Читати книгу - "Той що вижив, Олександр Шаравар"

—  Мабуть, ти маєш рацію. Думаю, самі ми станемо швидше магами. Спасибі за приділений час, - промовив я і, взявши за руку Міру, попрямував до дверей.

Маг, який розраховував, що ми почнемо просити його про допомогу, впав у ступор. Як так? Ми просто відмовилися від навчання в найпрестижнішому навчальному закладі королівства. Причому він здивований настільки, що навіть не став нас зупиняти. Явно розраховував на те, що ми почнемо просити його взяти нас в академію, і тут він зможе збити щось корисне з нас, а точніше, з Сальміри. Але по суті, нам академія вже не дуже й потрібна. І я, і Міра розв'язували свої проблеми з владою за допомогою гільдії. 

—  Це на краще. Я не хотіла витрачати час на навчання, яке мені нічого не дасть, - сказала Міра, щойно ми залишили територію академії. - Що тепер?

—  Гадаю, варто дочекатися, поки Лорана не приїде в столицю, а потім вирушити до нас на острів. Як бачиш, нам тут не особливо раді. І великої потреби в находженні нас тут більше немає.

—  Пропоную присвятити час, що залишився, на заробіток грошей. Вони в будь-якому разі зайвими не будуть. Я бачила непогане завдання на заспокоєння кладовища недалеко від міста. Там провели якийсь ритуал, і піднялося все кладовище. А оскільки нежить покинути межі кладовища не змогла, то й військові не стали усувати наслідки, залишивши завдання гільдії.

—  Гарна ідея. Перевіримо, як працює заспокоєння, якого я навчився в нашого некроманта. Заодно треба буде відвідати лікарню, яку ми пригледіли ще під час перших відвідин столиці з Марло. 

—  А сьогодні, раз у нас з'явився вільний час, пропоную потренуватися на нормальному гільдійському полігоні без цих старих аристократок, які вважають, що ми їм чимось зобов'язані, - скривилася Міра. Аристократки насправді поводилися так, нібито ми їм маємо бути вдячними за те, що вони звернули на нас увагу.

—  Заодно перевіримо, як працює тремтіння землі. А то вивчити вивчив, а застосувати ніде. - Це нове заклинання з магії землі, якого мене навчила Міра. Воно створювало землетрус навколо мага землі. І що кращий контроль і більша кількість мани, то більший радіус і сильніший землетрус. У теорії, використовуючи весь свій резерв, я міг створити сильний землетрус на площі в двісті квадратних метрів. Ось і слід було це перевірити.

UPD: Щодо двохсот квадратних метрів я помилився. Зміг створити землетрус, достатній для того, щоб збити з ніг тільки в радіусі п'яти метрів від себе, при цьому і сам потрапив під нього. Але й це непогано для першого практичного застосування.

Після тренування Міра  змушена була тягнути мене на собі, оскільки я занадто виклався і не міг навіть кінцівками поворухнути. Лише зараз через три години після тренування до мене повернулася рухливість, і я вирішив записати в журналі сьогоднішні події.

Запис у журналі спостережень: день 287

Упокоєння кладовища було непоганим тренуванням. Високорівневої нежиті не було, лише зомбі і скелети, які через пару тижнів самостійно загнулися б від нестачі некроенергії. Зате вони були чудовими мішенями для відпрацювання заклинань.

Варто було нам переступити кордон цвинтаря, як у наш бік поспішила нежить. Ну як поспішила - вона ледь шкандибала в наш бік. Для початку я кілька разів випробував упокоєння, і воно працювало без найменших нарікань. Але це банально не цікаво. Замість цього Міра прикривала мене, щоб навіть випадково до мене ніхто не дістав, а сам я створював голки із землі і вганяв їх у голови колишніх трупів.

З одного удару рідко кого вдавалося упокоїти. Потрібно було розколоти череп на дрібні частини, щоб енергетика нежиті розсіялася. Завдяки цьому вийшло непогане відпрацювання влучності та швидкості метань земляних спресованих голок по умовно рухомих мішенях. У середньому було потрібно до десяти влучень на повній швидкості, щоб розколоти череп на кілька десятків шматків. Хоча іноді вдалі влучання давали змогу знищити нежить з одного пострілу. 

Загалом на кладовищі опинилося близько дев'яти сотень нижчої нежиті. Тепер зрозуміло, чому не поспішали з її знищенням - вона банально не могла покинути межі цвинтаря, бо здихала одразу. Ось і чекали, поки вона витратить усі запаси некроенергії на кладовищі і передихне сама. А в гільдію замовлення надійшло, оскільки належить повідомити місцеву владу про підняття. Ті поставили мінімальну ціну і відправили її в гільдію, сподіваючись, що не доведеться платити, бо жоден нормальний маг не захоче за такі гроші займатися монотонною і нудною роботою.

Але з'явилися ми, ті, які просто заради тренування вирішили знищити нежить. За кожну знищену нежить ми отримали десять корнів. У підсумку заробили аж дев'ять тисяч корнів і витратили на це цілий день.

Після повернення в гільдію касир здивувався, що взагалі хтось узявся за це завдання. Але належні десять відсотків від вартості замовлення з радістю прийняла і записала в наші справи ще одне виконане завдання. Також нам запропонували зайнятися розслідуванням підняття кладовища вже за сорок тисяч корнів, але трохи поміркувавши, ми вирішили, що ну його куди подалі. Краще витратимо час, що залишився до прибуття Лорани, на тренування і прості завдання в межах міста.

Так тиждень і минув. Постійні тренування і виконання простих завдань дозволили і мені, і Мірі підняти трохи наш контроль над маною. Сильнішими ми не стали за тиждень, але при цьому я тепер міг створити землетрус у радіусі шести метрів, що непоганий результат. Міра ж підійшла до контролю рідин у мікророзмірах. Раніше їй було важко керувати водою, якщо та менша за сто мілілітрів. Тепер же вдавалося це робити навіть із тридцятьма, щоправда, вже насилу і концентруючись на цьому по максимуму.

Відверто кажучи, на завданнях ми змогли заробити всього п'ятдесят тисяч корнів, що небагато. Ще стільки ж отримали, продавши один резерв Міри гільдії магів. 

Сьогодні день заселення майбутніх студентів у гуртожитки, а отже, і Лорана має прибути саме сьогодні до столиці. Приховувати те, що ми знайомі, сенсу не було, бо про те, що я і Лорана знайомі, зацікавленим відомо. А Міра просто моя дівчина, яка слідувала всюди за мною.