Читати книгу - "Той що вижив, Олександр Шаравар"

UPD: На жаль, відкрито поговорити нам не вдалося з Лораною. Але просто переговорити вийшло. Лорана одразу впізнала Сальміру і була рада тому, що вона знайшла тіло. Щоправда, їй не сподобалося те, наскільки близькі в нас стосунки, але крім кількох кинутих мимохідь фраз це ні в чому не виражалося. Міра з Лораною порозумілася за допомогою таємних знаків, зрозумілих лише їм двом. Причому це виглядало для спостерігачів так, ніби дві дівчини не злюбили одна одну з першого погляду. 

Більше залишатися в столиці сенсу для нас не було. Звичайно, можна продовжувати виконувати завдання і заробляти гроші, але гроші для нас не настільки вже й важливі. А тому ми прийняли рішення покинути столицю. І зробити це вирішили сьогодні ввечері за допомогою магії води. В одному з передмість столиці є пляж, на якому відпочивали жителі міста. Ми вирішили вирушити туди на відпочинок і в процесі купання зникнути в морі.

UPD: На подив, наш план вдався на всі сто. Ми просто вирушили купатися, і коли вкотре пірнули, вже не виринули в цьому місці. Міра створила для мене сферу навколо голови з повітрям, потягнула мене на сорокаметрову глибину, і вже на глибині ми швидко віддалилися від пляжу в бік моря.

Через три години ми були вже за три десятки кілометрів від міста, і Міра не відчувала спостерігачів. До цього моменту сонце вже почало сідати, і тільки-но воно остаточно опустилося за обрій, ми злетіли і вирушили на наш острів продовжувати будівництво бази.

Запис у журналі спостережень:   день 290

Сьогодні ми проведемо черговий ритуал з наділення тіла душі нітірі. Донором тіла виявилися пірати, які вирішили пощипати торговий корабель республіканців за кілька десятків кілометрів від острова. Знешкодити корабель піратів ми змогли дуже швидко, точніше, Міра. Вона просто зрізала щогли і перо керма біля основи. Торговий корабель, так і не зрозумівши, що сталося з піратами, поспішив піти. Ми ж занурили весь корабель у сон. Єдиний, хто залишився бадьорим, піратський маг. Але він навряд чи сильніший за мене, і з ним впорався вже я - просто пробив земляними голками суглоби на руках і ногах. Уже від больового шоку він знепритомнів. Подальший огляд корабля змусив передумати Міру, яка збиралася просто доставити їх непомітно до варти одного з прибережних міст. Це виявився корабель не просто піратів. Це корабель піратів-работорговців. І якщо до дорослих рабів хоч і була жалість, то не надто вже й велика, то бачити дітей, які не досягли й п'ятирічного віку, дуже не приємно.

Подальший допит мага показав, що вони були тими ще виродками: скоювали напади на невеликі острівні поселення і вивозили всіх мешканців для того, щоб продати в Імперію, в якій рабство офіційно дозволено. Дорослих майже поголовно відправляли на каменоломні, а ось дітей продавали різним збоченцям, і в кого гірша доля, важко зрозуміти. І жаліти їх Міра не збиралася. 

Всього двадцять нітірі і всіх їх було прийнято рішення продати в рабство на каменоломні, а ось мага використовувати для вселення Лінгрета. Решту теж можна пустити під ритуал. Але тут уже проти Міра. Вона хотіла, щоб вони відчули все те ж саме, що відчувають їхні жертви.

Рішення Сальмірі далося не просто. Вона, попри все, що сталося, залишалася суто цивільним нітірі, і засудити одного нітірі до смерті, а решту - до смерті в каменоломнях, їй важко. З великими труднощами їй вдалося переступити через своє виховання. На щастя, вона розуміла і що таке справедливість, і те, що вони заслуговують на таке покарання. Тож ми просто занурили всіх піратів, крім мага, у сон і раз на день вливали їм у горлянку поживний бульйон, щоб не здохли від голоду.

—  Карле, я маю це зробити сама, - сказала несміливо Міра, коли все вже було підготовлено до ритуалу і треба було лише дістати з просторової кишені артефакт, щоб Лінгрет зайняв місце в ритуальному колі.

—  Ти впевнена? Це не так просто зробити - позбавити життя нітірі, нехай і такого виродка. - Я й сам убивати його не хотів, але мук совісті в Міри не бажав більше.

—   Я повинна, повинна це зробити, інакше перестану вважати себе сильною. Він - ворог, убивця, ґвалтівник. Він заслуговує на смерть, нехай його тіло краще послужить Лінгрету, найдобрішому нітірі, якого я коли-небудь знала. - Більше себе переконувала Міра, ніж відповідала мені.

—  Добре. Зараз дістану артефакт, ти одразу закликай Лінгрета і відправляй його в коло.

—  Я готова.

—  Починай, - вимовив я і закликав артефакт із просторової кишені.

Душа Лінгрета одразу з'явилася у вигляді ментального образу, і Міра наказала йому покинути артефакт і самою душею переміститися в коло. А далі вона влила ману в активатор, і ритуал почався.

Я бачив, як їй було важко переступати через себе, але вона це зробила. Мені, на подив, було простіше. Теж думав, що буду страждати моральними докорами сумління. Але, мабуть, те вбивство п'ятьох нітірі в лісі щось змінило, і мені хоч і не дуже приємно від усвідомлення того, що я вбивця, але моя совість допускала це. Можливо, я не такий хороший, як вважав раніше. Але смерть цього мага дасть змогу дати тіло Лінгрету, а він, напевно, найкорисніший з нітірі, що знаходяться в артефакті. 

Сам ритуал пройшов без труднощів, і за годину Лінгрет розплющив очі. Перше, що він зробив, це застогнав від болю. Усе-таки травми, які я завдав магу, доволі серйозні, і ми їх лише трохи підлікували, щоб маг не чинив опір вселенню Лінгрета, щоб він відволікався підсвідомістю на свої травми, а не на опір.

Наступну годину ми займалися зціленням Лінгрета. І тільки після того, як від травм не залишилося нічого, він полегшено видихнув і відключився. Усе-таки Лінгрет виявився ніженкою, і біль терпів насилу.

Запис у журналі спостереження: день 291

—  Ось такі в нас розклади на поточний момент. Що скажеш із цього приводу? - запитав я у Лінгрета, після того, як ми розповіли про все, що сталося з нами.