. — Мабуть, завтра і речі твої маю передати Маркусу.  

       Не виходить в мене бути його підтримкою. Не можу я збрехати і обіцяти зараз те, що ніколи не прийму потім. Нащо рвати душу знов і знов цими з'ясуваннями стосунків, які стають все гірше, коли я ще сину потрібна і маю виконувати свій обов'язок перед дитиною.

— Ти що виганяєш мене??? Але за що? Я не зловживаю. — Прилітають питання за двадцять хвилин від Андрія.

— Ні. Але то тебе від мене нудить, то ти мене ненавидиш… мені почекати поки матом пошлеш?

— Не виганяй мене..

— Не та я для тебе, ну що тут поробиш.. Може зустрінеш ту. Ти ж хотів свободи.

— То дай мені її. Коли  ми разом. Дозволяй те, що я прошу.

— Я схожа на ту, якій байдуже, коли ти в лікарні? А ми будемо "разом", якщо ти будеш пити, а я не зможу поруч бути і дивитися на це без огиди? Це та емоція, яку ти мрієш бачити на моєму обличчі?

От ніколи ще в житті з приводу здорового способу життя мені такого лайна не казали. Тільки, що гарно виглядаю.

— Добраніч! — Несподівано, але нарешті завершує розмову чоловік.

      Вимикаю думки та емоції: як буде, так буде. Я виснажена розмовою. Якби вона тривала, не змогла б сказати щось інше.  Тому навіть радію її закінченню і йду займатися обіцяною справою. Мариную побільше м'яса, щоб вистачило і поділитися з іншими хлопцями. Зосереджуюсь тільки на цьому. Може, це востаннє готую для Андрія, треба принаймні не зробити гірше, ніж звичайно.