Читати книгу - "Астальдо"

— А це вино трохи слабше… Але — нехай. А таця напевне додається до келиха.

Дварфін сунув тацю під пахву і задоволено протопав з келихом у руці до кутка, де стояв його небіж. Азаггал обдарував Фіндекано таким вдячним поглядом, що князь Дор-Ломіну почервонів, і вийшов бічними дверима до саду.

В саду на нього очікували — Астальдо пізнав Куруфінве, ще не бачачи його обличчя. Пізнав по тяжкій хвилі злоби, що ударила по його розуму.

— Ти зіпсував нам забаву, Нолфінгу, — сказав Феанаріон, — ти за це заплатиш…

— Ти хотів сказати — розвагу? — спитав Фіндекано ущипливо, — знущатися над істотою іншого виду до цього часу було привілеєм орків. Твоєму князю і брату потрібні союзники у Белегості, Ельдар потрібні кольчуги роботи Кгазад, потрібні воїни, врешті-решт… Ти хочеш зробити Наугрім нашими ворогами? Ти забув, що їхній перший удар буде по Таргеліону — по твоєму брату Морьо, який, нерозумним бувши, не зупинив тебе…

— Віддай мені мою іграшку, — буркнув Куруфінве, ніяк не зреагувавши на гнівні слова. Фіндекано кинув йому до ніг обмотану ланцюгом кулю, повернувся і пішов назад.

Свист він відчув спиною… Смертоносний свист залізного реп’яха. Астальдо пригнувся, уникнувши удару. Обернувся якраз назустріч новому свисту шипастої кулі, знаючи, що вже не встигне ухилитись, і тільки витягнув вперед руки, неначе сподівався затулитись ними від видимої смерти.

Куруфінве раптом відлетів назад пушинкою і гримнувся об камінні поручні сходів, що вели до дверей танцювальної зали. Його зброя відлетіла далеко вбік, і Фіндекано з жахом побачив, як з кутика рота родича-ворога поволі спливає темний струмочок.

— От лихо, — пробурмотів Астальдо, — Курво, ти живий?

Він підбіг до Куруфінве, і схилився над ним. Той глухо застогнав й розплющив очі.

— Хвала Богам, — мовив Фіндекано подумки, обдивляючись пораненого, — лише два ребра, здається… І все. Хребет цілий — а ну, ворухни рукою…

Куруфінве мовчки дивився на нього, тоді прошепотів:

— А ти таки насправді хочеш мені допомогти. І не ненавидиш — оsanwe не приховає лжі. Чому, Нолфінгу?

— Тому, — мовив Фіндекано щиро, — що твоя нерозумна смерть вразить Руссандола. Нехай тебе відправить на побачення з Суддею хтось інший, а не оtorno твого брата. Лежи, я зніму тобі біль, а вже кістками нехай займаються цілительки.

— Чим це ти мене… кинув, Нолфінгу?

— Поглядом, — буркнув Астальдо, попередньо закривши свій розум аvanire. Він не хотів, щоб Тьєлпе дісталося від батька за роздаровування перстеників з незвичайними властивостями. Що його врятував перстеник, Фіндекано вже зрозумів.

— Я тебе ненавиджу, — раптом якось по-дитячому вимовив Куруфінве, — за те, що ти, чистюля, руйнуєш нашу родину… Якби не ти, Майтімо не ламав би нас, не намагався б зробити схожими на тебе. Ти, Нолфінгу, не даєш нам дихати і жити, як твій крижаний батько не давав дихати Великому Феанаро… Я люблю Старшого Рудого, і завжди любив, але краще б ти його тоді не рятував, або вчасно пішов під лід на Гелькараске. Велике щастя — бути вічно зобов’язаними сину Нолофінве… Ми ж уже розплатилися з Другим Домом — чого тобі ще треба від нас?

— Ти міг би, — спитав Фіндекано спокійно, — жити, веселитись, пити калинове вино, танцювати під звуки віоли і знати при тому, що твій брат висить на ланцюгу? На одній руці, Куруфінве… Непритомніючи і пробуджуючись для нової муки… Твою совість зігріло б тоді те, що твій рід нічим не зобов’язаний Нолфінгам?

— Совість, — вимовив за спиною у Фіндекано знайомий сріблястий голос з легкою тріщинкою, — не намагайся дістатися до його совісті, оtorno, ця панна ніколи не навідувала цього мого брата. Я вже до цього звик, ну, а тобі ще трохи дивно, авжеж… Атарінке, що сталося?

— Я упав, — понуро відповів Куруфінве, — пошкодив ребра. Фіндекано намагався мені допомогти…

Перстеник на пальці Фіндекано налився живим теплом. Руссандол мовив холодно:

— Минулого разу, біля Мітріму, ти теж упав… Що цього разу, нерозумна істото? Ти знову насмілився оповісти Астальдо оту твою вигадку — про те, що він змусив мене присягнути віддати його батькові великокняжий вінець? О, як огидно… Чи може ти отримав своє за оту забаву з Наугрім? Ці двоє Кгазад винайшли пристрій, який врятував від балрога Барад — Ейтель. Я вважаю, що Фіндекано мав повне право поговорити з тобою на самоті і пояснити, що таких союзників, якими б дивакуватими вони не видавалися, не можна втрачати. Так що тут сталося? Перше чи друге?

— Друге, — буркнув Куруфінве. Його сірі очі дивилися на Фіндекано вже трохи не благально. «Не видавай» — говорив цей погляд, який можна було зрозуміти і без з’єднання розумів.

— Добре, — сказав Руссандол холодно, — тоді я зараз покличу пажів з ношами, до тебе прийде цілителька, а опісля цілющого сну, ти повернешся до Аглонової Твердині. На першу лінію укріплень — до Лотлану. І там пробудеш стільки, скільки мені буде потрібно, щоб пробачити тобі оте, що я почув.

— Рудий… — почав був Куруфінве, — Будь ласка…. Рудий…

— Якби ти просто побажав мені погибелі, - вимовив Майтімо над силу, — я пробачив би тобі… нині. Але побажати, щоб я зостався… там…

— Рудий, я не…

— Мовчи, — прошипів Майтімо, — не говори… Я й досі відчуваю той ланцюг на зап’ястку, і часом прокидаюся з криком болю, бо мені сниться, що Фіндекано не прийшов… Що він загинув в крижаному проваллі, або не пішов рятувати того, хто палив кораблі в Лосгарі… Ніхто з вас тоді не сказав йому, що я цього не робив… А найстрашніший з моїх снів — це мій оtorno в лапах орків, зранений, з обрізаними косами… І тварь підходить до нього з батогом… Ти не знаєш, чим він ризикував, Атарінке… Більше, ніж волею — вони б замучили його у мене перед очима, вимагаючи моєї згоди стати вождем Ельдар, вірних Морінготто. Може, я мав погодитись, менший брате, бо мені здається, що тобі сподобалося б служити в Ангбанді?

— Рудий… — прошепотів Куруфінве. Він плакав, плакав по-справжньому — перстеник на руці Фіндекано знову став прохолодним.

Зверху вже спускалися Морнемир, якого Майтімо покликав по оsanwe, та ще троє Ельдар. Вони обережно переклали Куруфінве на розстелений плащ, не виказавши при тому анітрохи здивування. Очевидно, брати Майтімо, не відріжняючись миролюбністю, просто таки приваблювали до себе всілякі халепи.

— Не треба сліз, — мовив Руссандол до Куруфінве, — подумай… Я приїду до вас, коли зможу дивитись на тебе без огиди.

Коли Ельдар з ношами віддалилися, Майтімо затулив лице рукою,