Читати книгу - "Небесний Легіон, Наталія Глушко"

Як тільки вершники на драконах зникли за горизонтом, магічний портал відкрився перед королями та крилатим військом, утворюючи у повітрі велике сяюче коло.

 Повітря в Ксінеї затремтіло і стало густим. Спершу перед мешканцями з’явився потік золотистого світла, а потім Елтінфела, який впевнено ступив на бруківку центральної площі Ксінеї.

За ним з порталу крокували інші: король Ларії— Мірін, генерали Літорн і Ардус, а слідом за ними Арон Озрілен і Елмег Бреннер. Нарешті, у чітко вивіреному строю, крок за кроком, з порталу вийшли крилаті воїни. Їх було рівно п'ятсот — кожен високої, міцної статури, зі зброєю за поясом і в легких, але міцних обладунках, що відбивали сонячне світло.

Центральна площа Ксінеї, серця Грінмоланду, була не просто місцем зборів – вона втілювала велич та витончену гармонію ельфійської архітектури.

Вона мала овальну форму, вимощену світлим мармуром, що додавав магічності і величі, притаманної ельфам і їх натурі. По периметру височіли  сріблясті колони, що підтримували легкі арочні галереї, прикрашені різьбленням із мотивами листя, птахів і квітів. З них звисали гірлянди з плюща та квітучих орхідей. Під цими галереями розташовувалися лавки ремісників та  торговців поміж які снували ельфи і люди, які вдень наповнювали площу гомоном.

Посеред центральної площі Ксінеї розташовувався величний фонтан— витвір архітектурного  мистецтва, що поєднував у собі магію, майстерність ельфійських ремісників та неймовірну красу.

На високому, витонченому постаменті, вкритому мереживними орнаментами з листя, квітів і язиків полум'я, стояла статуя прекрасної ельфійки. Здавалося, що вона жива і от-от зійде з постаменту і крокуватиме містом, даруючи натхнення перехожим. Її легкий одяг, висічений із білого мармуру, ніжно спадав хвилями, а довге волосся обрамляло обличчя з м'якою усмішкою. Вона стояла босоніж, її тонкі пальці ледве торкалися поверхні каменю, а з-під її ніг м'яко стікали струмені кришталево чистої води.

На витонченій руці ельфійки сиділа маленька мармурова пташка з розкритими крилами. Басейн фонтану був оточений химерними арками, що нагадували витончені гілки дерева, і покритий золотими та срібними інкрустаціями у вигляді плетеної лози та листя плюща. Вода переливалася м'яким світлом, а в ній плавали лілії та чарівні рибки, що випромінювали легке сяйво у вечірню пору.

Коли ніч опускалася на Ксінею, фонтан оживав ще більше—вода починала світитися нижнім сріблястим сяйвом. Це видовище одночасно заворожувало і заспокоювало, наповнюючи всіх, хто проходив поруч неймовірною життєвою енергією.

Люди й ельфи, що зібралися на площі, застигли у тривозі. Очі біженців із Ларії розширилися від страху, коли вони побачили, що кожен із воїнів за спиною мав пару величезних перетинчастих крил.

— Хто вони?
— Це демони?
— Ні, подивіться, вони схожі на… янголів?

Шепіт переріс у гул, але жоден з крилатих не звернув на це увагу. Вони рухалися чітким строєм, зберігаючи сувору дисципліну. Коли останній з них вийшов із порталу, сяюче коло закрилося, і на площі запала напружена тиша.

Елтінфел першим порушив мовчанку:

— Вітаю вас у Ксінеї, столиці Грінмоланду. Ми забезпечимо вас усім необхідним.

Він повернувся до придворного мага, який стояв трохи осторонь.

— Аравене, готуй для них приміщення на території палацу, подбай про їжу і відпочинок.

— Як накажете, Ваша Величносте,—маг зробив легкий уклін і попрямував до одного з будинків на території палацу, щоб виконати наказ правителя.

Крилатих воїнів розмістили в колишньому будинку лицарського ордену, що знаходився у внутрішньому дворі палацу. Це була масивна кам'яна споруда з товстими стінами і високими вікнами, крізь яких лилося сонячне світло вдень, а світло від ліхтарів—вночі. Над входом висіла геральдична емблема — меч, обвитий лавровою гілкою.

Всередині будівля не вражала вишуканістю і не було жодного натяку на особливий комфорт. Довгі дерев’яні столи, кам’яні лави, а на другому поверсі – просторі кімнати з рядами ліжок, кожне з яких мало чисту постіль та приліжкову тумбу. У задній частині споруди знаходилася арсенал та зброярня.

Коли воїни увійшли, вони розмістилися так само чітко, як і рухалися раніше. Жодного хаосу, жодного зайвого слова – лише дисципліна.

—Якщо ви хочете відпочити, ми підготуємо для вас спальні приміщення,—промовив маг Аравен, звернувшись до Елмега.

— Нам вистачить місця тут,—спокійно відповів той, оглядаючи приміщення.

— Але є одна річ…

Він зустрівся поглядом з Ароном, той з цікавістю нахилив голову вбік, питально піднявши брови. За мить усі п'ятсот воїнів синхронно схрестили руки на грудях, закрили очі і… їх крила почали зникати. Шкіра на спині ворухнулася, і вони ніби втягнули їх у своє тіло.

— Ого… — прошепотів Аравен.

Тепер перед ним стояли просто високі, міцні воїни у важких обладунках. Вони виглядали майже як звичайні люди, лише  очі видавали їхнє надприродне походження.

— Так вони можуть приховувати свої крила?— здивувався генерал Літорн, що зайшов у приміщення.

— Це дозволяє їм залишитися непомітними, коли в цьому є потреба,—пояснив Елмег.

— Це може стати в нагоді,—серйозно кивнув генерал.