Читати книгу - "Спалена корона, Ярослава Денін "

***

  До ранку я просиділа в бібліотеці. Заснути так і не вдавалося, а тепер і моя магія змушувала йти шукати відповідь на ситуацію, що склалася. У бібліотеці було прохолодно, тож довелося накинути теплий плед на плечі. Я шукала у всіх рядах, у всіх жанрах … всюди! Інформації було невтішно мало! Мій читацький стіл був весь заставлений книгами, томами, довідниками, легендами тощо. Напевно, якщо хтось зараз зайшов би до бібліотеки, то мене через книжки і не побачив би. Очі вже болісно пекли від втоми. Тіло скинулося від бажання полежати після пригоди на Столицю. Але я не могла. Мені треба знайти тут хоч щось! 

-Ти звідси взагалі виходиш? Чи мені час переїжджати до бібліотеки? - Чесно кажучи, я на нього чекала. - Мила, моя допомога треба?

-Ох … навіть не знаю. - Потираючи долонями стомлені очі відповідала. - Я не знайшла зовсім нічого! Руки вже опускаються ... Ну чому в такій великій бібліотеці немає нічого?!

-Можемо поїхати до більшої бібліотеки.

-Наприклад?

-Думаю... нам час відвідати родину. Можеш збирати речі, я повідомлю Карі і полетимо додому. Може й відпочинеш заодно. 

-Добре, але тільки не надовго … 

-А що Володар тобі дав настільки мало часу? 

-Він не сказав скільки. Але я відчуваю що це явно не більше місяця ... 

-Сонце ... - хлопець сів поруч зі мною навколішки і накрив мою долоню своїми. - У нас досить сильна армія, ми легко зможемо відбитися! Тільки дай наказ! І все буде. 

-Уіл … я не можу зараз віддавати накази будь-які. Мені треба подумати. І їх ми перемогти не зможемо! 

-Зможемо! Довірся мені. -Хлопець махнув головою і підійшов до дверей. - Піду покличу Кару, тобі щось зібрати з собою? 

-Візьми щось із речей. Один-два образи, не більше. У замку повно мого одягу залишилося. 

-Не засиджуйся на довго. Ми чекатимемо в кімнаті. Як будеш готова приходь. 

  Коли за Вільямом зачинилися двері я дала волю емоціям. Сльози полилися струмком. Я затулила обличчя долонями і нахилила голову.

   „Не відіб'ємося! … Не зможемо їх вбити! ... Просто не зможемо ... Я не можу ними жертвувати! ... "

  Я знала це. Саме тому намагалася знайти інший вихід. 

***

  У бібліотеці я проторчала ще години дві. Знайшла лише, начебто, потрібну сторінку в одній єдиній книзі. Прихопивши з собою, начебто, знайдену допомогу я пішла до друзів. У кімнаті вже зібралися Кара з Вільямом і готовими сумками.

- ... Ні, зараз ми їхати не будемо!

-Кара, як ти не розумієш. Аїда вірить, що можна якось все вирішити іншим шляхом. Я хочу їй допомогти всім чим зможу! 

-Вільям, я не зрозумію, що такого сталося у Столиці? Ви змінились. І що за загроза про яку ви говорите? 

-Я не можу зараз сказати … Ми пообіцяли спочатку повідомити ректора! 

-Я не завадила? - Вирішила припинити ці суперечки я.

-Аїда, будь добра хоч ти мені поясни що відбувається! Цей придурок уперся рогами як тупий баран і не відповідає на одне моє запитання! Що за погроза?! Знай, я не відстану доки не дістануся правди! 

-На нас насувається війна. - Крижаним тоном відповіла я.

-Та я ... Щ-що? ... Як це? Від … від кого? Хто нападає?

-Нечість. Вони збираються нападати.

-Стоп, адже ти казала що ще близько місяця є! - Піднявши руку обурився Віл.

-Плани змінилися. Володар налаштований серйозно, великої кількості часу нам не дано. 

-Во-владар? Той самий? 

-На жаль... 

-Мені готувати армію?- Підійшовши майже впритул запитав Віл. 

-Введи їх у курс подій, але не варто нервувати. Я впевнена що знайду інший вихід!

-Так, а що щодо поїздки? Скасовуємо? Або їдемо?

-Їдемо. Сьогодні ввечері. А зараз бігом на пари! Ми й так кілька днів пропустили. 

  Головним плюсом було те, що всі три пари сьогодні перебувають в одній аудиторії, тож найближчі шість годин я буду в одному кабінеті.

-Доброго ранку студенти! - В аудиторію зайшла молода викладачка "Основ темних істот і енергій". Чорне, як смола, волосся акуратно спускалося на плечі дівчини жорсткими локонами. Яскраві, великі, червоні очі пройшлися поглядом по кожному з нас і лише після цього дівчина заговорила. - Сьогодні вивчимо важливу тему ... Впевнена вона багатьом стане в нагоді в майбутньому! І так ... 

  Я правда намагалася зосередитися, але думки самі повзали до чорнявого хлопчика в окулярах ... Я не могла забути свій сон. Хоч був це сон насправді? Чи хтось послав мені видіння? Аж надто реалістично все було … Лінда сиділа на кілька рядів вище за мене і так само з нудним виглядом спершись на власний лікоть оглядала аудиторію. У Вільяма були інші пари в цей день, так що в аудиторії його не спостерігалося. Зате просто наді мною сиділи брати Лі.

-Ти як, принцеса? - Нахилившись до мого вуха запитав Віл. 

-Жити буду.

-Пані Аделаїда Дарвін, вам справді не цікава моя лекція?

-Ні-ні, що ви. Я не розмовляла, це випадковість.

-Якщо випадковість і ви мене слухали, тоді чи в змозі ви відповісти на моє запитання?

-Звичайно мадам, яке питання?

-Чи можливо забрати у мага його силу? 

-Н-ні?

-Ну, шо ж, а Ви щаслива. Магію забрати неможливо. Як і віддати її іншому або відмовитись від неї. Що б ви не робили, магія все одно залишиться при вас. Вона у Вас з народження і позбутися її можна лише передавши спадкоємцю після своєї смерті або ув'язнити магію у вже існуючий не живий предмет з порожнім магічним судиною. Такими є правила магічних потоків!

-Почекайте, а хіба це нам не повинні розповідати на парі "Основ магічних потоків"? - Відгукнувся хтось вище мого ряду.

  Пролунав дзвінок-рятівник і я вирішила вийти в коридор. Довгі п'ять хвилин я стояла біля вікна в коридорі. Друзів на горизонті не видно, значить все на парах. І тут я згадала Генрі … У серці болісно закололо … Ні, я не прив'язалася до нього … Але він мені став як молодший брат, напевно, якого хочеться захистити … Але як захистити дитину від своїх же власних батьків? Як я можу йому допомогти? Я була впевнена що він не послухається моєї поради бігти, але ж надія помирає останньою, вірно?