Читати книгу - "Американська трагедія"

величезну полегкість, — його нерви були надзвичайно напружені до цієї хвилини, — що тепер ладний був танцювати від радості. В його руках ліки, і вони, звичайно, допоможуть, за це говорить надмірна, обурливо висока ціна. І обставини такі, що він навіть може вважати цю суму не надто великою: адже він так легко звільнився від стількох труднощів! Забувши спитати, чи не можуть йому дати ще які-небудь корисні відомості і напутити його, він поклав пакуночок у кишеню, поздоровив себе з удачею і, дуже задоволений власною безстрашністю та енергією, проявленою в такий критичний момент, зразу ж повернувся в Лікург і поспішив до Роберти.

Вона, як і сам Клайд, дуже зраділа, що йому пощастило добути якийсь засіб: обидва вони боялися, що таких ліків зовсім не існуь або ж їх буде дуже важко дістати. На неї знову справили велике враження його спритність та енергія, — якості, якими вона до цього часу завжди наділяла його. І він набагато великодушніший і уважніший, ніж вона сподівалася. Принаймні не кинув її напризволяще, а вона спочатку з жахом думала, що це може статися. І цього самого було досить, щоб, незважаючи на його недавню байдужість, вона знову полагідніла. Збуджена, піднісшись духом, з надією на ці пілюлі, вона розгорнула коробку, прочитала наставления і палко подякувала Клайдові, запевняючи, що ніколи не забуде, який він був добрий до неї в цю важку годину. Але тут же, поки вона розв’язувала паку-ночок, у неї майнула думка: а що як ліки не допоможуть? Що тоді?.. Як умовитися з Клайдом щодо цього? Та поки що, розмірковувала вона, треба задовольнитися тим, що є,— і вона не гаючись прийняла одну пілюлю.

Але як тільки Клайд вислухав її захоплену подяку і відчув, що Роберта, мабуть, вважає за можливу дальшу близькість з ним, він одразу знову набрав того ж байдужого вигляду, якого додержував останнім часом на фабриці. Ні в якому разі він не повинен більше дозволяти собі жодних зваблювань і ніжностей у цьому домі. І коли, як він усім своїм єством сподівається, ліки вплинуть, це повинно бути їхнім останнім побаченням, хіба що трапиться якась абсолютно ненавмисна і нічого не значуща зустріч. Усі ці неприємності довели, що відносини з Робертою дуже небезпечні для нього… Він надто багато чим рискує, власне, всім, а натомість має самі тільки турботи, тривоги та витрати.

І тому він знову став стриманим і холодним.

— Ну, тепер все обійдеться, правда? В усякому разі будемо сподіватися. Тут сказано, що треба приймати по одній пілюлі через кожні дві години протягом восьми або десяти годин, і якщо ти відчуєш себе не зовсім добре, це нічого, не треба звертати уваги. Можливо, треба буде день чи два не ходити на фабрику, але не біда, — зате покінчиш з усією цією історією. Я зайду завтра ввечері довідатися, як ти себе почуваєш, якщо ти не прийдеш на роботу.

Він весело посміхнувся, а Роберта здивовано дивилася на нього, бо не могла примирити його теперішню неуважливість з колишньою пристрастю і ніжним піклуванням. Як він кохав її! А тепер! І все ж, дуже вдячна йому в цю хвилину, вона щиро посміхнулася у відповідь. Та коли він вийшов, не обмінявшися з нею жодним ласкавим словом, і двері за ним зачинилися, Роберта лягла на ліжко і з сумнівом похитала головою. А що коли цей засіб все-таки не діятиме? А Клайд залишиться все таким самим холодним і чужим їй… Що тоді? Він такий байдужий, що, коли ліки не вплинуть, він, мабуть, більше не захоче допомагати їй. Але чи може він так зробити? Адже це він винуватий в її нещасті. Адже вона не хотіла цього, а він так настійно запевняв, що з нею нічого не буде. А тепер вона лежить тут самотня і змучена, і не має жодної людини, крім нього, до кого вона могла б звернутися* по допомогу, а він іде від неї до інших, кажучи, що все обійдеться. Але ж це він винуватий в усьому! Хіба це справедливо?

О Клайд, Клайд! 

РОЗДІЛ XXXV

Та ліки, які він купив, не діяли. Роберту нудило, і, додержуючись поради Клайда, вона не пішла на фабрику, а лежала вдома, занепокоєна і тривожна. Не дочекавшись рятівного результату і бажаючи, чого б це їй не коштувало, уникнути страшного нещастя, яке спіткало її, вона почала приймати пілюлі щогодини, і не по одній, а по дві, і відчула себе зовсім хворою. Коли Клайд о-пів на сьому прийшов до неї, він був по-справжньому зворушений її мертвенно-блідим обличчям, запалими щоками і величезними гарячковими очима, зіниці яких були неприродно розширені. Вона явно страждала, і все через нього, — це його злякало, і йому стало її шкода. В той же час він був надто збентежений і розгублений: її стан не змінився, отже, перед ним поставали нові труднощі, і він почав запально обмірковувати можливі наслідки цієї невдачі. Очевидно, необхідно звернутися по пораду й допомогу до лікаря. Але до якого лікаря, де і як його знайти? І крім того, питав він себе, де йому добути на це грошей?

Не придумавши нічого іншого, він вирішив знову податися до того ж аптекаря і попросити, щоб він дав який-небудь новий засіб або хоч би порадив, що можна зробити. Або нехай вкаже якого-небудь недорогого потай практикуючого лікаря, який би допоміг Ро-берті за невелику винагороду чи погодився б одержати гонорар на виплат.

Та хоч усе це було таке серйозне, майже трагічне, настрій Клайда піднісся, як тільки він вийшов на вулицю: він згадав, що сьогодні ввечері має зустрітися з Сондрою і з усією компанією о дев’ятій годині у Кренстонів.

Але там, на веселій вечірці, незважаючи на всю чарівність Сондри, він не міг не думати про становище Роберти, яка стояла перед ним, немов привид. А що, як у кого-небудь з присутніх тут- у Надіни Гаррієт, Перлі Хайнс, Вайолет Тейлор, Джіл Трамбал, у Белли, Бертіни або Сондри — з’явиться хоч найменша підозра про те, де він зараз був і що бачив? І хоч Сондра, яка сиділа коло рояля, привітно усміхнулася йому через плече, коли він зайшов, його не кидала думка про Роберту. Коли вечірка закінчиться, він знову зайде до неї; може, їй краще, то і йому стане легше на душі. Якщо з нею все по-старому, він мусить негайно написати Ретереру і просити в нього поради.

Незважаючи на все своє занепокоєння, він намагався здаватися, як завжди,