Читати книгу - "Керамічні серця, Наталія Ярославівна Матолінець"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Дуже необачна заява, дійсно, — мовив Жаррак, втішений тим, що інформація тут, у цій кімнаті. У кімнаті, котру він може перетворити на попіл, якщо Мерселлі дасть йому привід.
— Я теж так вважаю, Престе. Та судячи зі швидкості, з якою ви сюди потрапили одразу за моїм несподіваним гостем, вас дуже цікавить вміст його посилки. Важко визначити ціну такої речі.
— То чого ви хочете? Якщо мова про посаду, яку щойно згадували, чудово розумієте: я не вільний. Король хоче мати при собі Преста, і, бачить бог, я не маю змоги полишити його зараз. Усе інше — у вашому розпорядженні.
— Не дивіться на мене як на ворога. — Мерселлі вмостився в кріслі поруч і простягнув Жарракові вино. — Мені цікаво: що там? Бо Прест, який кидається такими словами… Я з вашим батьком, Жарраку Етелю, працював багато років. Пліч-о-пліч. Я бачив, як йому відтяло два пальці в сутичці. Як він вичавив очі суперникові. Я багато бачив, проте жодного разу Людовік не говорив мені таких слів. «Усе у вашому розпорядженні», ха!
Жаррак втупився в бокал, але клубок у горлі не давав йому зробити й ковтка. Відчував, що дійсно поспішив. Наговорив забагато і надто відверто. Та тепер уже пізно вдавати, що це гра.
— Що ж, я не батько, — мовив він твердо.
— І це його великий недогляд. То що там, у посилці?
— Наклеп. Наклеп, підлаштований ворогами. Тому я прийшов отримати назад те, що приніс вам маестр Ермендес.
— Ви б не прийшли з такими словами, якби загроза була дрібною. — У голосі Мерселлі зайнявся непідробний інтерес, бо для нього це однаково було грою, в якій постраждають інші.
— Цей наклеп торкається не лише мене. Це справа честі. Тому називайте вашу ціну.
— Честь не має ціни, Жарраку Етелю.
* * *Канре не знала, що вони — високорідні — зроблять, коли дізнаються. Що з нею станеться, наскільки страшною буде смерть?
Вона силкувалася не думати про це, поки екіпаж летів до палацу. Силкувалася перерахувати всі квіти на своїй сукенці, всі ромбовидні візерунки по стінах, всі дерева за вікном.
Знала, що могла б покинути все і втекти світ за очі — просто вже, просто негайно. Не їхати туди, в саме жерло загрози. Діждати, поки дізнається достеменно: чи встиг Жаррак? Чи зрозумів він? Чи зумів? Чи..?
Але сама лиш думка про те, щоб не прийти на поміч, озивалася нудотою.
Канре так знечулилася від тривоги, що навіть біль у порізаній руці — о ці нажахані очі Луїзи! — і той відступав.
Дорога видавалася надто довгою. Шанси — надто крихкими. Керамічне серце — надто важким.
* * *Жаррак очікував уже чого завгодно. Знав залізно: Мерселлі не повинен дізнатися, що тримає у своїх руках.
Проте великий маестр, на позір втішений тим, що має щось проти нахабного молодого Преста, усе допитував і допитував, не називав свою ціну й відмовчувався.
«Він випробовує тебе. Заради бога, він розважається цим», — говорив собі Жаррак і намагався відповідати так само стримано й іронічно. Він-бо вже придушив перший порив, котрий закликав його вчепитися в горло іншому великому і скип’ятити його кров — чар, про який Жаррак колись дізнався у Вінні, але ніколи достеменно не чув, щоб його використовували.
— Ти привіз мені артефакт Естіенна, — раптом мовив Мерселлі, зважуючи в руці пакунок. — Я питав себе не раз: чому ти, а не він? Які святі стояли на твоєму захисті тієї ночі при Нансіні? Адже це ти — шаленець Прест. Тобі б личило лягти кістьми. А мій молодший завжди був, ніде правди діти, сторожким, обережним. Це часом звуть боягузтвом. Негідно для великого, чи не так?
— Немає нічого негідного в бажанні зберегти життя, — твердо відказав Жаррак, думаючи, а чи не звинувачує Мерселлі його в загибелі Естіенна. Адже вони були разом, поруч, пліч-о-пліч стояли при Нансіні — й багато днів та ночей до того.
— Казали, ти зі своїм життям ледь не розпрощався, — погляд Мерселлі ковзнув до протеза.
— Я дуже старався. Але святі вирішили, що на землі з мене користі більше, ніж у садах засвіття.
Батько Естіенна присів біля вогню і важко сперся на руки. Він мовби постарів, хоч відсвіти вогню забарвлювали посивіле волосся ясними мазками. Тіні витанцьовували на суворому лиці, змінюючи його вираз. Він мовчав, вдивляючись у підлогу, у вогонь — куди завгодно, аби не на Жаррака. Той мовчав теж, чекаючи, що вирішить інший великий.
Врешті чаротворець прогугнявив:
— І ти привіз мені артефакт Естіенна.
— Він попрохав мене про це. У разі, якби щось сталося.
— А сталося, синька б їх усіх!.. — Мерселлі зірвався на ноги і вгаратав кулаком камінну поличку. Проте спалах гніву й щирих емоцій звіявся, і королівський чаротворець опанував себе, коли звертався до Жаррака: — Цей вчинок робить честь тобі, Престе. Тож і я зараз повірю, що чиню правильно. Бо коли ми надалі стоятимемо поруч, я не хочу, щоб ти був мені ворогом.
Глава Мерселлі взяв з камінної полиці згорток і подав його Жарракові, скріпивши це міцним потиском руки:
— Повертаю борг за Есті.
Щойно Жаррак опинився у своїх покоях, він відкрив згорток і ретельно перечитав усе — то дійсно були обвинувачувальні листи від герцога Ельбраха, підкріплені словами слуг
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Керамічні серця, Наталія Ярославівна Матолінець», після закриття браузера.