Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"

— Все змінилося з появою на сцені Харієт.

— І тепер Хенрік з’ясовує, скільки я коштую. Я не збираюся виставляти Харієт напоказ, та хтось же мусить розповісти про тих жінок, які потрапляли до Мартінового підвалу. Дірку, адже ми навіть не знаємо, скільки жінок він занапастив. Хто збирається говорити від їх імені?

Цієї миті Лісбет Саландер відірвала погляд від комп’ютера і ніжним, аж нудотним, голосом звернулася до Дірка Фруде:

— Невже ніхто у вашому концерні не збирається запропонувати хабара мені?

Фруде розгубився: він знову примудрився не взяти до уваги її.

— Якби Мартін Ванґер зараз був живий, я б розповіла про нього все, — вела вона далі. — Яка б там угода у вас з Мікаелем не була, я б проінформувала про нього у всіх подробицях першу-ліпшу вечірню газету. А маючи таку змогу, я затягнула б Мартіна в його власну нору для тортур, прив’язала до столу і проткнула б йому мошонку голками. На жаль, він мертвий.

Вона звернулася до Мікаеля:

— Я задоволена таким результатом справи. Ніщо вже не компенсує шкоди, заподіяної Мартіном Ванґером своїм жертвам. Зате склалася цікава ситуація. Ти наразі в такому становищі, що можеш і далі шкодити безневинним жінкам — перш за все Харієт, яку ти так гаряче захищав дорогою сюди. Я запитую тебе, що гірше — те, що Мартін Ванґер ґвалтував її, чи якщо ти зробиш з нею те саме на шпальтах газет? Перед тобою симпатична дилема. Можливо, тобі зуміє допомогти порада комісії з етики Спілки журналістів.

Вона зробила паузу. Мікаель раптом відчув, що не може поглянути їй в очі, і втупився в стіл.

— Але я не журналістка, — нарешті сказала вона.

— Чого ви хочете? — спитав Дірк Фруде.

— Мартін знімав своїх жертв на відео. Я хочу, щоб ви спробували упізнати всіх, кого вдасться, і простежили за тим, щоб їх сім’ї отримали пристойну компенсацію. І крім того, я хочу, щоб концерн «Ванґер» надалі щорічно виплачував пожертви в два мільйони крон державній організації, що об’єднує в Швеції кризові центри для жінок та дівчат.

Дірк Фруде якусь мить обдумував ціну. Потім хитнув головою.

— Мікаелю, ти зможеш із цим жити? — спитала Лісбет.

Мікаель раптом відчув напад відчаю. Все своє професійне життя він присвятив викриттям того, що намагалися приховати інші, і його моральні принципи забороняли йому сприяти прихованню жахливих злочинів, скоєних Мартіном Ванґером. Його посадові обов’язки полягали саме в тому, щоб робити відоме йому надбанням гласності, і він же ще й критикував своїх колег за те, що вони не розповідали правду. Проте тепер він сидить і обговорює найжахливішу «легенду» з усіх, що йому доводилося чути. Він довго сидів мовчки. Потім теж хитнув головою.

— Добре. — Дірк Фруде звернувся до Мікаеля: — Що стосується пропозиції Хенріка щодо фінансової компенсації…

— Він може запхнути її собі в дупу, — сказав Мікаель. — Дірку, тепер вам краще піти. Я розумію ваше становище, але зараз я такий злий на вас, Хенріка і Харієт, що коли ви не підете, ми з вами посваримося.

Та адвокат сидів і далі за кухонним столом і вставати, схоже, не збирався.

— Я поки не можу піти, — сказав він. — Я виконав ще не все доручене. У мене є для вас іще одне повідомлення, яке вам не сподобається. Хенрік наполягає, щоб я все розповів сьогодні ввечері. Ви зможете, якщо захочете, завтра поїхати до лікарні і сказати йому все, що про нього думаєте.

Мікаель поволі підвів погляд і подивився йому у вічі.

— Мабуть, це найважче завдання з усіх, що мені доводилося виконувати, — вів далі Дірк Фруде. — Але я думаю, що врятувати ситуацію можна, тільки розкривши карти і будучи цілковито відвертим.

— Що ще?

— Коли Хенрік умовляв вас на Різдво узятися до цієї роботи, ні він, ні я не думали, що ви чого-небудь доб’єтеся. Хенрік справді просто хотів зробити останню спробу. Він ретельно проаналізував стан ваших справ, багато в чому спираючись на звіт, складений фрекен Саландер. Він скористався ситуацією, в яку ви потрапили, запропонував гарну винагороду і правильно підібрав наживку.

— Веннерстрьома, — сказав Мікаель.

Фруде кивнув.

— Ви блефували?

— Ні.

Лісбет Саландер зацікавлено звела одну брову.

— Хенрік виконає свою обіцянку, — сказав Дірк Фруде. — Він дасть інтерв’ю і публічно піде в лобову атаку на Веннерстрьома. Ви можете потім отримати всі деталі, але в загальних рисах справа полягає ось у чому: коли Ханс Ерік Веннерстрьом працював у фінансовому відділі концерну «Ванґер», він спустив кілька мільйонів на валютні спекуляції. Це було задовго до того, як махінації з валютою набули справжнього розмаху. Він зробив це, не маючи повноважень і не діставши дозволу у керівництва концерну. Справи у нього пішли погано, і зненацька утворилася розтрата в сім мільйонів крон, яку він намагався покрити частково за рахунок маніпуляцій з бухгалтерським обліком, а частково — шляхом продовження спекуляцій. Його на цьому зловили і звільнили.

— Йому вдалося щось привласнити?

— Так, близько півмільйона крон, які за іронією долі стали основою для створення компанії «Веннерстрьом груп». Все це у нас задокументовано. Ви зможете використати цю інформацію на свій розсуд, і Хенрік публічно підтримає ваші твердження. Але…

— Але інформація вже знецінилася, — промовив Мікаель, ляснувши долонею по столу.

Дірк Фруде хитнув головою.

— Справа тридцятилітньої давнини, і цю сторінку вже закрито, — сказав Мікаель.

— Ви отримаєте доказ того, що Веннерстрьом шахрай.

— Якщо це випливе назовні, то розгніває Веннерстрьома, але завдасть йому не більшої шкоди, ніж плювок горохом із трубочки. Він тільки, знизавши плечима, розішле повідомлення прес-служби про те, що Хенрік Ванґер — стариган, який намагається перехопити у нього якийсь бізнес, або стверджуватиме, що сам Хенрік і наказував йому тоді це проробляти. Навіть якщо він не зможе довести свою невинуватість, все одно зуміє напустити достатньо туману, щоб ніхто не поставився до цієї історії надто серйозно.

У Дірка Фруде був дуже нещасний вигляд.

— Ви мене пошили в дурні, — підбив підсумок Мікаель.

— Мікаелю… ми цього не планували.

— Я сам винен. Ухопився за соломинку, хоча повинен був передбачати щось подібне. — Він раптом усміхнувся. — Хенрік — стара акула. Він продавав товар і говорив те, що мені хотілося почути.

Мікаель устав і підійшов до раковини. Свої почуття він висловив одним словом:

— Зникніть.

— Мікаелю… Мені шкода, що…

— Дірку, йдіть геть.