Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

Сіжень сказала Баоюю:

— Тобі настав час обідати. А не хочеш — однаково піди до бабусі, посидь із нею, пограйся із панянками, а потім повернешся. Мені хочеться побути на самоті.

Сіжень вийняла з волосся шпильки, зняла персні й лягла. Лише після цього Баоюй підвівся і вирушив у покої матінки Цзя.

По обіді матінка Цзя сіла грати в кості з кількома старими мамками й няньками, а Баоюй, який ні на хвилину не забував про Сіжень, повернувся до себе. Сіжень спала глибоким сном. Йому теж захотілося спати, але час був ранній, і він не ліг.

Служниці Цінвень, Ціся, Цювень і Біхень вирушили розважитися до Юаньян і Хупо. У передпокої сиділа тільки Шеюе. Знічев’я вона кидала гральні кості. Баоюй із посмішкою запитав:

— Чому ти не пішла з ними?

— Грошей немає, — відповіла Шеюе.

— Під ліжком лежить ціла купа грошей, — сказав Баоюй, — невже тобі мало?

— Усі підуть веселитись, а хто буде наглядати за кімнатами? Сіжень занедужала. А в будинку горять лампи, топиться в печах. Старі служниці за день і без того збилися з ніг, нехай відпочинуть. Дівчатка теж утомились, їм треба трохи розважитись. А я тут посиджу.

Баоюй подумав, що дівчина ця дуже нагадує Сіжень, і всміхнувся:

— Можеш іти, я тут побуду!

— Тоді мені тим більше треба залишитися, — заперечила Шеюе. — А чим погано, якщо ми посидимо й поговоримо?

— Про що? — запитав Баоюй. — На мою думку, це нецікаво! До речі, ти ранком скаржилася, що в тебе голова свербить. Однаково робити нема чого, давай розчешу тобі волосся.

— Що ж, давай, — погодилася Шеюе.

Вона принесла скриньку з туалетним приладдям, дзеркало, вийняла шпильки й розпустила волосся. Баоюй узяв гребінець і почав розчісувати. Але заледве він устиг двічі-тричі провести гребінцем, як на порозі з’явилася захекана Цінвень — вона прибігла по гроші. Побачивши Шеюе й Баоюя, Цінвень посміхнулася:

— Ах, он воно що! Келихами обмінятися не встигли, а вже до волосся добралися![196]

— Іди, я й тебе причешу! — зі сміхом сказав Баоюй.

— Я неварта такої великої честі! — пустила шпильку Цінвень.

Вона схопила гроші й вибігла з кімнати.

Шеюе сиділа біля дзеркала, Баоюй стояв у неї за спиною, і обоє в дзеркалі всміхались одне одному.

— В усьому будинку вона найбалакучіша, — зауважив Баоюй.

Шеюе жестом зупинила його. У цю мить із-за дверної фіранки з шумом вбігла Цінвень.

— Це я балакуча? Нумо порозуміємося!

— Іди своєю дорогою, — зі сміхом сказала Шеюе. — Чого прив’язалася?

— Захищаєш його! — розсміялася Цінвень. — Ви мене не задурюйте! Думаєте, я нічого не розумію? Постривайте, от відіграюся, потім з вами рахунки зведу!

Із цими словами вона втекла.

Баоюй розчесав Шеюе волосся й наказав постелити йому, щоб не тривожити Сіжень. Уночі нічого примітного не сталося.

Наступного ранку Сіжень відчула себе краще й з’їла трохи рисового відвару. Лише тоді Баоюй заспокоївся й після сніданку вирушив провідати тітоньку Сюе.

Настав перший місяць. Час, коли заняття в школі припиняються, жінки перестають вишивати, і робити всім зовсім нема чого. І от у цю пору Цзя Хуаню схотілося розважитися. Вийшовши якось із дому, він побачив Баочай, Сянлін та Ін’ер, які грали в облавні шашки, і вирішив теж зіграти.

Баочай завжди добре ставилася до Цзя Хуаня, як і до Баоюя, і поступилася йому своїм місцем. Кожне ставило по десять монет.

Першу партію Цзя Хуань виграв і був дуже задоволений. Але, програвши потім кілька партій підряд, почав гарячкувати. В останній партії надійшла його черга метати кості. Щоб виграти, треба було набрати не менше шести очок. Цзя Хуань спересердя жбурнув кості на стіл. Одна лягла відразу, на ній було два очка, інша відкотилася вбік.

— Одне очко! Одне! — крикнула Ін’ер, заплескавши в долоні.

Цзя Хуань витріщив очі й загорлав:

— Шість! Сім! Вісім!

Але кість раптом повернулася догори одиницею й зупинилася. Цзя Хуань схопив її й потягнувся по гроші, заявивши, що було чотири очка.

— Я сама бачила одне! — запротестувала Ін’ер.

Але Баочай, бачачи, що Цзя Хуань розсердився, зробила Ін’ер знак очима мовчати й сказала: