Читати книгу - "Містер Мерседес"

пурпуровий колір. Цього разу голова Брейді відскакує набік, падаючи йому

на праве плече, він починає труситися і смикати ногами.

Холлі думає: «Як той собака, якому сниться, ніби він женеться за

кроликом».

Перш ніж вона встигає вдарити його втретє — а їй цього дуже, дуже

насправді хочеться — Джером хапає її в руки й розвертає до себе.

— Він готовий, Холлі! Він готовий! Що ви робите?

— Терапію, — каже вона, а тоді вся сила збігає їй з ніг. Вона сідає в

проході. Пальці її розслабляються на зав’язаному кінці Веселого Ляпанця, і той падає долі поряд з її кросівкою.

Гурт на сцені продовжує грати.

41

Чиясь рука тягне його за рукав.

— Джероме? Джероме!

Він відвертається від Холлі й обважнілого, як мішок, Брейді Хартсфілда, щоби побачити свою малу сестричку, очі її розширені в страху. А зразу

позаду неї і його мама. У своєму поточному накрученому стані Джером

ніскільки не дивується, але в той самий час він розуміє, що небезпека ще

не минулася.

— Що ви наробили? — кричить дівчинка. — Що ви йому наробили?

Джером спритно розвертається назад в інший бік і бачить, що дівчина з

крісла-візка в проході поряд з Хартсфілодм тягнеться до того рукою.

Джером кричить:

— Холлі! Не дай їй цього зробити!

Холлі важко похитуючись підводиться, спотикається і мало не падає просто

на Брейді. Це безумовно було б останнім у її житті падінням, але вона

примудряється утриматися на ногах і хапає за руки дівчину в інвалідному

візку. У них майже зовсім нема сили, і Холлі відчуває моментальний наплив

жалю. Вона нахиляється ближче й кричить так, щоб бути почутою:

— Не торкайтесь його. У нього бомба і, боюся, вона зведена!

Дівчина у візку відсахується назад. Можливо, вона розуміє; можливо, вона

просто лякається Холлі, вигляд у якої зараз навіть більш дикий, ніж

зазвичай.

Брейді смикається і стріпується ще дужче. Холлі це не подобається, бо

вона помітила дещо, блідий жовтий вогник у нього під майкою. Жовтий — це

колір тривоги.

— Джероме? — питається Таня. — Що ти тут робиш?

До них наближається провідниця.

— Очистіть прохід! — перекрикуючи музику гукає вона. — Ви мусите очистити

прохід, панове!

Джером хапає матір за плечі. Він притягує її до себе так близько, що

торкається лобом її лоба.

— Ти мусиш забиратися звідси, мамо. Забирай дівчаток і йди. Негайно.

Зроби так, щоб провідниця також пішла разом з тобою. Скажи їй, що твоїй

дочці стало погано. Прошу, не став ніяких запитань.

— Мам? — починає Барбара. — Що…

Решта тоне в гуркоті гурту й хоровому співі залу. Таня бере Барбару за

руку та йде назустріч провідниці. У той же час вона махає Хільді, Дайні й

Бетсі, щоб вони приєднувались до неї.

Джером знову обертається до Холлі. Вона нахилилася над Брейді, якого

продовжує тіпати від церебральних буревіїв, що сатаніють у його голові.

Ступні його відбивають чечітку, немов навіть у своєму безпам’ятстві він

реально відчуває ту життєрадісну пульсацію, яку видають «Довколишні».

Руки Брейді безладно літають довкола, і коли одна з них наближається до

жовтого жевріння в нього під майкою, Джером відбиває її геть, як

баскетбольний захисник м’яча з зони під кошиком.

— Я хочу забратися звідси, — стогне дівчина в кріслі-візку. — Мені

страшно.

Джером її добре розуміє — йому також хочеться забратися звідси, він теж

на смерть переляканий, — але поки що їй доведеться залишитися тут. Її

блокує Брейді, а поворухнути його вони не наважаться. Поки ще ні.

Холлі випереджає Джерома, як вона це часто робить:

— Ви мусите спокійно сидіти на своєму місці, любонько, — каже вона

дівчині в кріслі-візку. — Розслабтеся і насолоджуйтесь концертом.

Холлі думає, як набагато простіше усе було б, якби їй повезло його вбити, а не просто втокмачити його вивихнутий мозок у півдорогу до Перу. Вона

загадується, чи вистрелив би Джером у Хартсфілда, якби вона його

попросила. Мабуть, ні. Дуже погано. Серед усього цього галасу він, либонь, вільно міг би це зробити.

— Ви що, божевільна? — питає в неї дівчина в кріслі-візку здивовано.

— Мене про це повсякчас питають, — відповідає Холлі і, — дуже обачно —

починає задирати на Брейді майку. — Тримайте його руки, — наказує вона

Джерому.

— А якщо я не зможу?

— Тоді уколошкайте мазефакера.

Весь переповнений зал на ногах, розхитується і плеще в долоні. Знову

літають над головами пляжні м’ячі. Джером кидає один швидкий погляд собі

за спину й бачить, що його мати веде дівчаток по проходу до вихідних

дверей, провідниця разом із ними. «Хоч тут удача», — думає він, і знов

повертається до нагальної справи. Він ловить розмахані руки Брейді та

стискає їх докупи. Зап’ястки слизькі від поту. Це як тримати пару живих

рибин.

— Я не знаю, що ви робите, але робіть це швидше! — кричить він Холлі.

Жовтий вогник жевріє в якомусь пластиковому пристрої, схожому на

перероблений телевізійний пульт. Замість пронумерованих кнопок каналів, на ньому мається білий тумблер, типу того, яким умикаєш світло в себе в

спальні. Він стирчить прямо вгору. Від пристрою тягнеться дріт, ховаючись

під задом цього чоловіка.

Брейді видає кректання, і раптом чути різкий запах. Це попустився його

сечовий міхур. Холлі дивиться на сечоприймач у нього в пелені, але не

схоже, щоб той був до чогось приєднаний. Вона хапає його та вручає

дівчині в кріслі-візку.

— Потримайте оце.

— Фууу, це ж сцяки, — каже дівчина в кріслі-візку, а потім: — Ні, це не

сцяки. Там щось інше всередині. Схоже на глину.

— Покладіть його. — Джером змушений кричати, щоби бути почутим крізь

музику. — Покладіть його на підлогу. Делікатно. — А потім до Холлі: —

Поспішіть же, чорти забирай!

Холлі вивчає жовтий вогник готовності. І маленький білий пиптик тумблера.

Вона може посунути його вперед або назад, і не може наважитися зробити ні

того, ні іншого, бо не знає — в який бік «вимк», а в який «бабах».

Холлі підбирає Річ Два з того місця, де вона спочивала на животі в

Брейді. Це як брати налиту отрутою змію, і потребує всієї її сміливості.

— Тримайте його руки, Джероме, просто тримайте його руки.

— Він слизький, — крекче Джером.

«Ми про це й раніше знали, — думає Холлі. Такий собі слизький