Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 3"

Коло мосту він розпустив затягнену раніше петлю так, що дріт проходив тепер вільно й прямо до самісінького кільця гранати, до якого його було прикручено, й передав кінець Ансельмо.

— Іди з цим назад, до кам'яного стовпця, — сказав він. — Держи міцно, але вільно. Не тягни сильно. Як потягнеш надто сильно, міст підірветься. Compiendes? Розумієш?

— Атож.

— Держи обережно, але зависати не давай, бо заплутається. Держи легко й міцно, але дуже не тягни, поки не настане час. Comprendes?

— Гаразд.

— Коли настане час тягти, то саме тягни, а не шарпай.

Кажучи це, Роберт Джордан весь час дивився на шосе, яким поверталися рештки загону Пілар. Вони були вже зовсім близько, і він побачив, що Прімітіво й Рафаель ведуть Фернандо. Його, видно, поранило в пах, бо він ішов, притискаючи обома руками те місце, а старий і юнак підтримували його з обох боків. Праву ногу він волік, дряпаючи асфальт рантом черевика. Пілар з трьома гвинтівками дерлася схилом нагору. Роберт Джордан не бачив її обличчя, але голову вона держала якомога вище.

— Як тут у вас? — гукнув Прімітіво.

— Добре. Ми майже закінчили, — відказав Роберт Джордан.

Як у них — не варто питати. Коли він знову оглянувся, всі троє стояли край дорога і Фернандо хитав головою, відмовляючись іти вгору.

— Дайте мені гвинтівку, — почув Роберт Джордан його здушений голос.

— Ні, hombre. Ми тебе поведемо туди, де коні.

— Навіщо мені кінь? — сказав Фернандо. — Мені й тут добре.

Що було далі, Роберт Джордан не почув, бо заговорив із Ансельмо.

— Якщо підійдуть танки — підривай, — сказав він. — Але тільки тоді, коли вони вже в'їдуть на міст. Якщо панцирники — теж підривай. Коли в’їдуть на міст. А решту Пабло зуміє затримати.

— Я не буду підривати, поки ти там, під ним.

— Про мене не думай. Якщо треба буде підривати — підривай. Я прилаштую ще одну дротину і прийду сюди, тоді ми його разом підірвемо.

Він пустився бігцем до середини мосту.

Ансельмо бачив, як Роберт Джордан вибіг на міст — моток дроту на руці, автомат за спиною, плоскогубці на ремінчику біля зап'ястка. Ось він переліз через поручні й зник під мостом. Ансельмо, тримаючи кінець дротини в руці, в правій руці, присів за каменем і дивився вниз, на шосе й на міст. На півдорозі між ним і мостом лежав вартовий, сонце тепер пекло йому в спину — і здавалося, він зовсім осів під потоками проміння й розплатався на гладенькому асфальті шосе. Його гвинтівка лежала поряд, багнет був спрямований на Ансельмо. Старий дивився повз нього, на площину мосту, посмуговану тінями поручнів, і далі, туди, де дорога понад ущелиною завертала ліворуч і зникала з очей за стрімкою скелею. Він подивився на будку вартового на тому кінці мосту, тепер освітленому сонцем, потім, не забуваючи про кінець дроту, затиснутий у руці, повернувся в той бік, де Фернандо ще сперечався з Прімітіво й циганом.

— Киньте мене тут, — сказав Фернандо. — Мені дуже боляче, і кровотеча все не припиняється всередині. Я її відчуваю всередині, коли похитуюся.

— Ми тебе дотягнемо до лісу нагорі,— мовив Прімітіво. — Обійми нас за шию, а ми візьмемо тебе за ноги.

— Не варто, — сказав Фернандо. — Покладіть мене за цим каменем. Тут із мене стільки ж користі, як і нагорі.

— А як же, коли треба буде відходити? — сказав Прімітіво.

— Киньте мене тут, — сказав Фернандо. — Про те, щоб мені їхати отакому; й думати нічого. От і кінь зайвий вам буде. А мені тут дуже добре. Вони тепер скоро прийдуть.

— Ми можемо донести тебе до лісу, — сказав циган. —Нам це неважко.

Він, звичайно, прагнув якнайшвидше тікати, й Прімітіво теж. Але все ж вони дотягли його сюди.

— Ні,— мовив Фернандо. — Мені тут дуже добре. Що з Еладіо?

Циган підніс палець до голови, показуючи, куди влучила куля.

— Сюди, — сказав він. — Після тебе. Коли ми атакували пост.

— Покиньте мене, — сказав Фернандо.

Ансельмо бачив, що він дуже мучиться. Фернандо обома руками затискував рану в паху, голову відкинув на схил, ноги простяг. Обличчя в нього було землисте й зрошене потом.

— Киньте мене, зробіть ласку, — сказав він. Очі він заплющив від болю, кутики губів посіпувалися. — Мені тут справді дуже добре.

— Ось тобі гвинтівка й патрони, — сказав Прімітіво.

— Це моя? — спитав Фернандо, не розплющуючи очей.

— Ні, твоя в Пілар, — мовив Прімітіво. — Це гвинтівка Еладіо.

— Мені б ліпше мою, — сказав Фернандо. — Я до неї більше звик.

— Я тобі її принесу, — збрехав циган. — А поки візьми цю.

— Тут у мене дуже зручне місце, — сказав Фернандо. — І дорогу видно, і міст. — Він розплющив очі, повернув голову й подивився на міст, потім знову заплющив очі, коли підступив біль.

Циган погладив його по голові й великим пальцем подав Прімітіво знак — мовляв, час іти.

— Ми потім вернемося по тебе, — сказав Прімітіво й рушив слідом за циганом, що вже спритно дерся нагору.

Фернандо відкинувся на схил. Перед ним був один із вибілених каменів, що позначали край дороги. Голова його лежала в затінку, але рану, нашвидкуруч затампоновану й перев'язану, і руки, складені над нею, пригрівало сонце. Ноги теж лежали на сонці. Гвинтівка — біля нього, поряд із гвинтівкою вилискували на сонці три обойми з патронами. По руках лазила муха, але відчуття лоскоту заглушав біль.

— Фернандо! — гукнув Ансельмо з того місця, де він сидів, зіщулившись, стискаючи дріт у руці. Він зав'язав на кінці дроту петлю й міцно закрутив її, щоб зручніше було держати. — Фернандо! — гукнув він ще раз.

Фернандо розплющив очі й подивився на нього.

— Як тут у вас? — запитав Фернандо.

— Все гаразд, — сказав Ансельмо. — Зараз будемо підривати.

— Я дуже радий. Як я буду на щось потрібен, то скажи, — відповів Фернандо й заплющив очі, бо всередині в нього озвався біль.

Ансельмо повернув голову й знову почав дивитися на міст.

Він чекав, коли висунеться з-під мосту моток дроту, а за ним з'явиться голова й засмагле обличчя, й Ingles, підтягуючись на руках, почне вилазити на міст. І водночас він придивлявся до дороги за мостом, чи не з'явиться що-небудь з-за далекого повороту. Страху він не відчував ані тепер, ані раніше. Все йде так швидко, і це так просто, думав він. Мені важко було вбити вартового, але тепер уже все минуло. Як міг Ingles сказати, що застрелити людину — це все одно, що